День, що об’єднав націю: як підписали Акт Злуки
22 січня 1919 року було проголошено Акт Злуки двох українських республік в єдину Соборну Україну
Тема територіальної цілісності в кожну історичну добу була чутливою для українців. Чи то йшлося про гуртування земель навколо князівського престолу в Київській Русі, чи про спроби гетьманських часів об’єднати Україну, чи про пізніше ХІХ століття, коли українські землі входили до складу Австро-Угорщини, Польщі, Росії, Румунії, а в колах інтелігенції плекалися надії про возз’єднання. Саме тому важко переоцінити значення цієї дати — 22 січня 1919 року, коли вікові мрії українців про єдину державу нарешті здійснилися. Ба більше — насправді 22 січня ми відзначаємо два свята.
Йдеться про те, що рівно за рік до Акта Злуки, 22 січня 1918 року, Центральна Рада України видала історичний Четвертий Універсал, яким проголосила незалежність нашої держави, її право "бути самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". А 22 січня 1919 року, вже у воєнних умовах, у Києві на Софійській площі сталася не менш потужна в історичному сенсі подія — було проголошено Акт Злуки Української народної республіки, створеної в листопаді 1917 року, і Західноукраїнської народної республіки, створеної в листопаді 1918 року. Дві молоді республіки підтвердили свій намір об’єднатися в єдину Соборну Україну, і цей день офіційно став державним святом — Днем проголошення самостійності України. Після виголошення Акта 22 січня 1919 року на Софійській площі відбувся молебень, а потому — парад військовиків, який приймав полковник армії УНР, командир Січових Стрільців Євген Коновалець.
Так, на жаль, через невдачу української революції і потужну більшовицьку навалу зберегти державність тоді не судилося. Хоча Україні вдалося утвердити всі державні атрибути: герб, гімн, прапор, гроші, кордони, мову, збудувати армію і добитися визнання у світі. Але Акт Злуки безперечно став орієнтиром для наступних поколінь борців за українську незалежність. Офіційно свято повернулося в Україну через 80 років: від 1999-го ми отримали змогу відзначати День Соборності України за державним календарем. Хоча пам'ять про нього покоління українців несли і в часи заборони. Багато хто пам’ятає всеукраїнські ланцюги єдності — вперше така акція була проведена у 1990 році: живий ланцюг простягнувся від Івано-Франківська до Львова, Тернополя, Рівного, Житомира аж до Києва; в акції взяли участь кілька мільйонів українців — і вона стала однією з перших масштабних антирадянських подій в Україні, які прискорили конання імперії.
22 січня — це свято, що спростовує класичне прислів’я "де два українці — там три гетьмани", свято, що нагадує: немає "західняків" і "східняків", Західної України і Східної, є українці, які можуть бути єдиними і попри будь-які складнощі гуртуватися заради спільної мети. Українська соборність — це єдність у рамках однієї держави і ключ до усвідомлення спільної ідентичності, історії, культури, мови, традицій державного управління. Тоді, у 1919 році, українці документально закарбували свою українськість, приналежність до одного народу, хто б тимчасово не панував на цих землях. І сьогодні, як і раніше, соборність — це базова цінність для українців, саме тому ми так прагнемо деокупації захоплених територій і відновлення єдності з ними.
Просто прочитайте фрагмент з Акта Злуки: у ньому прописане українське минуле, теперішнє і майбутнє — те, для чого ми щодня об’єднуємося і стоїмо разом заради спільної мети.
"Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народна республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснилися віковічні мрії, якими жили й за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.
Однині народ український, визволений поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу українську на благо і щастя всього її трудового люду".
Фото: Український інститут національної пам'яті
