Микола Хвильовий про реалії життя, людські стосунки та літературу
У цей день, 13 травня 1933 року, з власної волі пішов із життя культовий український письменник Микола Хвильовий. За своє недовге життя, 39 років, він став однією з ключових фігур національної літератури й одним з найважливіших представників Розстріляного відродження. Бувши прогресивним та високоінтелігентним митцем, він всіляко підтримував та впроваджував політику "українізації", творив ідеологію національно-культурного відродження України й виступав за інтеграцію українського в європейську та світову культуру.
Микола Хвильовий"Хіба тебе не захоплює сьогодні хоч би та ж ідея відродження твоєї нації?".
"Європа — це досвід багатьох віків. Це не та Європа, що її Шпенглер оголосив "на закаті", не та, що гниє, до якої вся наша ненависть. Це Європа грандіозної цивілізації, Європа — Гете, Дарвіна, Байрона. Ньютона, Маркса і т. д.".
"Це була дійсність — хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть".
"Одна із ознак мистецтва — це його нестримний вплив на розвинений інтелект".
"Реалізм прийде, коли з робфаків вийдуть тисячі, натуралізм — коли конче запаскудимо життя".
У редакції журналу "Всесвіт": Олександр Довженко, Кость Гордієнко, Микола Хвильовий (Харків, 1925) Фото: istpravda.com.ua"Я — мрійник і з висоти свого незрівнянного нахабства плюю на слинявий "скепсис" нашого скептичного віку".
"Здається, Толстой говорив, що найважче полюбити ближніх. Я думаю, що найважче їх же таки зненавидіти справжньою ненавистю. Тільки тут можна показати неабияку волю і, коли хочеш, відвагу..."
"Я вам раджу: жити, читати газети, журнали "Огоньок" тощо, любуватися прекрасними краєвидами з командної висоти, "кушати" борщ, котлети і т. п. От вам моя порада. Тільки попереджаю: ніколи не згадуйте свого минулого, в противнім разі ви щось надумаєте".
"Навіть великий біль стихає, коли підходить маленький, але ближче".
"Спогади завжди тривожать і на їхньому фоні дійсність здається яснішою".
Микола Хвильовий"По суті кажучи, ми живемо зовсім не для того, щоб жити, а для того, щоб умерти. Така наша воля. Решта — не більше як ілюзія".
"Я вже давно не чув таких теплих слів. І взагалі люди не вміють так говорити. Мені здається іноді, що і я, і всі ми скоро розучимося промовляти один до одного. Скоро ми зовсім забудемо тиху задушевність і будемо не то машинізованими хижаками, не то хижими машинами".
"За всяку ціну ми мусимо вивести нашу літературу на широку європейську арену".
"І справді: при всій своїй нормальності я все-таки, коли провіряю себе, трошки психічно ненормальний".
"Почуття самокритики не завше скеровує на правдивий шлях, цим і пояснюється почасти те, що я мало пишу (властиво багато знищую)".
[READ_ALSOholder=content_1;]
