Індекс майбутнього: про що мріє українська молодь
В ці дні по всій країні лунають останні дзвоники, які для десятків тисяч українських випускників означають початок нового дорослого життя. А яким вони бачать власне майбутнє, дослідили соціологи за ініціативи Фундації Олени Зеленської. 22 травня громадськості було представлено масштабне дослідження "Індекс майбутнього", мета якого у цьому році – проаналізувати плани й очікування молоді щодо професійного майбутнього. Розповідаємо детальніше фактами та цифрами.
– 1.3 млн підлітків віком від 13 до 16 років залишаються в Україні.
– 82% підлітків бачать своє майбутнє обнадійливим, а 60% бачать обнадійливим майбутнє України. Таку розбіжність можна пояснити відчуттям більшого контролю над власним життям на мікрорівні завдяки навчанню, підтримці сім’ї, участі у позашкіллі. Цікаво, що діти, які проживають у сільській місцевості, бачать майбутнє України більш обнадійливим, аніж діти у містах — 62% проти 57%.
– Кожна 4 дитина розглядає міграцію за кордон, а 57% батьків хотіли, щоб їх діти залишилися у країні. Також великою групою є підлітки, які ще не визначилися або яким не важливо, де проживати — це кожна п’ята дитина. Важливо, що визначальними факторами у виборі дітей є розвиток і можливості, а не безпекові міркування – 80% проти 38%. У міграційних настроях немає відмінностей за гендером — і хлопці, і дівчата однаковою мірою хочуть залишитися в Україні.
– Серед обставин, які впливають на бажання дітей залишитися в Україні, цікаво те, що участь у волонтерстві статистично значуще пов’язана з більшим бажанням залишитися в Україні. Серед дітей, які не брали участі у волонтерській діяльності, лише 42–62 % хочуть жити в Україні, тоді як серед тих, хто волонтерив, ця частка зростає до 53–72 %.
– Абсолютна більшість підлітків замислюється про власне майбутнє і те, яку професію хотіла би мати— це 8 з 10 дітей. Але при цьому лише 30% підлітків можуть назвати конкретну професію чи вид зайнятості, які вони б очікували мати у 30 років — це вдвічі менше за середній показник у інших країнах.
– Найперспективнішими напрямками для розвитку кар'єри у найближчі 10 років українські підлітки бачать медицину, IT, освіту та культуру. Займатися власною справою планують лише 6,5% опитаних. Також спостерігаються суттєві гендерні відмінності у виборі професії. Наприклад, більшість дівчат бачать себе у сфері ЗМІ, послуг, юриспруденції, дизайну. Тоді як хлопці частіше бачать себе у галузях автобізнесу, логістики та транспорту, АПК, ІТ.
– Підлітки, з якими батьки обговорюють майбутнє, частіше задумуються про майбутню професію – 83% проти 60%. Також чим вищий рівень освіти батьків, тим частіше підлітки обговорюють з ними своє майбутнє. Найбільший вплив на визначеність щодо професії при цьому мають активності з пошуком конкретної інформації про навчальні програми, фінансування освіти або можливість працевлаштування.
– У містах і обласних центрах діти набагато частіше відвідують спортивні гуртки і репетиторів. Натомість у селах діти найбільше залучені до волонтерства (32%), шкільного самоврядування (30%) і підготовки до олімпіад (28%). Гендерні відмінності у відвідуванні позашкілля впливають і на подальші освітні траєкторії. Наприклад, попри те, що дівчата становлять більшість серед вступників із високими балами з математики (6720 дівчат проти 6594 хлопців у 10% найкращих результатів ЗНО-2024), вони переважно обирають філологію чи медицину, тоді як хлопці — ІТ й інженерію. Це свідчить не про брак здібностей, а про вплив стереотипів і обмежень на професійний вибір.
– Через брак інформації та неефективність системи основними агентами профорієнтації є батьки, тому часто кар’єрні прагнення дітей формуються ізольовано від ситуації з попитом і пропозицією на ринку праці. Наприклад, діти тяжіють до самореалізації в сферах IT, освіти, культури, дизайну чи юриспруденції, де фактично відсутній попит на нові кадри. Водночас сфера промисловості, яка хронічно потерпає від браку людей, має надзвичайно низьку популярність серед підлітків.
– Окремою проблемою, яку згадували експерти, є негативний вплив дистанційного навчання на професійну орієнтацію підлітків. Онлайн-формат навчання може впливати на незасвоєння критичних навичок для подальшого професійного розвитку.
– В українських дітей найкраще розвинені емпатія (75%) і мотивація (68%), тоді як адаптивність (55%) і лідерство (47%) мають нижчі показники і є менш розвиненими. Аналітичне мислення має найнижчі показники серед усіх оцінених навичок — лише 37%. Тут помітний гендерний розрив: 40% хлопців та 35% дівчат оцінюють себе як таких, що володіють цією навичкою.
Ознайомитися з дослідженням можна за посиланням.
