Гід Одесою: куди піти, де поїсти, де зупинитися
21 і 22 серпня в Одесі пройде Vintage Charity Market — фестиваль для тих, хто любить моду, музику й, звісно, Одесу. У програмі фестивалю — маркет з одягом українських і світових дизайнерів, кінопокази та концерти. Для тих, хто в ці вихідні прямує до Одеси, — наш детальний гід.
"Куди піти в Одесі?" — це запитання — таке ж сезонне, як Апероль Шприц. Ми ставимо його в редакції одне одному, своїм приятелям і приятелям приятелів щоліта. Отримуємо відповіді, шукаємо їх самі, ділимося в месенджерах та інстаграмі, робимо скриншоти локацій. На продовження мініпроєкту про подорожі Україною нові (і добре знайомі старі) місця в Одесі відкриває Олена Пономаренко.
В Одесу треба їхати неодмінно. Падати в обійми міста — і чекати, куди винесе ця нескінченна хвиля вечірок, нових барів, старих готелів, ресторанів, моря і святкового, галасливого життя.
Я буваю в Одесі рідко, тому сприймаю місто "на свіжі рецептори", свіжо й гостро. Цього разу мене полонила не так архітектура Пушкінської, Грецької, Катерининської, — двоповерхові пишні маєтки в стилі нестримного бароко, — як величезні ласкаві дерева, які підносяться над ними. Платани, акації, катальпи — дендрологічний ландшафт міста не сплутати ні з чим (не стану приховувати, катальпу довелося ідентифікувати за допомогою програми Seek — "шазама для рослин").
Катальпа Вікові дерева з мереживним листям відкидають гігантські тіні, крізь які цятками пробивається сонце, як на картинах Мурашка, і це таке видовище, від якого щемить усередині.
Найважливіше в Одесі — це не море, хоча розслаблену, гедоністичну ауру воно задає. Найважливіше в Одесі — це блукати вулицями, милуватися старовинними маєтками і їхнім бароковим декором: роги достатку, виноградні грона, маскарони, атланти, міфологічні тварини. Важливо носити піжами й шовкові slip dresses, нікуди не поспішати, нічого не загадувати, а просто вбирати в себе атмосферу, як сонце, фрукти й вітамін D — щоб вистачило на всю зиму. Важливо приземлятися на літніх терасах гарних кафе або в темних барах, назви яких я знаю всі без винятку, хоч, повторюся, буваю в Одесі раз на кілька років. До речі, мені пощастило відкрити кілька нових місць — поділюся нижче.
Не буду оригінальною — пораджу Bristol Hotel Odessa. Святковий, ошатний, як гігантська "Павлова", на перетині Пушкінської та Буніна, він ширяє над містом уже 120 з гаком років.
Це був перший гранд-готель Одеси, який займав сенсаційні чотири поверхи (сьогодні є ще п’ятий, мансардний, де обладнали кілька номерів, а також терасу, спа з дуже приємними цінами та басейн). Його збудували за проєктом легендарних архітекторів Бернардацці й Мінкуса, навпроти будівлі Нової купецької біржі (нині там розміщується Філармонія, і її теж будував Бернардацці).
Тут у різний час зупинялися Віра Холодна, Теодор Драйзер, Анрі Барбюс і ще багато відомих людей. У 2010 році його реконструювали — і повернули йому вигляд відповідно до задуму Бернардацці: і шовкову обшивку номерів, і ліпнину, і мармур, і мозаїку, і навіть меблі — їх виготовили ті самі італійські фабрики, що й 122 роки тому. Додали спа з відкритою терасою і краєвидом на місто — і це в самому центрі Одеси. Такого більше немає.
Сьогодні в Bristol Hotel Odessa ностальгічно, по-паризьки прекрасно, постіль — пухка й пишна, спиться солодко й безтурботно. Але треба бронювати заздалегідь — коли я попросила хоч одним оком зазирнути у фірмові номери Ralph Lauren, Missoni або Fendi, з’ясувалося, що зайнято все, включно з президентським "люксом", у якому якось L'Oréal Paris влаштував б’юті-сесію напередодні червоної доріжки з нагоди відкриття Одеського кінофестивалю. До речі, гості фестивалю люблять зупинятися тут: локація налаштовує на потрібний лад.
Дуже вразив один момент: крім речей, неодмінних для п’ятизіркових готелів, тут є кошерний ресторан. Просто щоб гостям, які дотримуються кашруту, було комфортно. І ще: омаж одеському колориту й одеській кухні — начинена риба на сніданок. Кухнею опікується шеф Стефан Вайттінадан, що може похвалитися 16 зірками Michelin. Гадаю, ви розумієте.
Місця, після яких любити Одесу виходить саме собою, — Художній музей і Музей західного та східного мистецтва. Перший дещо подібний до вілли Матісса в Ніцці — чи то кольором стін, чи то близькістю до моря.
Але головне — багатство колекцій. І Кандинський, і Саврасов, і Коровін, і Рєпін, і Серебрякова, і Петров-Водкін, і Кустодієв, і Айвазовський із Шишкіним, — це лише ті, хто відразу спадають на думку.
Другий — просто паризький особняк, до якого варто було б навідатися, навіть якби в ньому не було картин. Білі фіранки, стелі заввишки вісім метрів, декор, величезні подвійні вікна і краєвиди з них, паркет ялинкою, море скарбів.
Пляжі, які мені рекомендували, — Mantra та Caleton. Перший — за гарну музику, другий — за приємні умови. Я знехтувала порадою забронювати заздалегідь (не повторюйте помилок, бронюйте за тиждень!), тож у підсумку довелося дихати морем в Ibiza Beach Club. Попри те, що персонал тут вишколений, а процеси налагоджені, тут буде затишно переважно шанувальникам кальянів і відповідного антуражу.
Я б насправді замість усіх пляжних активностей вибрала розкішний декадентський басейн у Formula Wellness Club. Басейн такої краси я востаннє бачила в Парижі, у XVI окрузі. Там на периметрі розміщувався ресторан, куди з’їжджалася модна публіка з усього міста, а тут — містяться модні тренажери. На красу басейну це, певна річ, ніяк не вплинуло. Спа-процедури, манікюр, укладання — все це можна знайти тут само. Шкодую, що не знала про це місце під час знімання проєкту Discovered by Vogue.
На сніданок варто вирушити до Le Grand Café Bristol: не хочеться повторювати, що це рай для гедоніста в самому центрі Одеси, але так воно і є. Тут, як і в київському Hilton, хочуть відродити культуру неспішних суботніх і недільних бранчів, куди приходять сім’ями й насолоджуються кухнею і часом, проведеним разом.
Велика спокуса сісти на терасі, щоб ловити вітерець, але ліпше зайти всередину: там підлога, що так і проситься в екаунт I have this thing with tiles, приголомшливий декор і атмосфера, яку хочеться впаковувати у святкові коробки, щоб дарувати коханим людям.
Після бранча неодмінно треба зазирнути до Bernardazzi — напевно, один з найкращих ресторанів, де я була. Там разюча винна карта, є сомельє, і хоча б на келих тут варто залишитися. Бронювати обов’язково.
Мені всі радили гастрономічні вечері від бренд-шефа Le Grand Café Bristol Стефана Ватадінана. У межах проєкту MULTISENSORIA француз влаштовує гастрономічний театр.
Nikos — нове місце, яке відкрилося доволі недавно. "Інтер’єр робив Беленко", — написала мені подруга в директі. Цього було досить, щоб за пів години я вже була в Nikos і в захваті вигукувала: "Боже, як гарно". Гарно та дуже смачно. Замовляти все меню, заставляти закусками весь стіл, а потім вирушати у внутрішній дворик бити посуд (шукайте цю пропозицію в меню).
Maman. Це місце схвалили б не всі естети й гедоністи. Але одеська їжа там така приголомшлива, що я готова була прийти знову (і відвезти контейнер з тюлькою до Києва). Спасибі Дарії Слободяник за рекомендацію. Фантастика.
Make My Cake вже відкрилося і в Києві, але, якщо раптом ви не пробували макаронси з трюфелем або з горгондзолою, — ви будете зворушені.
Назву місця, які мені порадили всі: Lou Lou Bistrot, The Fitz, Zelda, M1, 12 Monkeys. Ліпше зберегти ці назви для наступного візиту, коли буде настрій ходити по барах.
Але я відкрила приголомшливе місце, про яке знають не всі — Flacon Bar: Cocktails & Perfume. Там немає коктейльної карти в класичному сенсі. Є сліпа дегустація ароматів: тропічні, фруктові, з вершковим або ванільним підтоном, з нотами свіжості, ромашки, ягід.
Їх розпилюють над гостем — і на основі ольфакторних переваг готують коктейль. Подають у дуже гарних келихах. Можна розташуватися зовні, на терасі, але ми залишилися в темному залі з оксамитовими шторами і люстрою в центрі.
До речі, на вході — інстаграмне дзеркало, рекомендую.
