Куди поїхати в Україні: Чернігів
Наближаються свята. Згадуємо пункти призначення, куди добре поїхати в Україні на довгі вихідні, і репортаж Олени Пономаренко з Чернігова, міста з чудовою архітектурою і тисячолітньою історією.
1300 років — такий напис зустрічає вас на в'їзді в місто. Чернігів — одне з найдавніших міст України. XI, XII, XIII століття — дати зведення тутешніх храмів, які ніби зійшли зі сторінок старовинних казок.
П'ятницька церква, кінець ХII ст.Під'їзна дорога до міста симетрично обсаджена гостроверхими деревами, і це наче в кіно: досконала пряма впирається в зелений пагорб, увінчаний білою Катеринівською церквою — зразком українського бароко.
В'їзд до Чернігова і вид на Катеринівську церквуТе, що в Чернігові буде затишно і спокійно, стає зрозуміло з першого погляду: двоповерхові будівлі кінця XIX — початку ХХ століття, чистота, літні тераси і майже повна відсутність заторів.
Тролейбуси й автобуси — абсолютний кінематограф, ніби з фільмів 60-х. Ми так перейнялися, що вирушили тролейбусом до вокзалу (дуже раджу — за емоціями це як кабріолет у Ніцці або катер у Венеції: автентично і співзвучно духу місця).
Чернігівський вокзал У тролейбусі трапився кумедний епізод: я підійшла по квиток до кондукторки; ціна проїзду відрізняється від київської, і я трохи пишалася тим, що приготувала гроші без здачі, like a local. Кондукторку ввести в оману не вдалося: "А ви не з нашого міста", — заявила вона. З’ясувалося, місцеві мешканці не ходять по салону, а чекають, поки їм принесуть квитки. Вокзал, до речі, виявився чудовим: пряничковий будиночок у морквяних тонах. Через те, що з'явився він у 1929 році і був зруйнований під час Другої світової, в 1949-му його реконструювали. В офіційних джерелах зазначено: архітектор Геннадій Гранаткін, у співавторстві. Про співавторів невідомо, але сам вокзал вийшов зовсім нетиповим як для радянської архітектури.
Теракотовий — основний колір у Чернігові. Принаймні, в оформленні міських стін — і дерев'яних, і цегляних — його дуже багато. Іноді це схоже на нью-йоркський Meatpacking District, іноді — на картинки в старовинних книжках. Гуляти містом краще пішки — саме тоді можна насолодитися безлюдними, тихими, умитими вулицями. Почути кукурікання півнів (так, в центрі міста), побачити, як достигають яблука, помилуватися різьбленими віконницями. Відчуття, що переносишся в дитинство.
Неодмінно треба побувати у Троїцькому соборі — чудовий зразок українського бароко XVII століття. Раджу піднятися на дзвіницю: відкривається панорама з висоти 58 метрів і видно, яке зелене насправді місто, прикрашене рікою і золотистими меренгами церков.
Вид на містоВ Антонієві печери, що на Болдиних горах, ми спускатися не стали: замкнутий простір і туристичні групи — не найкращий комбо на час пандемії. Але всі як один кажуть, що там круто і незабутньо. Наприклад, у підземеллі розташована церква зі склепіннями заввишки близько 8 метрів. Замість печер ми вирушили до будинку-музею Михайла Коцюбинського.
Дім-музей Михайла КоцюбинськогоТут письменник жив з родиною 15 років, і інтер’єр зберігся в точності. Мене в саме серце вразив текстиль — білосніжні, відпрасовані покривала і фіранки, чохли для подушок, мереживні скатертини. Персонал музею ставиться до нього настільки трепетно, що пере вручну: кажуть, у хімчистці зіпсують.
Дім-музей Михайла КоцюбинськогоУ їдальні сервіровано стіл: лляні серветки з вишитими ініціалами кожного з восьми мешканців будинку (письменник, його дружина, троє дітей, сестра), цукорниця і щипці для цукру, білий порцеляновий посуд, підставки для яєць.
Дім-музей Михайла КоцюбинськогоУ вітальні-кабінеті — рояль, на якому грав Лисенко (в будинку у письменника влаштовувалися літературні суботи і збирався увесь цвіт часу: актори, вчені, художники, письменники: Борис Грінченко і Павло Тичина, для якого Коцюбинський був наставником і ментором.
Дім-музей Михайла КоцюбинськогоПісля садиби варто прогулятися садом: тут ростуть агави, які письменник вперше побачив на Капрі і полюбив; зарості бузку, у глибині яких загубилася лава, де любив сидіти Коцюбинський; троянди, чорнобривці, калина і райські яблука. Доглянуте, пасторальне місце, де хочеться насолоджуватися тишею і відчуттям минулого.
Спасо-Преображенський собор закладено тисячу років тому, в 1030-му, і він прекрасно зберігся. В Єлецькому монастирі знімали фільм "Вій"; в Колегіумі можна помилуватися предметами побуту столітньої давнини. Церков і храмів у місті безліч, треба просто заходити в кожен — всюди буде чим помилуватися. Персонал тактовно просить не дзвонити в дзвони (напевно, були прецеденти).
Садиба Остапенків (Хлібопекарська, 10). Особняк у стилі модерн побудував у 1906 році учасник битви при Порт-Артурі Григорій Остапенко. Любитель красивого життя, він влаштовував бали, при цьому спускав з балкона трап, яким гості піднімалися відразу на другий поверх. Сходи в будинку були гвинтовими, кухню іменували камбузом: господар вибудовував імідж морського вовка. Шкода, що насолоджуватися новим будинком і красивим життям йому довелося трохи більше 10 років. До речі, після війни і до 60-х особняк був багатоквартирним будинком.
Садиба ОстапенківБудинок дворянського і сільського поземельного банку (1913), проспект Миру, 41. Зараз тут розташована Наукова обласна бібліотека ім. Короленка. Український модерн і облицьовані майолікою фасади гарні в яскравому сонячному промінні.
Дім дворянського і сільського поземельного банку, 1912У місті є симпатичні апартаменти і цілком пристойні готелі, але бронювати їх варто заздалегідь. Ми вирішили їхати буквально за 10 хвилин — і в приємному RiverSide залишався тільки люкс за якоюсь сенсаційною паризькою ціною, отож довелося вирушити до готелю "Україна". Попри реконструкцію, готель досі зберіг радянський дух. Зате локація виявилася суперзручною, номери — чистими, а парковка — охороняється. У Чернігові також є Reikarz — мережевий бізнес-готель зі зрозумілими цінами і хорошою репутацією.
Гастрономічних розчарувань, на щастя, не сталося. За це я дуже вдячна колезі Олені Чехній, яка поділилася своїми знахідками. Симпатичні місця:
Дім пива та м’яса "Хряк ". Не треба лякатися назви: кальмари і просекко в меню теж є. Бронювати неодмінно: після чудової вечері ми прийшли сюди на сніданок — і не застали вільних місць.
La Storia. Італійський ресторанчик, де смачно пахне оливковою олією, часником, розмарином і подають пасту-піцу-апероль.
Zivot a Pivo. Класичний паб зі свіжим пивом, смачними печерицями в клярі і турботливим персоналом.
Деякі класні ресторани закрились, але, якщо йти Проспектом Миру, можна натрапити на симпатичні кав"ярні та затишні бари.
