Дизайнерка Анна Октябрь будує шлях до тіла своєї мрії за допомогою харчування, тренувань, процедур та медикаментів. Пост про це в інстаграмі Vogue UA викликав бурю гнівних коментарів.
GLP-1 препарати вже кілька років залишаються однією з найгарячіших тем у beauty-та wellness-дискурсі: їх постійно обговорюють, про них сперечаються, але рідко говорять чесно й без моралізаторства. В зимовому числі Vogue UA дизайнерка, засновниця бренду Anna October поділилася власним шляхом до тіла своєї мрії – серед іншого, він включав і медикаменти.
Публікуючи цей матеріал, ми мали на меті зняти стигму з мовчання навколо зіркових схуднень і розвіяти міфи, якими обросла ця тема. Відповісти на запит тих, хто хоче розуміти, що насправді стоїть за трансформаціями публічних людей, і чому відверта розмова про тіло, медицину й вибір не має бути табуйованою. Втім, підписників зачепило все: від того, що на сторінках видання з’являється власний досвід людини, яка завзято бореться за тіло своєї мрії (уточню, своєї власної мрії), до згадки медикаментозного схуднення. Все це зайвий раз підсвітило, наскільки теми про тіло та стосунки з ним – чутливі й тригерні.
Слово, яке не можна називати
Люди мають право бути всякими. Але є поправка. Зазвичай це розповсюджується на тих, хто має пишні форми. Тих, хто прагне розміру S (або, не доведи Господь, XS), суспільство засуджує: за неприйняття себе, "пропаганду худоби", "нереалістичні стандарти".
Худнути можна. А відверто розповідати про використання медикаментів – ні. Можна з’явитися в кадрі на кілька розмірів менше, зібрати компліменти й захоплення, але Боже борони визнати, як саме дався результат. Цікаво при цьому, що загалом здоровий спосіб життя, спорт, захоплення БАДами, набуття нової форми – соціально схвалені, а препарати GLP-1 лишаються табу.
Між тим, 1 грудня 2025 року ВООЗ опублікувала глобальну настанову щодо застосування GLP-1-препаратів саме для лікування ожиріння у дорослих, а не лише як ліків від діабету. Там чітко зазначено, що препарати застосовують як частину комплексного підходу: харчування, фізична активність, поведінкова підтримка та супровід фахівців (спойлер: Октябрь діяла саме так).
Тим часом, світ продовжує накривати хвилею схуднень. З’являються все нові кейси знаменитостей та інфлюєнсерів, які "просто пили більше води, відмовились від солодощів та налагодили сон". І нерідко монетизують свій досвід, продаючи марафони, курси, вебінари схуднення тощо. Делікатно замовчуючи, що саме було для них точкою старту.
Одиниці наважуються визнати: так, я використовую медикаментозну підтримку під контролем лікаря. Усі решта продовжують сторітелінг: "виключила глютен", "знайшла свій спорт", "пропрацювала негативні установки з терапевтом". У результаті формується новий, ще більш жорсткий та лицемірний стандарт: нереалістично худі тіла, які нібито досягнуті виключно "свідомим способом життя". Мені це нагадує хвилю голівудських підтяжок, коли зірки з’являються з новими обличчями вартістю в сотні тисяч доларів, а потім розповідають в інтерв’ю про управління стресом та крем для чутливої шкіри. Жодних перебільшень: ось посилання.
І, поки Vogue звинувачують в "пропаганді худих тіл", саме брехня про схуднення створює токсичне середовище. Замовчування не захищає нічиїх почуттів – воно лише консервує міфи та упередження. Питання лишається риторичним: чи ми справді хочемо, щоб нам брехали в очі? Щоб у рекламних кампаніях і на особистих сторінках озвучували тільки половину історії – ту, яку легше продати, лайкнути та монетизувати?
Власне тіло кожного
У тексті (я ще раз залишу посилання на нього тут) Анна говорить про власні стосунки з тілом і їжею (а не про міфчне "ідеальне тіло", яке раптом виникло в колективному підсвідомому). Наголошу ще раз: в матеріалі не йшлося про "ідеальність". Не пропонувалася універсальна формула правильних пропорцій. Мова йшла про тіло мрії конкретної людини – форму, в якій їй зручно жити, працювати, з’являтися перед камерою, бути в своїй професії, кохати та подорожувати.
Але чомусь це не зупинило коментаторів. Схоже, ми надто сильно звикли вказувати іншим, як їм жити у власному тілі. Це стосується всього: ваги, віку, зморшок, об’ємів, процедур, права демонструвати декольте, мати той чи інший розмір бюсту. Коментарі під постом про досвід Анни продовжують це порочне коло та вкотре ставлять під сумнів право людини обрати власні мрії та шлях до їхнього здійснення. А ще – натякають на численні "медичні" фобії, що ставлять під питання вакцинацію, гормональну терапію, психотерапію тощо.
Важливий нюанс, який частина коментаторів уперто ігнорує: Анна не "схудла на таблетках" (якби все було так просто!). ВООЗ абсолютно правий: без зміни раціону, поведінкових патернів, зайнять спортом, регулярних чекапів, БАДів та процедур медикаментозне схуднення марне. Медикаменти – лише одна з ланок процесу, а не чарівна паличка. І Анін досвід – чудова тому ілюстрація.
