Спецпроект Vogue UA & ArtHuss: Оксана Левченя про успіх, мистецтво і фемінізм
Напередодні 8 березня в видавництві ArtHuss виходить книга "Неймовірні. П'ятнадцять жінок, які творили мистецтво та історію" Бріджит Квінн. Американська версія видання ввійшла до Best Art & Photography Books 2017 за версією Amazon: її героїні – 15 художниць з різних епох, які вплинули на розвиток світового мистецтва. З цього приводу Vogue.ua запускає спецпроект, в якому вісім відомих українок розповідають свої історії успіху, міркують про мистецтво та фемінізм.
Сьома героїня проекту – лікар, художниця, власниця майстерні OLK manufactory Оксана Левченя.
Оксана Левченя"Selfmade" для мене – це людина, якій вдалося втілити цілі й мрії, керуючися й спираючись на власні здібності і сили. Я намагаюся жити, орієнтуючись на власну реалізацію і допомагати в цьому близьким. Жінка може вибрати спосіб життя і будь-яку професію, але не багато хто з нас готовий брати на себе відповідальність за цей вибір.
Катерина Білокур. Неймовірно, як можна було займатися творчістю, попри непосильну працю, нерозуміння і відсутність будь-якої надії на визнання. Людина неймовірного таланту і працьовитості. Її творчість і життя – це не просто "всупереч" і "попри", це надзусилля в тих умовах, в яких змушені були працювати і жити люди.
Питання самореалізації завжди важливіше особистих стосунків для мене. Я можу бути щасливою за досягнення власної мети, коли можу працювати, але моє щастя зовсім не залежить від наявності партнера чи виконання подружнього обов'язку, скоріше навпаки. Син і сім'я в повному її сенсі, з рідними людьми й друзями – це основа внутрішнього спокою та сили. Повноцінна взаємодія зі світом і втілення задуманого – найвище щастя. Для мене воно точно в праці.
Я не зіштовхувалася з дискримінацією, але зіштовхувалася з сексизмом, з хамством зіштовхувалася дуже часто, але ніхто ніколи не заважав мені вчитися і працювати нарівні з чоловіками. Хочеш бути хірургом – будь, але без усіх цих щомісячних нездужань, пріоритетності материнства, сімейного життя і подорожей. Коли я зрозуміла, що не зможу виховувати довгоочікуваного сина, втілюючи свій мегаамбіційний план стати хірургом, я залишила хірургію, але продовжую займатися контурною пластикою і координувати людей, яким потрібна допомога. Причина цього – в моєму особистому виборі, а не в дискримінації. В період мого навчання в медичному університеті й роботи нікого не цікавило питання, жінка ти чи чоловік: чергуй по вісім разів на місяць, стій асистентом по шість годин поспіль, іди до найбільш тяжкохворих – і все, до тебе повага й безмежна довіра. Не можеш – нічого займати чуже місце. Підтвердженням рівній позиції жінок і чоловіків в нашому суспільстві є величезна кількість жінок в науці та медицині. Прикладів безліч, серед них неймовірна Авілова Ольга Матвіївна, великий вчений і легендарний торакальний хірург, і багато інших.
Моя мама – хірург, тітка – голова медичного відділення і районний акушер-гінеколог, дядько – хірург, ніхто нікого не пригнічував; робота ділилася на чоловічу та жіночу тільки вдома і тільки за ступенем її фізичної тяжкості. Що ж стосується справи мого життя і мистецтва – то хочеться вірити, що мірилом є талант і працездатність, хоча пробитися в цій сфері мені було важче набагато, ніж в медицині.
