Ілля Самойленко, офіцер управління розвідки полку "Азов", 28 років
"Ти мене, певно, не пам’ятаєш, але ми вчилися разом. Для мене це честь", — раптом до Іллі підходить молода жінка, вітається і дякує за службу. Ми з Іллею Самойленком ідемо парком Шевченка біля червоного корпусу Київського національного університету. Саме в цьому виші офіцер управління розвідки полку "Азов" провчився два курси — доки 2015 року не пішов на фронт. А навесні 2022-го Самойленко став одним із облич полку "Азов", доброю англійською даючи пресконференцію для міжнародних медіа з пекла "Азовсталі" в Маріуполі. Далі — російський полон, одиночна камера. Потому — звільнення, повернення в Україну та продовження військової служби.
28-річний Ілля — киянин. На моє типове запитання "з якого району?" відповідає, що з Борщагівки. Ми сидимо на лавочці в парку, п’ємо каву. Я запитую, як воно — бачити Київ тепер уже порівняно "мирним" чи "тиловим" містом. Ілля каже, що волів би бачити всі міста України мирними: "Але реальність інша. Для того, щоб був мир, потрібно посилювати військо — або новими людьми, або допомогою йому. Всім треба мобілізовувати свої ресурси і максимізувати власний внесок у перемогу". Чи правда, що містяни сьогодні видаються надто розслабленими? Ілля зауважує, що не можна відмовляти людям у праві на відпочинок: "Але треба розрізняти розслабон, розгульність і просто нормальну роботу, звичайний плин буднів. Проблемою є зухвале ігнорування реальності. Це має регулювати активне громадянське суспільство".
Де межа? "Критерії, які ми як військові визначаємо для себе, можуть видатися різкими. Наші життя нам не належать — ми віддаємо їх добровільно; особливо ті, хто з власної волі пішов на війну". Ілля Самойленко говорить, що достатньо погортати інстаграм, аби знайти приклади зухвалого ігнорування реальності — того, що відвертає увагу від важливого: "Нині ми забагато рефлексуємо про другорядне. А насамперед кожен громадянин має пильнувати, щоб довкола нього був порядок — щоб дотримувалися законів, щоб не було негідних спекуляцій, самому не плекати популярність людей, які її не варті". Ілля каже, що слід опановувати критичне мислення, про яке так часто чути сьогодні: "Шукайте, де подвійне дно. Не піддавайтеся на трюки, що ведуть до самооблуди. Люди в емоційному стані дуже поступливі, ними легко маніпулювати".
Я запитую Іллю про його альма-матер. Як воно — вчитися у стінах, звідки вийшло багато відомих захисників України: від тих, що стояли під Крутами, до сучасних героїв і героїнь, які працюють на різних фронтах? "Мій рідний історичний факультет подарував Україні чимало військових і командирів", — підтверджує Ілля і додає, що ідеалізм, пасіонарність, самовідданість зазвичай між собою міцно сплетені. Для нього важливою є спадкоємність поколінь, а також добра історична освіта: "В Україні занадто довго обирали не книжку, не вудочку, а рибу. Це дало свої наслідки".
Чи 2015 року студент Самойленко побачив на фронті те, до чого готувався, вивчаючи історію? "Морально кожен готується до війни самостійно. Моральна готовність — це готовність убивати і бути вбитим", — каже він. Але хіба у двадцять років до цього можна бути готовим? У цьому віці ми ще безсмертні. На мою наївну ремарку Ілля відповідає, що розуміння приходить із прильотом першої міни: "Саме для цього проводять "обкатку" і "пристрілювання" нових бійців. Підготовка важлива, бо навіть двадцятирічні не безсмертні". На думку Іллі, боятися на війні — нормальна частина процесу: "Коли ніщо не лякає, треба йти до лікаря. Але страх не має стати твоїм рушієм, його треба правильно використовувати. І рухатися вперед — до розвитку та перемоги. А перемагати передусім себе".
Звичайно, я запитую, що допомогло відчути себе підготовленим до випробувань. Ілля з ледь помітною усмішкою починає розповідати про виховання — від дитячих ігор у "стрілялки" до участі в історичній реконструкції, від спортивних секцій до вивчення історії: "Навіть якщо діти просто грають у Call of Duty, можна розвивати вивчення номенклатури, найменувань зброї. Такі речі, пов’язані з архетипом воїна, підуть на користь і хлопцям, і дівчатам. У наш час навіть дозвілля можна ставити на службу воєнній реальності".
Сам Ілля Самойленко після військової служби майже рік до повномасштабного вторгнення працював у ІТ-компанії: "Коли я звільнявся, пообіцяв командирові, що приїду прочитати свій курс лекцій з воєнної історії для нашого особового складу. Обіцянки я дотримав". Так він опинився в Маріуполі 20 лютого 2022 року: "Мав із собою комплект форми, ноутбук і теку з лекцією. Майже все моє спорядження залишилося в Києві — воно згодом придалося трьом іншим людям". А після 24 лютого стало ясно, що Самойленко з Маріуполя не поїде.
В колі фахівців кейс оборони Маріуполя та "Азовсталі" зокрема обговорюють і як цінний досвід комунікації на цілий світ — з обложеного міста. Але як людям, котрі ніколи не були на фронті, пояснити, що таке війна? Ілля нагадує, що ця війна буквально відбувається наживо: "Цю війну люди бачать щодня в екрані смартфона. Щоранку читають свіжі зведення Генштабу про втрати противника. Більшість людей можуть вважати, що все це відбувається ніби саме собою. Люди швидко звикають, навіть попри те, що весь 2021 рік ми прожили в сильній тривозі, і що 24 лютого 2022 року сталось немислиме". На думку Іллі Самойленка, кожному та кожній у часи війни навіть у "мирних" містах важливо пам’ятати про відповідальність на своєму місці.
Ілля каже, що його трансляції з "Азовсталі" в міжнародних медіа — випадковість: "Те ж саме міг робити командир. Але в нього була інша задача — керувати боєм. Тому він довірив мені роботу з комунікації". Це делегування показало обличчя українського війська — молодого, освіченого, мотивованого, з доброю англійською мовою. Ілля міркує, що це разюче суперечило російським міфам про українців як неосвічений простолюд: "Світ побачив, скільки в нас кмітливих, винахідливих бійців. Армія — це завжди зріз суспільства. Ми в підрозділі культивуємо тямущість і те, що бути розумним — круто. Нам не потрібні "дуболоми", ми прагнемо ефективно використовувати потенціал людини".
Окремою перепоною в комунікації були стереотипи про сам полк "Азов": "Нас вважали парамілітарним і напівлегальним угрупованням. Це було наслідком впливу російської пропаганди, що намагалася демонізувати нас". Як про це комунікувати? "Ми — військові, наша справа — війна, і ми добре знаємо свою роботу. Тому ми розповідали не про себе. Наприкінці березня ми почали говорити про гуманітарну катастрофу в Маріуполі, де від російських бомбардувань загинуло вже дуже багато цивільних. Усе місто палало, це було ніби Берлін + Сталінград + Грозний".
Запитую про вихід із "Азовсталі". Ілля згадує, скільки бомб на них щодня скидали росіяни, й підсумовує: "Спершу ми відчайдушно відмовилися вмирати і дарувати росіянам задоволення від перемоги. Потім ситуація змінилася через велику кількість поранених, які не могли себе боронити. Єдиним способом допомогти їм було здатися в заручники. Всі військові, котрі могли тримати зброю, були готові битися до останнього. Та це означало би приректи на неминучу смерть тих, хто битися вже не міг. Це було б егоїстично й неправильно".
Оскільки війна справді триває буквально в прямому ефірі, її легко почати сприймати як своєрідне реаліті-шоу. Ілля міркує, що ніхто не застрахований від когнітивних викривлень: "Для світової аудиторії наша війна мало відрізняється від війни в Сирії чи країнах Африки — це просто ще одна тема у випуску новин. Ми й самі після 2014 року впіймалися на цей гачок і звикли думати про війну як про щось пересічне". Як цьому протидіяти? "Варто менше рефлексувати про емоції, натомість рефлексувати про події. Люди є частиною чогось більшого — суспільства, котре веде боротьбу. І ми маємо рухатися в одному руслі. Треба більше фіксуватися на подіях і власній можливості на них впливати. Кожен і кожна можуть впливати на те, що відбувається".
Що можна змінити у своєму житті, аби мати змогу впливати на перебіг війни? "Заради того, щоб хтось гортав глянцевий журнал, треба, аби тієї самої миті більше людей тримали в руках зброю, — говорить Ілля Самойленко і повторює, що всім, хто може, варто вступати до війська, не чекаючи повістки: — Готуйся зараз, іди зараз — або у військо, або на допомогу війську. Корисним може бути кожен і кожна".
Фото: Stephan Lisowski
