"Діор і його декоратори" – нова книга про Крістіана Діора
Про дизайнерів інтер'єрів, які розділяли любов Крістіана Діора до стилю Людовика XVI і допомогли йому дивувати післявоєнний Париж, – книга "Діор і його декоратори" видавництва Vendome Press.

1946 року Крістіан Діор відкрив перший бутік – у Парижі, на авеню Монтень, 30. Оформленням інтер'єру займався його друг, дизайнер Віктор Грандп'єр. Своїм інтер'єром друзі пішли ва-банк – і запропонували зовсім не те, що очікувала світська публіка.

"Дизайнери й архітектори того часу – наприклад, Жан Пруво або Шарлотта Пер'єн – створювали для своїх паризьких клієнтів лаконічні сучасні інтер'єри, – пише в книжці "Діор і його декоратори" автор Морін Футер, історик дизайну і фахівець з французького мистецтва XIX століття. – Грандп'єр запропонував Парижу альтернативне бачення: він зіштовхнув в бутіку Dior неокласицизм і сучасність. Діор і Грандп'єр, обидва – шанувальники стилю Людовика XVI, швидко зійшлися на тому, яким повинен бути перший бутік Dior: стіни, оббиті перлинно-сірою тканиною, важкі портьєри і позолочені стільці, що нагадують про палаци Людовика XVI. Це до сих пір зразок бутіків Dior по всьому світу". Друзі були впевнені: післявоєнній Франції потрібен шик, – і час показав, що маркетинговий хід був вдалим.

Пізніше саме Віктор Грандп'єр, колишній фотограф, людина енергійна і чарівна, створив всю айдентику Будинку, як сказали б сьогодні: логотип, шрифти і фірмові упаковки. Саме він придумав дизайн знакових парфумів Будинку – наприклад, бант на пляшці Miss Dior, який і зараз легко впізнати з першого погляду.

Незабаром до Діора і Грандп'єра приєднався Жорж Геффрой – в минулому сам дизайнер одягу, меланхолік, знатний пурист і сноб, як писала про нього паризька преса. Цікаво, що саме йому Діор довірив оформлення свого таунхауса на бульварі Жюль Сандо. Геффрой був знавцем антикваріату, любителем оксамиту і килимів – так в будинку Діора оселилися готичні гобелени, ренесансна бронза і, вже за задумом самого господаря Будинку, картини Матісса. "Традиційний хороший смак був для мене менш важливий, ніж мій особистий", – цитує Діора у своїй книжці Морін Футер. Визнати це Діору вистачило і мудрості, і сміливості: він вважав, що жити в будинку, який тобі не підходить, – те ж саме, що носити чужий одяг.

Після смерті Діора 1957 року Грандп'єр і Геффрой продовжили працювати разом. Їхніми клієнтами були кутюр'є, королівські родини, кінозірки і художники – від Іва Сен-Лорана і Марії Каллас до чилійського мільйонера, Артуро Лопеза.
