Чому француженки не гладшають
Альона Пономаренко провела розслідування і дізналася, чому француженки залишаються тендітними без дієт.
"Щодня ми ходимо до boulangerie – в булочну, – розповідає моя сусідка по столику худенька Крістель. – Теплий ранковий круасан, хрумкий багет на вечерю і що-небудь маленьке солоденьке на підвечірок. Це типовий ритуал для кожної парижанки". Ми вечеряємо в Buddha-Bar, і Крістель азартно накладає собі на тарілку салат з куркою – багато хто стверджує, що він тут кращий в Парижі. На годиннику 9 вечора. Я намагаюся НЕ закашлятися водою: вже давно я не п'ю алкоголь і не їм нічого шкідливого й калорійного (тим паче після шести). Тим цікавіше мені знати, як француженкам вдається отримувати від життя все – і при цьому не гладшати.
Каріна Добротворська, президент, редакційний і New Markets директор Brand Development видавничого будинку Condé Nast International, проживши в Парижі майже три роки, каже, що для неї було відкриттям скільки й що саме француженки їдять. "Вони дозволяють собі круасани з маслом, сир, ніколи не відмовляються від хліба й десертів, – каже вона. – Та секрет не в тому, що вони їдять, а як". Для француза пропустити сніданок, обід або вечерю – немислимо, зате перекусів між їжею вони не допускають. Карина працювала в офісі французького Condé Nast й зізнається, що це єдине місце в світі, де вона ні разу не бачила на столах їжі – ні яблук, ні сухофруктів, ні горіхів. "Ви ніколи не зустрінете француза, який жує щось між обідом й вечерею", – говорить вона.
Це ж стосується й дітей. Якщо дитина просить солодкого, мама строго велить йому потерпіти. Журналістка, мама двох дітей Віта Вілімайте Лефевр Делатра переїхала до Парижа з Литви й зізнається, що спочатку за звичкою брала з собою на майданчик печиво й сік – на випадок, якщо діти зголодніють. Тутешні дивилися на це з подивом. Зрештою Віті довелося звикнути до того, що крім основних прийомів їжі у дітей може бути хіба що підвечірок – вдома чи в школі, але обов'язково за красиво сервірованим столом.
Харчові звички у французів виховують з дитинства – не тільки вдома, але й в школі, де на законодавчому рівні заборонено продавати газовані солодкі напої й фастфуд на кшталт чіпсів, сухариків й попкорну. Шкільні їдальні часто так само гарні, як звичайні ресторани: скатертини, сервірування, свіжі квіти. Учні звикли ділити тарілку на чотири частини. Дві з них займають свіжі або приготовані овочі, одну – "повільні вуглеводи" (паста або рис) й ще одну – основне блюдо. Як правило, це білок: риба або м'ясо. Оскільки у Франції живуть діти різних віросповідань з різними харчовими обмеженнями (комусь не можна свинину, комусь – яловичину), для них всіх в шкільних меню є вегетаріанські страви. Ще один важливий момент: добавку не дадуть, можна навіть не намагатися. А коли приходить час вечері, вдома накладають на тарілку зовсім небагато: рівно стільки, щоб вгамувати голод. Діти звикають до маленьких об'ємів їжі, їхній шлунок не розтягується, й у дорослому віці в них немає потреби об'їдатися.
"Один з головних трюків – розмаїття", – розповідає Крістель. Виявляється, парижанки їдять все – але крихітними, пташиними порціями: просто щоб подражнити рецептори й відчути смак їжі. Для цього, ясна річ, досить одного шматочка. "Якщо ми йдемо до ресторану, – каже вона, – то замовляємо безліч різних салатів й закусок, а їмо все потрохи". У Карини Добротворської своя теорія на цей рахунок: "Чим вища культура їжі, різних гармонійних смаків, тим менше їжі потрібно, щоб отримати задоволення. Смакові рецептори пов'язані з мозком, й коли людина отримує задоволення від їжі, мозок подає сигнали про насичення швидше".
Парижани часто й охоче їдять не вдома. В обідній час й після роботи – в ресторанах й бістро, а сімейні трапези влаштовують найчастіше по неділях, – розповідає Крістель. До речі, стереотипи про французьку кухню давно застаріли. Про це я дізнаюся за обідом з головним парфумером Hermès Жан-Клодом Еллена. Він знає толк у хорошій кухні й сам прекрасно готує: заради його паельї гості готові привезти продукти, а потім прибрати до блиску кухню. Він каже, що у Франції вже давно не їдять густий цибульний суп й майже не використовують соуси: вони вважаються занадто жирними. Півень у вині (coq au vin) чимало парижан не їли ні разу в житті: сьогодні на недільні сімейні обіди найчастіше готують ростбіф. До аперитиву у Hermès подають свіжий редис, крихітні (розміром з 5-копійчану монету) млинці з ікрою й модні cheese puffs – сирні кульки.
По ходу справи виринає ще один важливий принцип паризького харчування, повністю протилежний моторошному радянському "коли я їм, я глухий і німий". У французів навпаки: вони говорять набагато більше й охочіше, ніж їдять. Бесіда починається, коли подають шампанське на аперитив, триває, коли подають закуски, досягає піку на час гарячого й переходить у розмірений гул до десерту. Доторкатися до смартфонів під час їжі – моветон.
Крістель стверджує: "У Парижі огрядний чоловік – точна ознака: з ним щось не те, бо всі не тільки стежать за харчуванням, а й займаються спортом". Крістель катається на велосипеді, а у вихідні ходить на аквабайк. Це не гідроцикл, а велосипед, встановлений в індивідуальній ванні, де, як в басейні, постійно циркулює вода. Крутити педалі – приємно й корисно: м'язи працюють відмінно, але без надзусиль. Веронік Гоман, директор з маркетингу Yves Rocher, теж займається: плаває в басейні двічі на тиждень по годині, а елегантна сухорлява Франсуаза Доншен, ольфактолог Givenchy, з дитинства катається на лижах й плаває, займається йогою, періодично робить гімнастику й щодня ходить пішки.
Француженки володіють ще одним важливим мистецтвом – залишати їжу на тарілці. Каріна сміється: "Вони вміють не доїдати: взяти десерт – й залишити половину. А ось у мене, наприклад, – товариство чистих тарілок ". Підтвердження її словами я знаходжу за вечерею з Крістель. На годиннику 23:00, нам приносять десерт – шоколадний фондан з кулькою ванільного морозива. Я заворожено дивлюся, як вона встромляє виделку в центр фондану, рішуче орудує нею – а потім відкладає в сторону. На тарілці залишаються руїни десерту, який вона навіть не спробувала.
Читайте також:
5 виставок, які варто відвідати в Парижі
Улюблені треки головного редактора Vogue Paris Еммануель Альт
