UA

Журнал VOGUE

Подписаться
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь

Книги, які ми читаємо під час війни

03 апреля 2022

Книга – можливо, не життєво необхідна річ у наших тривожних наплчниках та валізах, що ми збирали поспіхом, але точно дуже цінна та змістовна. Для багатьох із нас під час війни улюблені книги стали справжнімі друзями; порятунком, надією або щасливим знаком з минулого життя. Редакція Vogue UA, а також наші герої та друзі діляться книгами, які допомогають їм проживати ці складні часи.

Олена Пустовойт, директорка з маркетингу Van Cleef & Arpels / Bvlgari / Tiffany & Co. / Montblanc

З дому мені вдалося взяти лише малесенький наплічник із документами, але перш ніж вимушено покинути Україну, я купила книгу, яку так і провезла в руках через усі межі Європи до кінцевого пункту призначення. Вона зігрівала мене і дарувала надію. Цією книгою стала «Дона Флор і двоє її чоловіків» бразильського письменника Жоржі Амаду. Історія належить до латиноамериканського магічного реалізму, що передає всі барви насиченого бразильського колориту.
Чоловік головної героїні – пристрасний гуляка, який помирає під час карнавалу. Дона Флор переконана, що на цьому її життя закінчено, адже її любов до нього була неймовірно міцною. Але життя дарує їй зустріч із молодим та чарівним фармацевтом, який повністю змінить її долю. Проте гуляка теж не йде в країну мертвих назавжди, а приходить у снах Доні Флор. Книга дарує яскраві емоції та враження, передає аромати прянощів та мелодію карнавалу, тепло спекотних бразильських ночей. Вона вчить любити життя.

Після роману "Маленьке життя" я стала справжньою фанаткою робіт Ганьї Янаґігарі. У січні 2022 року вийшла її нова книга To Paradise, яка обіцяла стати гітом її творчості. Книга була доступна до замовлення на amazon.com, але я чекала на її видання українською мовою. Позаяк життя розпорядилося з нами інакше, ця книга стала першим моїм придбанням у Німеччині.

Сюжет книги розгортається у трьох різних століттях і трьох альтернативних версіях США. Умовно, книга складається з трьох частин, транслюючи минуле, сьогодення й майбутнє. Попри те, що герої кожної частини є абсолютно різними, авторка наділила їх однаковими іменами, крім того, дія відбувається незмінно в нью-йоркському районі Грінвіч-Віллідж. Центральна ідея книги – самотність. Крім того, у сюжетні лінії історій вправно вплетені теми дружби, кохання, взаємин між дітьми та батьками, перипетії подружніх взаємин, хвороби і смерті. Ганья захоплює та вражає, Її книги важкі та глибокі. Вони залишають слід назавжди.

Я справжня book addicted людина. У книжках я знаходжу порятунок та ховаюсь від страху. У найскладніші хвилини життя книги дозволяють мені зберегти ментальну цілісність та дарують надію.

Світлана Старостенко, кураторка та арт-консультантка

У перші дні війни я зрозуміла, що ніколи не аналізувала політичні причинно-наслідкові зв'язки. Роздумуючи над цим, вирішила повернутись до улюблених книжок юності – обрала "Контроль" Віктора Суворова. Цей роман про сталінський режим колись дав мені мій батько. Ще школяркою я зрозуміла, за що він так ненавидів радянську владу. Сьогодні ж, завдяки цьому твору, я бачу, як сформувалися ті люди (нелюди), що нищать наші міста, грабують і вбивають українців. Та й сам Суворов, в минулому радянський шпигун і розвідник ГРУ, в 1970-ті перейшов на бік Великобританії. Залишившись за кордоном, засуджений до смертної кари на батьківщині, він написав безліч книжок, де викриває потворні риси цієї влади. 

Також майже щоденно перечитую онлайн українську поезію початку ХХ сторіччя: до душі жіночна, стійка Олена Теліга та вишуканий Богдан-Ігор Антонич. 

ROXOLANA, співачка

Читаю зараз чудовий роман «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння» авторок Мері Енн Шеффер та Енні Берровз. Він про молоду письменницю Джулієтт, яка живе у повоєнному Лондоні. Скажу одразу, в книзі описані воєнні часи, але книга наповнена теплом, надією і добрим гумором. Коли я її читаю, в мене складається враження, що я не втрачаю зв’язку з реальністю і таким чином можу перенести спокій та відчуття, що «життя триває», з книги у свої будні. (P.S. А ще цей роман написаний у формі листування!

Ну а якщо хочеться відволіктися на всі 100, то біографію Віла Сміта, що вийшла недавно у видавництві Bookchef, завжди хороша ідея.

Марія Жданова, продюсерка Vogue UA Conference

Чомусь антиутопії для мене найліпші ліки від стресу. Пам'ятаю, як під час ковіду перечитала Орвелла "Колгосп тварин" і "1984", а зараз взялася за технологічну антиутопію "Прекрасний новий світ" Олдоса Гакслі. Вперше читала в університеті в перекладі, а кілька тижнів тому знайшла у львівській крамниці оригінал від Penguin зі вступом від Маргарет Етвуд. До речі, цього року книга Гакслі святкує 85-річчя, і, звісно, не втратила актуальності. Хоча читається легше і швидше ,ніж "1984", події якої наразі розгортаються на наших очах. Далі на черзі "Флетландія" Едвіна Ебботта".


 
Дарія Слободяник, редакторка відділу культура Vogue UA

Перші кілька днів війни я фізично не могла читати. Але потім розговорилася з чудовою 14-річною сусідкою по будинку, з якою перші тижні війни ми ділили укриття. Вона розповіла, що вечорами у машині (ми використовували паркінг як укриття), щоб менше тривожитися, читає художную літературу, перекладає казки (!) та багато малює... І тут я зрозуміла, що час і мені "повертатися" до життя, в якому книг завжди було чимало.

Наступного ранку я вибрала зі свої бібліотеки збірник есеїв "Бог на 60% відсотків" української письменниці та журналістки Ганни Улюри (видавництво "Фабула") – та зараз вже можу зізнатися, що у ці дні книга просто мене врятувала. Більшість есеїв написані під упливом якогось буденного випадку з життя, тому розповідають про нас із вами, наші недоліки, страхи, мрії. Але за побутовими замальовками часто ховаються філософські сенси – тому цій книзі вдавалося кожного вечора хоч на годину "відволікти" мене від вибухів, що тоді часто звучали у Києві. Ганна пише влучно, змістовно, відверто, без сумніву, дуже любить людей та помічає те, що залишається позва увагою багатьох із нас – тож дуже раджу.

На третій тиждень війни я приїхала у Львів, де одразу придбала кілька книг. Серед них був роман "Район Д" Артема Чеха (видавництво "Меридіан Черновіц") – блискучного українського письменника та смілового чоловіка, який зараз захищає нас у ЗСУ. Це автобіографічна розповідь про Черкаси, де народився та виріс Артем. Автор описує 90-ті, тож, як здогадуєтеся, буде й сумно, і смішно, і боляче.

Ну а кілька днів тому почала книгу, яку давно відкладала, – "Людина у пошуках сенсу" Віктора Франкла, психолога, який провів два роки в концтаборах в Аушвіці й Дахау. І добре. що відкладала – я б точно її не відчула так, як зараз. Мабуть, одна з найцитованіших у світовій психології книг, яка розійшлася по світу накладом понад 15 мільйонів. Я очікувала, що це буде розповідь про жахіття фашистських концтаборів, натомість читаю глибинний текст про пошук сенсу у житті та неосяжну людську силу. Хотіла б я мати хочу частку тієї сили, що мав Франкл, який зумів перетворити власний біль на неймовірну корисну книгу для усього людства. 

Анна Золотарьова, випускова редакторка Vogue UA

Я дивлюсь на останні книги у додатку Bookmate, додані 22 лютого – їх три: «Мабуть Естер» Каті Петровської, історія про воєнний Київ та розстріл його мешканців у Бабиному Яру, поданий як щоденник її родини, «У війни не жіноче обличчя» Світлани Алексієвич, білоруської письменниці українського походження, лауреатки Нобелівської премії, та її ж «Цинкові хлопчики». Останній роман – про непотрібну війну в Афганістані, про біль матерів загиблих синів, про пошук ними правди, а потім… відмову від неї. Бо не така, як хотілося. Через те, що «Цинкові хлопчики» написані без прикрас і романтизації війни, книгу судили справжнім судом, так само як у позаминулому році судили «Справу Василя Стуса» – літературну розвідку журналіста та історика Вахтанга Кіпіані, надруковану у видавництві Vivat. Проте, якими актуальними не були б ці книжки, вони і досі залишаються на моїй олнлайн-полиці, бо роман із книгою потребує концентрації, яку ще треба відновити.

Нещодавно я сиділа у колі своїх друзів та їхньої родини з чотирьох поколінь. Ми зашторили вікна, як вимагають воєнні часи, запалили свічки і збирали на стіл вечерю. Для її початку чогось бракувало, й тоді прабабуся Ірина Остапівна зачитала «Світе тихий, краю милий» Тараса Шевченка. Це було урочисто і доречно, відповідно часу, бо від п’ятої ранку 24 лютого кожен день став особливий. Відтоді, зі мною українські вірші – геніального Василя Стуса, людини, чиє ім’я синонім слова «правда», Олени Теліги (її спадщина у 38 поезій) та ніжно-бузкова збірка Ліни Костенко, упорядкована Іваном Малковичем та Оксаною Пахльовською і надрукована видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». I здається мені, що в літературі існують відповіді на всі питання, її не захопиш зненацька, ні чим її не здивуєш, з нею все вже було. Тому беріть мистецтво, та прикладайте туди, де болить.

Марина Шулікіна, редакторка Vogue UA

Книга, яку я почала читати під час війни, — «Фактор Черчилля» Бориса Джонсона. Вона лежала на приліжковій тумбі мого тата, коли я приїхала в батьківський дім в перші дні війни. Батько отримав її в подарунок у часи, коли він обіймав керівну посаду. Тоді я думала, що ця книга надихне його на лідерські звершення масштабів британського прем’єра. Прот, наразі в цій історії я вбачаю дещо інші патерни.

Справді, контроверсійна іпостась Вінстона увійшла в історію завдяки безпрецедентним політичним досягненням, але в книзі Джонсона він зображений не лише як керівник держави, а як дуже мудра, гуманна та далекоглядна людина. Черчилль досягнув апогею слави в часи Другої світової, тому в книзі приділяється чимало уваги цьому епізоду історії. Автор часто згадує висловлювання тодішнього прем’єр-міністра про війну, тиранію та диктатуру. Досі жодна з його думок не втратила актуальності. «Ніколи досі на полях людських конфліктів не було, щоб настільки багато людей завдячувало стількома багатьма речами настільки небагатьом», — слова, які неймовірно точно описують те, що сьогодні переживають мільйони українців. Без сумніву, «Фактор Черчилля» надихає, спонукає до роздумів та дозволяє вірі не лише жевріти, а розгоратися.

Дар'я Благовісна, менеджерка рекламного відділу Vogue UA

Зараз дочитую книгу "Одяг" колишньої головної редакторки британського Vogue Олександри Шульман. Почала її давно, завжди не вистачало часу на неї, але зараз він є на читання, і ця книга для мене – яскрава згадка про мирне життя. Тоді, крім реклами, я дуже цікавилася модою, завжди старалася слідкувати за трендами, з інтересом читала статті про історію деяких речей та однією із "бісячих думок" для мене було те, що я ніяк не доведу до ідеалу свій базовий гардероб, та що постійно брудню білі джинси, які так обожнюю носити... Та з настанням війни весь гардероб складається зі спортивного костюму, пари зручних штанів і светру, які там білі джинси... А от книга – як нитка у минуле (та вірю що ще яскравіше майбутнє) життя з романтичними прогулянками живописними вулицями Києва,  розслабленими відпустками, світськими вечірками, безтурботною кавою з друзями та ваганнями, "що одягти сьогодні до офісу".

Еще в разделе BOOKS

Популярное