Як мистецтво й художники переживали кризи у XX столітті
Нині в це важко повірити, але криза щоразу ставала стимулювальним імпульсом для мистецтва. У період трансформації й нестабільності народжувалися найважливіші твори. Про те, як це відбувалося, розповідає кураторка Катя Тейлор. Прочитайте цей текст перед тим, як відвідайте виставку-рефлексію українських художників на тему пандемії "Сто днів самотності", яка відкривається в Києві 3 липня.
Перша світова війна застала зненацька, зокрема й художників. Війни відбувалися й раніше. Але такого кровопролиття й такої кількості жертв не було ніколи. Тоді ще не було антибіотиків, тому багато хто просто гинув від сепсису після поранень, та й переливання крові на фронті ніхто не робив. Загалом ця трагедія, яка охопила весь світ, відбилася й на тому, як стало розвиватися мистецтво. Під час війни художники вперше задумалися про те, яким має бути мистецтво, якщо воно не змогло врятувати людство від війни. Адже воно було завжди про найкраще, що змогло створити людство. Але раз ми живемо в темряві, а люди, які люблять мистецтво, вбивають одне одного, то який взагалі сенс продовжувати.
Німецький художник Ернст Кірхнер, який 1914 пішов добровольцем на фронт, уже за два місяці божеволіє і їде прямо з фронту в психіатричну лікарню. Війна справила на нього сильне враження, яке він намагався заглушити алкоголем і морфіном. У 1915 році він напише свою найвідомішу роботу "Солдат". На картині він зображує себе у військовій формі, у своїй студії, з піднятою правою рукою, на якій відрубана кисть. Цей автопортрет — шедевр психологічної драми, який показує що Кірхнер більше не зможе писати — у нього відрубана рука. І що мистецтво для нього ніколи не буде таким, як колись.
"Солдат", Ернст Кірхнер, 1915Художник був одним із законодавців німецького експресіонізму, який розвинувся у воєнний період. Експресіонізм став для багатьох німецьких художників способом втекти від реальності. А ось абстрактний експресіонізм, що виник у середині XX століття в Америці, з’явився вже як наслідок пошуку нової живописної мови в Німеччині після першої світової війни.
Німецький експресіонізм вгадується за яскравими фарбами, широкими мазками, характерним стилем, що межує з магічним реалізмом. На імпресіоністичних полотнах все дивне, але не більше за тогочасну реальність. У 1937 разом з іншими авангардистами нацисти визнали Кірхнера представником "дегенеративного мистецтва". 639 його робіт прибрали з німецьких музеїв, багато які з них знищили.
Того ж року в Іспанії була в розпалі громадянська війна. Жорстокий режим Франко призвів до того, що баскське місто Герніка було майже знищене. Із 6000 жителів міста третина опинилася під завалами. За кілька годин на місто скинули тисячі бомб. За цією подією спостерігав увесь світ. Зокрема й Пікассо, який тоді готувався до Всесвітньої виставки в Парижі. Вона мала відкритися за місяць. Він ніколи не був у Герніці, але його так глибоко вразила ця подія, що він негайно взявся за пензель. І впродовж місяця працював над "Гернікою" — картиною, присвяченою безжальній бійні. Але величезне восьмиметрове полотно, яке він представив у межах іспанського павільйону в Парижі, не мало очікуваного резонансу.
"Герніка", Пікассо, 1937Його засудили як критики, так і публіка. І пройшло чимало часу, перш ніж картину визнали шедевром. Активістка й засновниця Міжнародної демократичної федерації жінок Долорес Ібаррурі сказала: "Якби Пабло Пікассо за своє життя не створив нічого, крім "Герніки", його все одно можна було б зарахувати до найкращих художників нашої епохи".
15 вересня 1974 на околиці Москви відбулася перша, за часів радянського режиму, нонконформістська публічна виставка. 22 художники, які не сприймали пропаганди соціалістичного реалізму й робили щось своє, вийшли на пустище в Бєляєво, щоб просто показати свої картини. У Радянському союзі така зухвалість була заборонена. Попри те, що художникам прямо не відмовили в організації виставки, у день її проведення навколо пустища зібралося кілька бульдозерів, поливальних машин і автомобілів з людьми в штатському, які не були схожі на глядачів і роззяв. Крім художників, відвідувачів і готових до команди "фас" дружинників, була ще міжнародна преса.
Запрошення на виставкуКілька художників і організаторів заарештували, іншим порекомендували згортатися. А вже за кілька хвилин бульдозери почали розрівнювати землю пустища, трощачи картини й мольберти. Люди в штатському відбирали в преси камери й плівки. Видовище було досить кровожерливе. Особливо з огляду на те, що мистецька акція була мирною. Як потім пояснили на суді тим, кого затримали, — вони стали на заваді недільнику. Виявилося, що саме цього дня й о цій годині на пустищі в Бєляєво мало відбутися саджання дерев. Слово саджання художники сприйняли двозначно, зважаючи на те, скільки людей затримали на акції. Більшість картин знищили, а фотоматеріалів майже не залишилося. Проте все, що вдалося врятувати, просочилося в західні ЗМІ й спричинило великий скандал. Багато хто порівнював "бульдозерну виставку" з безжальним знищенням за наказом Гітлера шедеврів авангарду.
Це налякало Радянську владу, і вже через кілька тижнів художникам дали змогу спокійно провести другу виставку просто неба. По суті — це була перша подія, куди міг прийти будь-який радянський художник, який працював не в стилі соцреалізму, а концептуального або нонконформістського мистецтва, без страху, що його ув’язнять.
Незалежне мистецтво зазнавало утисків до розвалу СРСР, але після "Бульдозерної виставки" хватку послабили. А те, що було покликане знищити мистецтво в прямому сенсі, — бульдозери, вивели його з тіні соціалістичного реалізму й уславили на весь світ.
Текст: Катя Тейлор
Уривок з книги "Мистецтво під ключ, менеджмент і маркетинг культури" Каті Тейлор — засновниці агентства культурного менеджменту Port.agency. Книга вийде у видавництві ArtHuss у 2021 році.
