Серіал місяця: "Патрік Мелроуз"
На каналі Showtime 12 травня стартував серіал "Патрік Мелроуз". У ньому Бенедикт Камбербетч доводить, що "Шерлок" зовсім не був його головною роллю.
Кадр з серіалу "Патрік Мелроуз""У списку ролей моєї мрії завжди було два пункти – Гамлет і Патрік Мелроуз", – сказав декілька років тому Бенедикт Камбербетч на зустрічі з фанатами. З Гамлетом все зрозуміло, але чому не Шерлок Холмс, не Ван Гог, не геніальний математик Алан Тюрінг, а саме Патрік Мелроуз? І хто він взагалі такий?
Патрік Мелроуз – герой п'яти романів популярного британського автора, букерівського номінанта Едварда Сент-Обіна. З 1992 по 2011 роки Сент-Обін написав п'ять книг про Патріка Мелроуза – зухвалого британського плейбоя з аристократичної сім'ї, дитинство якого було таким важким, що і через 30 років уже дорослий Патрік божеволіє від болю і невпевненості та намагається знайти порятунок в наркотиках. Вся справа в тому, що "Патрік Мелроуз" – історія автобіографічна: в книзі Сент-Обін прямо пише про те, що батько ґвалтував його в дитинстві, а мати, що боялася гніву чоловіка, по суті, стала пособницею. У 19 років, під час навчання в Оксфорді, Едвард підсів на героїн, а в 25 років за допомогою психотерапевта і лікарів все-таки впорався з залежністю і вклав пережитий досвід в літературу.
Едвард Сент-ОбінСтрашна особиста історія письменника, розказана у книзі, серйозно захопила Камбербетча. Ідея екранізації літала в повітрі більше 20 років, але ніхто не наважувався взятися за "Патріка Мелроуза" – занадто жорстким, занадто британським і занадто похмурим виявився цей герой. Коли Камбербетч почув про те, що продюсери Майкл Джексон і Рейчел Хоровіц взялися за екранізацію, то написав на популярному ресурсі Reddit, що хоче зіграти Патріка. Через пару днів йому зателефонували і запросили на зустріч в Нью-Йорку. Виявилося, Камбербетч був головним і єдиним кандидатом на роль Мелроуза.
Тим, хто переконаний, що Шерлок – найкраща роль Камбербетча, варто подивитися першу серію "Патріка Мелроуза" – після неї стане ясно, що саме до цієї ролі британець йшов все життя. Якщо раніше Камбербетч влучно і зухвало грав персонажів на межі: Шерлока з його самозакоханістю і похмурістю, геніального математика Алана Тюрінга ("Гра в імітацію") з його покірною упевненістю в тому, що він приречений, або Джуліана Ассанжа ("П'ята влада"), який біжить від всіх, але, при цьому, захищається, – то його Патрік Мелроуз – герой, який вже за межею. Про те, наскільки недобре йому живеться і як багато болю буде попереду, ми розуміємо вже після першої сцени першого епізоду. Патрік відповідає на телефонний дзвінок: хтось в трубці повідомляє йому, що в Нью-Йорку помер його батько. Далі камера опускається вниз: з рук Патріка падає шприц з героїном, на руці залишається невелика кривава пляма. Він блаженно усміхається – чи то від новини, що батько, який багато років змушував його страждати, помер, чи то від прийнятого героїну. І це лише початок.
Серіал вже встигли охрестити "театром одного актора" і "бенефісом Бенедикта Камбербетча". Про "театр одного актора" несправедливо: сильна акторська робота і у австралійця Г'юго Вівінга, якому дісталася роль огидного, шкідливого сноба Мелроуз-старшого; а також у американської актриси Дженніфер Джейсон Лі ( "Мерзенна вісімка") – вона грає матір Патріка – Елеонор Мелроуз – розкішну, стильну і дуже нещасну жінку. Про "бенефіс" – правда. Камбербетча в серіалі багато, дуже багато: він то мчить по Нью-Йорку в розхристаному пальті, щоб встигнути забрати прах батька, то нишпорить по маргінальних міських околицях в пошуках героїну, то трощить розкішний номер в готелі в наркотичному шаленстві, то кокетує з дівчатами, то ефектно приймає ванну, жартує, страждає, розмірковує – живе по повній, і все це під розкішну музику, Wild World Кета Стівенса і Summertime Дженіс Джоплін. Камбербетч у серіалі не шкодує себе, і коли на обличчі у його героя виступає піт, зрозуміло, що це не тільки художній прийом.
Спостерігати за ним водночас захоплююче і важко, а в деяких сценах і зовсім хочеться відвернутися, бо герой аж надто жалюгідний і нещасний, і стає соромно спостерігати за його стражданням.
Дія книги охоплює різні часи і країни: це і Франція 1960-х, де минуло дитинство головного героя, і вісімдесяті, на які припадає молодість Патріка, і сучасна Великобританія. Патрік – плейбой і аристократ, його оточують красиві і багаті люди, вони одягнені з голочки, а мама Патріка, Елеонор Мелроуз з її любов'ю до шовкових хусток і великих окуляр, і зовсім нагадує про Жаклін Кеннеді. Цікаво, що незважаючи на те, що Камбербетч походить з аристократичної британської сім'ї і в дитинстві ходив в закриту приватну школу для хлопчиків Херроу, одну з найзнаменитіших в Британії, актор все-одно каже, що для серіалу йому довелося "оголитись". "Усі думають, що я веду шикарний спосіб життя, але я всього лише середній клас. Ну гаразд, я вищий середній клас, але не більше". Також актор зізнається, що хоча і консультувався при підготовці ролі з колишніми наркоманами, спосіб життя Патріка йому не близький. "Фактично я веду тверезий спосіб життя, виключення трапляються хіба що на великі дні народження або під час вікендів де-небудь на фестивалях. Але взагалі я надаю перевагу йозі і медитації".
Але не тільки Камбербетч сильний у "Патріку Мелроузі". Випадково чи спеціально, але його продюсери і режисер Едвард Бергер потрапили в нерв часу. За ефектною зйомкою, динамічним монтажем і прекрасною грою Камбербетча не губиться головне. "Ніхто не повинен робити таке з іншою людиною", – відповідає герой Камбербетча, коли подруга питає його, а що ти б сказав батькові, якби він був зараз живим? Міркування про насильство і його незворотність, про самотність тих, хто його пережив і про важливість говорити про це вголос, публічно і голосно, дуже плавно "входять" в загальносвітову дискусію про насильство, рух за права жінок (чоловіків, темношкірих і взагалі всіх, хто потребує захисту) і розповіді з тегом #metoo в соціальних мережах. Роман Сент-Обіна ще й акцентує увагу на тому, що насильство в сім'ї – не тільки в бідних або тільки в багатих, і що аристократичність походження не гарантує щасливе дитинство і здорову психіку. Більш того, творці натякають, що вищий світ з його снобізмом, химерністю і награністю – архаїзм, і йому пора винести вирок.
