Поділитися

Мильна опера: арт-проект Марії Куликовської для Vogue UA

Спеціально для арт-номера Vogue UA художниця Маша Куликовська повторила свій перформанс "Омивання / Lustration", під час якого прийняла крижану ванну з власним клоном з мила. Вона присвятила його жінці, війні і крихкості тіла.

Маша Куликовська виросла на стику епох. Їй 30 років – вік дитинства і зрілості. Вона народилася в Криму, живе в літаках між європейськими містами та Києвом. У неї ніжне тіло і багато питань до себе і світу. Маша – відома не тільки в Україні, а й за її межами, художниця: за останні півроку її виставки відбулись у Відні, Лондоні, Копенгагені та іспанськму Сантьяго-де-Компостела.

Реклама.

У нашій країні до сих пір живий стереотип, що феміністка – це неохайна фанатичка, яка ненавидить чоловіків і агресивно налаштована до всього на світі. Ми любимо повторювати, що в Україні рівноправ'я статей закладено в культурі, підкріплюємо це анекдотами про деспотичних дружин і чоловіків-підкаблучників. Тим часом жінкам у нас все ще статистично менше платять, нас мало в політиці, на керівних постах і в бізнесі. У нас погане економічне становище, а мами і бабусі перетворюють кожну сімейну зустріч в допит на тему "коли ти вже, нарешті, народиш / знайдеш собі чоловіка". В результаті при слові "Україна" перша асоціація – не краса і багатство землі, не кров Майдану і жахи гібридної війни, і навіть не горезвісна корупція, а українські дружини.

Сучасне мистецтво – одна зі сфер, де феміністична тематика є більш-менш звичною. Але і тут панує очевидна нерівність. Скільки у нас відомих художників? Щоб назвати топ-100 можна навіть не потрібно напружуватись. Скільки з них жінок? Правильно – одиниці. Зате, якщо подивитися на обслуговувальний персонал – менеджерів, кураторів і людей, які пишуть про культуру, то побачимо протилежну картину. Питання не тільки вітчизняного масштабу. Недарма найбільш незахищена категорія арт-працівників, низькооплачувані доглядачі галерей, часто виконують значно ширший спектр повноважень, – у всьому світі їх навіть прозвали gallery girls. Поняття gallery boys не існує в природі. Проблема не в тому, що жінки гірше фотографують або малюють, і тим більше не в тому, що вони надають перевагу мазохістським посадам. Гендерне – це завжди політичне. Зараз ці питання – одні з найважливіших на глобальному порядку денному у світі.

Маша Куликовська – щасливий виняток, що, на жаль, лише підтверджує правило. Їй вдалося подолати опір системи. Її мистецтво – про те, що означає бути жінкою і жити в сучасній Україні. Змінюватися. Не боятися, що скажуть інші. Бути ніжною і вразливою, якщо цього хочеться, і в той же час говорити про речі, про які у нас говорити не прийнято.

На перший погляд може здатися, що є дві Маші. Перша робить ніжні скульптури – виливки свого власного тіла. Ці скульптури за останні декілька років можна було побачити в дуже різних місцях – від "Мистецького Арсеналу" і магазину "Всі. Свої" на київському Хрещатику до садів в іспанській Галісії. Здивоване вдивляння в себе – культура селфі, висхідна до Фріди Кало, та й почуття, знайоме кожній дівчинці.

"Для того, щоб відформувати себе, я використовую класичний метод зняття гіпсової форми з живого тіла, що стоїть нерухомо, – розповідає Маша. – Мій асистент, він же моя муза, забризкує мою шкіру холодним рідким гіпсом. Коли кірка з гіпсу починає тверднути, вона вступає в реакцію, що супроводжується високою температурою, перетворюється в камінь і фіксує всі відбитки, нерівності, деформації та структури мого тіла. Це досить травматичний досвід. Доводиться стояти нерухомо дуже довго, годинами, терпіти зміни температури аж до опіків на шкірі, а також боротися з власними страхами в замкнутому просторі – по суті, всередині каменю. Під час формування тіло іноді може набрякати. У підсумку, кожна з готових скульптур – унікальний клон, не схожий на інші".

Роботи Маші апелюють до класичної традиції. Вона вчилася в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури і тепер говорить на "ти" з історією мистецтва і володіє професійними нюансами створення зліпків зі свого тіла. Те, що на початку кар'єри художниці здавалося чарівним дівочим нарцисизмом, поступово переросло в багаторічний проект-дослідження. Згодом тіло Маші природним чином змінюється, і, чим далі, тим ці трансформації помітніші. Маша не боїться і не соромиться. Або, може, навпаки, боїться і соромиться, але робить ці почуття предметом свого дослідження. Тут верх бере друга іпостась художниці – бунтарка, активістка і перформер.

Кілька років тому художниця шокувала публіку заявою, що вступає в шлюб зі шведською дівчиною. Цим жестом вона хотіла привернути увагу до проблем, з якими стикаються громадяни України в Євросоюзі: вічна тяганина з документами і відчуття себе людьми другого сорту. Найпростіший вихід із ситуації – вступити в шлюб з кимось із місцевих, і ось Маша вже епатує нашу досі нелояльну до ЛГБТ-спільноти публіку своєю нестандартною заявою.

У творчості Куликовської сьогодні дві головні теми – тіло і політика. Вона важко пережила анексію Криму і присвятила цій темі кілька пронизливих акцій і перформансів. Найбільш відомий проект – "Пліт Крим". Це реальний пліт, на якому в 2016 році художниця плила по Дніпру поблизу Києва в пам'ять про тисячі людей, що позбулися після подій 2014 року рідного дому. У розпал військових дій на Сході України сталася ще одна подія, яка сильно вплинула на творчість Куликовської. У момент, коли донецький арт-центр "Ізоляція" був захоплений сепаратистами, там якраз тривала Машина виставка. Колишній арт-центр став одним з оплотів бойовиків – за чутками, в підвалі тримали полонених. До залишків сучасного мистецтва нові господарі "Ізоляції" поставились вороже. Скульптури Куликовської, тобто всі ті ж виливки її реального тіла, вони використовували як мішені на стрільбищі. Цей розстріл став важливим тригером для художниці, що підштовхнув її до створення в 2015 році резонансного проекту в лондонській галереї Саатчі. Тоді в рамках виставки українських художників повністю оголена Маша громила молотком свої скульптури, виконані з мила. Мило, з якого художниця робить свої роботи, виробляють в Швеції. Воно має таку ж щільність, як і людське тіло, і використовуване в якості мішені, в тому числі на заводах зброї і стрільбищах. Цей перформанс був символічною відповіддю бойовикам, реакцією на розстріл художньої виставки, а також звільненням від болю і травм, завданих особисто Маші війною і анексією Криму.

8 березня цього року хтось відзначав Міжнародний жіночий день, хтось відмовлявся його святкувати, а Маша Куликовська провела в "Мистецькому Арсеналі" акцію "Омивання / Lustration". "Люстрація – це очищення за допомогою жертвопринесення. Протягом двох годин я приймала ванну з крижаної води на сцені "Мистецького Арсеналу", але разом зі мною в ванні перебувала і змилювана точна копія мого тіла, мій клон. Змивати власне обличчя з самої себе – це дуже боляче: і фізично, і морально".

Після перформансу в "Арсеналі" Маша вирішила зробити його ще 88 раз – в різних країнах, локаціях і контекстах. Вдруге вона повторила його для Vogue Ukraine: зйомка тривала більше 8 годин і стала особливим досвідом не тільки для самої Маші, але і для редакції, яка стала свідком дуже особистого, болючого перформансу.

Куликовська багато подорожує. У березні вона брала участь у виставці художників-резидентів четвірки Ліверпульської бієнале, пізніше вирушила до Відня, де читала лекції і відкрила виставку, присвячену мандрам плота "Крим" ("На центральній площі Карлсплац пліт перетворився на атракціон для дітей різних націй", – згадує Маша). У квітні вона об'їздила всю Норвегію на старому кораблі, провела три тижні в невеликій каюті. Після закінчення подорожі "висадилася" в шведському Мальме, де прямо навпроти знаменитого Ересуннського моста (багато хто знає його з серіалу "Міст") встановила свій пліт "Крим" і добу не сходила з води. А в травні три мильні скульптури Маші оселилися в саду міжнародного центру мистецтв Галісії в рамках великої виставки. Художниця розповідає, що її пліт "Крим", встановлений в різних містах і країнах, часто викликає роздратування, а ось на її клони, навпаки, реагують захоплено – в основному через презентацію оголеного жіночого тіла. Епатувати Маші не звикати.