До Vogue UA Conference 2023 залишилося
SOLD OUT

"Моя шкіра – моя справа": виставка Маші Куликовської в Одеському художньому музеї

До 31 серпня в Одеському художньому музеї триває виставка Маші Куликовської "Моя шкіра – моя справа" – посвята тілесності і фемінізму.

"Коли я прийняла себе, то полюбила свої тіло, шкіру. Мені набридло змагатися з собою. Я почуваюся вільною і красивою, коли оголена і на мені немає нічого, що мене обмежує. Я – це я, і тільки я – господиня власного життя". Так художниця формулює ідею виставки. Бачити зворушливі мильні скульптури Куликовської в академічному музеї – особливе задоволення. "Моя шкіра – моя справа" – омаж тілесності і фемінізму, запрошення до розмови не лише про дискримінацію, але і про необхідність прийняття себе.

Реклама

Кілька десятків зліпків з Машиного тіла на час виставки оселилися в гроті Одеського художнього музею. Грот під центральною частиною палацу Наришкіних, де розміщений музей, – легендарне місце, куди водять екскурсії, але де ніколи ще не проходили виставки. На відкритті художниця провела там перформанс: поїдала "частини" свого тіла, вилиті з шоколаду. Цей перформанс ще й є прикладом того, як делікатно і одночасно красиво можуть співпрацювати українські художники і дизайнери: Маша з'явилася в гроті в сукні-халаті українського бренду LESSLESS з льону та шовку, яка підкреслила уразливість художниці.

Про те, як минула підготовка до виставки, Маша Куликовська розповіла vogue.ua:

Рік тому, у червні 2018 року, я отримала повідомлення від Маші Целоєвої, кураторки Одеського художнього музею, про те, що у неї є мрія зробити виставку в гроті, вперше в історії музею, і саме з моїми об'єктами. Для мене запрошення було неймовірно цінним і я відразу погодилася. Прорахувавши витрати на перевезення, монтаж і створення нової скульптури, ми зрозуміли, що музей не зможе привезти цю виставку. Більше року ми думали, як реалізувати цей проєкт, і в червні 2019 року я знову отримала повідомлення від Маші, цього разу, що вони знайшли гроші на мою виставку і готові її відкрити. Сталося щось незвичайне: в музей прийшов 24-річний Федір Сердюк, молодий колекціонер, хлопець з АТО, який виявився готовим підтримати виставку як меценат. Так в Одесу на півтора місяці виставки злетілися мої скульптури: з Одеси, Берліна і Парижа.

Впринципі, це моя перша ретроспектива за останні п'ять років. Особливо важливо, що вона проходить не тільки в гроті музею, а й в основному залі серед постійної експозиції – там, де висять шедеври класиків живопису, за репродукціями яких я вчилася малювати з самого дитинства. І моя величезна персональна виставка відбувається саме в Одесі, зовсім близько до Чорного моря, на березі якого я виросла (Маша виросла в Криму – прим. авт.), можна сказати, біля входу в мій втрачений будинок. В Одесі сталася магія і всі чотири дні підготовки до виставки я почувалася наче вдома, в Криму.

Цей перформанс став моїм маніфестом і спробою знайти відповідь на запитання "хто я?" в умовах постійної турбулентності і нестабільності суспільства. Чому я поїдала зліпки свого тіла? Єдине, що є у мене, – це я сама, і тепер я з'їдаю себе, щоб знову запитати те ж саме: "Так хто ж я?". І більше не дати нікому жодного шансу опанувати мною, моїм тілом або моїм життям.

Спочатку ідея мильних зліпків з мого тіла, як і гіпсових, поміщених у публічний простір, незахищених від вітру, дощу, снігу, відсилала до ренесансної концепції vanitas – людина як мильна бульбашка; пам'ятай, що ти смертний. Моєю метою було нагадати собі і оточенню, що людське тіло – це тендітна і незахищена оболонка, яка в будь-який момент може зникнути. Крім цього, я продовжувала власне дослідження меж сприйняття глядачами голого жіночого тіла в навколишньому середовищі, як метафору тіла, що постійно деформується, страждає, в'яне. У зв'язку з війною все змінилося: я втратила будинок в Криму, мої скульптури в донецькій "Ізоляції" розстріляли, і мої мильні зліпки набули нового сенсу. Тепер це спроба усвідомлення свого місця в глобальному суспільстві, пошук ідентичності, вирішення національного і навіть мовного питання, постійний пошук будинку, місця, де я зможу бути тією, ким є – постійно змінною і різною.

Виставка "Моя шкіра – моя справа" працює в Одеському художньому музеї до 31 серпня.

Фото: Юлія Іщук

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.