Що читати: 5 цікавих книг про музеї
Музеї вже давно стали не просто зберігачами історичних артефактів і картин, але й простором для діалогу, освіти, розвитку. Проте стереотипів про них досі вистачає, а музейники розмірковують, як привернути увагу аудиторії. З цим їм також допомагають книжки, які ілюструють, що музеї — це значно більше, ніж будівлі.
Зазвичай, перше знайомство з мистецтвом відбувається в музеях, і зацікавлення та подальше ставлення до них формується ще в перший візит. Уже класична книжка "Як розмовляти з дітьми про сучасне мистецтво" дає поради, на що слід звернути увагу, щоб зацікавити дітей мистецтвом. У вступі вона пояснює всі деталі, з яких починається знайомство: чому картини тримають за склом, як відповідати на фразу "так і дитина намалює", чому так багато натюрмортів, кого зображували на портретах і як розуміти реді-мейди. На більшість запитань відповідей часто не знають навіть дорослі. Більша частина книжки — це можливі запитання-відповіді про картини для дітей різного віку. Наприклад, дітей від 5 до 7 років цікавлять кольори, зв’язок з реальністю (схоже на когось або щось знайоме), емоції, рухи та стани. Від 8 до 10 років: можливість власних інтерпретацій, героїчні персонажі, протистояння добра та зла і привабливість інших культур. Підліткам від 11 до 13 років вже можна розповідати про біографію художника (але з цікавими фактами) і акцентувати увагу на символи та їхнє значення. Хоч книжка й орієнтована на дітей, дорослим теж можна звертатися до неї за підказками.
Якщо ви досі вважаєте, що музеї — це просто зібрання артефактів і вони ніяк не впливають на ваше сприйняття історії, ставлення до політики й думки про майбутнє, то вам варто прочитати "Перформування спільного міста" і переглянути значення музею. Відомий соціолог мистецтва досліджує як публічні простори, музеї та культурні інституції формують наше сучасне та майбутнє. Музеї у Гілена — це саме те місце, де можна позбутися міфів і зрозуміти, як формувалася культура, у якій ми живемо. Він досить критично ставиться до популярних форматів наративу в експозиції й наводить приклади, як саме куратори можуть маніпулювати сприйняттям історичних фактів. Гілен вважає, що "відвідини музею — це, по суті, продукт вдумливих дій і бездумного досвіду водночас". Тому варто ходити до музею щонайменше двічі, щоб отримати два різні сприйняття.
Книжка Карстен Шуберт є досить популярною серед тих, хто хоче зрозуміти, навіщо створили музеї, як вони змінювалися за майже двісті років, та чому тема сучасного музею все частіше обговорюється в суспільстві. Насправді, назва говорить сама за себе – історія розпочинається з перших музеїв, які стали доступними для всіх і перестали бути елітарними. До Французької революції мистецтво було доступним тільки королівським особам та наближеним до них. Згодом, музеї європейських країн почали поповнюватися скарбами з колоній і виконувати політичні функції. Шуберт не оминає історії появи перших музейних кураторів, сучасного мистецтва в музеях, нові форми фінансування та залучення відвідувачів до життя музею. Після прочитання, на жаль, з'являється відчуття, що українські музеї запізнилися на декілька десятиліть: ми досі думаємо про переосмислення простору, тільки залучаємо сучасне мистецтво в стіни музею та запрошуємо у музеї кураторів і комунікаційників. Варто прочитати, щоб розуміти, які виклики можуть з’явитися для українських музеїв через декілька років, або піти іншим шляхом.
Ще одна майже класична книжка, яка допомагає розібратись, як формуються сучасні музейні колекції та хто визначає, що із сучасного мистецтва варте збереження в музейних фондах. І якщо в Україні про музей сучасного мистецтва тільки говорять і повільно наближаються до обговорення концепції, Клер Бішоп обирає три музеї і критикує їхні експозиції та підхід до кураторства колекції. Музей Ван Аббе в Ейндховені, Музей королеви Софії в Мадриді та Музей сучасного мистецтва Metelkova в Любліні стають головними персонажами книжки британської мистецтвознавиці. "Три музеї, які я розглядаю, називаються на честь промисловця, королеви та воєнної бази — але всі вони оприявнюють варварство влади й експлуатації, розповідаючи про минуле через діагностування сучасності й водночас дивлячись у майбутнє". Разом з критикою музеїв сучасного мистецтва у Бішоп з’являється і критика сучасного мистецтва, і культурних інституцій. Так, музей стає "полем битви", а не просто місцем для виставок та колекцій.
Нідерландське видавництво Valiz видає книги для більш підготовлених читачів. Наприклад, прочитати про "транс-історичну експозицію в музеї" можна вже після того, як ви зрозуміли, яким чином створюються експозиції та в чому проблематика музеїв сучасного мистецтва. При цьому діалоги між кураторами, музейниками й дослідниками та тексти написані легко. "Транс-історичний музей" — це той музей, який може не вести не лише лінійний наратив історії мистецтва. В експозиції музею можуть міксувати різні стилі та епохи, а за допомогою сучасного мистецтва переосмислювати твори минулого. Книжка не перекладена на українську мову, проте стала би досить корисною для українських музейників, кураторів і художників.
Текст: Оксана Семеник
