UA

Журнал VOGUE

Подписаться
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь

Чому жінки публікують більше оголених фото під час війни?

05 августа 2022

Упродовж останніх місяців війни можемо спостерігати цікавий феномен: відверті фото жінок, які раніше не наважувалися відкрито підкреслювати свою сексуальність. Запитали експертів, чим можна це пояснити, поговорили з героїнями про мотиви, якими вони керуються, та спробували розібратися, чи доречно постити відвертий контент саме зараз.

Фото: David Ferrua

Я гортаю стрічку інстаграму. Вона просто палає: одна за одною мої подруги та знайомі постять відверті фото. Ось оголене бікіні, що лише трохи прикрите артоб’єктом. Ось beauty-відео, де у фокусі не так обличчя, як пишне декольте. Ось довершені сідниці – великий план. Ось короткий топ, через який помітні войовниче випнуті соски (тут можна згадувати меми про площу Ринок та виколоті очі).

Зазвичай я надихаюся, коли людина перебуває в очевидному комфорті з собою. А як редакторка та як людина – ще й адвокатую право робити з власним тілом все, що його власниця або власник вважають за потрібне. Водночас бентежать дві речі: чому цей контент спалахнув саме зараз, коли трагічні новини приходять одна за одною? Та чому жінки, яких я знаю насамперед як професійних, завзятих працеголіків, наразі демонструють саме цю свою сторону – без сумніву, важливу та захопливу, але, скажімо так, ту, з якої їх підписники ще не знали?

Ми обговорюємо цей феномен у чаті з beauty-колегами (мене справді хвилює – може, це саме моя оптика викривляє картину – і я раптом бачу те, на що раніше не звертала уваги?). Але відчуття схожі в усіх: ми фіксуємо фото, які за жанром ближче до нюдсів, і реагуємо на них зі змішаними почуттями.

Тринадцять причин, чому

«Війна вплинула на психіку всіх людей в Україні, особливо – на відчуття безпеки, – каже психологиня Юлія Каргіна. – Але фізична безпека не завжди збігається з внутрішнім емоційним станом: жінка може відчувати внутрішню тривогу й нестабільність. Підсвідомо психіка формує різні захисні механізми, аби допомогти. Публікація відвертих фотографій може бути однією з форм захисту – через привертання уваги до своєї особистості».

Юлія пояснює, що в такий спосіб жінки можуть намагатися здобути відчуття безпеки через соціалізацію, через залучення групи людей, які дають їм увагу та підтримку. Таким чином вони намагаються позбутися страху самотності, відчути себе в безпеці. «Особливо це актуально для жінок, які перебувають за кордоном, у незнайомій країні, та відчувають мовні й культурні бар’єри», – додає психологиня.

Ася Марченко, секспросвітниця, сексблогерка, медіапартнерка UNFPA Україна припускає, що подібна активність може бути пов’язана з кількома чинниками:

«Перший – це привернення уваги до соціальних проблем через відвертий контент. росія коїть безліч злочинів, зокрема й гендернозумовлених. Відверті фото як спосіб показати, що нічого не виправдовує насилля, використовувались ще з нульових, – це далеко не новітній винахід.

Другий – це очевидна небезпека, яка змусила переглянути особисті комплекси чи настанови. Доволі часто в людей з’являється відчуття «живемо один раз», «можна померти будь-якої миті, то ж чому не насолоджуватися тим, що є зараз?»

Втім, Ася зазначає, що не помітила загострення контенту у своїх соцмережах. «Справедливості заради, – я завжди перебувала в толерантній соціальній бульбашці, де опублікувати своє оголене фото чи фото в білизні ніколи не було чимось сороміцьким», – додає вона. А ось у твіттері, за її спостереженнями, з початку повномасштабного вторгнення побільшало активних користувачів. «Та й гештег #sexymonday ніхто не скасовував. Для тих, хто не в курсі, – у понеділок в українськомовній спільноті заведено публікувати свої „хтивки“», – пояснює Ася.  

Власний досвід

Причин, чому люди публікують відверті фото, – насправді безліч. Про деякі з них ми можемо навіть не здогадуватися. До прикладу, Ася Марченко публікує власні «хтивки», щоб дістати схвалення й підгодувати себе ендорфінами, яких дуже бракує під час війни. Та в кожного свої причини.

Олена Заяц

Авторка цифрового контенту, колишня заступниця головного редактора Marie Claire Україна Олена Заяц каже: «Те, що я почала публікувати відвертіший контент, має кілька причин. По-перше, мені знадобився майже рік у Швеції, щоб нарешті відчути, що я живу в новому середовищі, де вільно ставляться до зовнішнього вигляду. Всім однаково, як ти вдягаєшся чи який маєш вигляд.

У Мальмьо, місті, де я живу, дівчата часто вдягаються так, як в Україні не наважилися б через осуд або якісь несхвальні коментарі з приводу їхньої фігури. Плюс улітку загалом деякі райони міста (зокрема той, де я живу) перетворюються на пляжні зони, де нормально ходити роздягненими. Коли я тільки переїхала, я максимально ховала своє тіло в худі та спортивні штани, зараз мій стиль докорінно змінився.

Друга причина – я почала відвідувати спортивні заняття (у місті це справжнє захоплення для людей будь-якого віку), і для мене відвертіші фото в інстаграмі – спосіб відзначати свій прогрес у тренуваннях.

Нарешті, я захоплююся фотографією й мистецтвом, відвідую виставки, тож мені особливо цікаві форми, у які митці виражають себе та свої думки. Фотографування стало одним зі способів винайдення себе заново на новому місці. Сюди додалися особисті рефлексії на тему віку (мені 46 років), власної сексуальності. Тож цей перехід до, скажімо так, більшої візуальної свободи, відбувся органічно. І головне, що я не відчуваю потреби комусь щось пояснювати. Просто я – це я, ось така на цей момент».

Аліна Врублевська

Піарниця Аліна Врублевська каже: «Ми живемо в мізогінному суспільстві, де тіло жінки – ЗАВЖДИ привід для засудження й негативних коментарів. Для мене особисто в оголеності немає провокації. Це про прийняття себе та відмову від комплексів.

Вважаю, що й далі жити власним життям – найкраще, що можна тепер зробити для себе й країни. Всі українці нині прагнуть до однієї мети, але наблизити перемогу ми зможемо, якщо матимемо на це моральні сили. Тому вкрай важливо працювати та стежити за інформаційною гігієною. Пропускати свій контент через власні фільтри доречності. Постійно розповідати аудиторії про війну й допомагати, якщо є така можливість».

Аліна каже, що її контент – майже той самий, яким був до війни: «Це віддзеркалення мене». Після двох тижнів у бомбосховищі в Києві, дводенної дороги до Львова на машині та періоду реабілітації в дівчини виникло розчеплення з тілом, і це її лякало: «Я не відчувала себе собою, ніби тіло і я – існують окремо». Допомогли масажі та спорт. Наразі бажання повернутися до звичного контенту Аліна вважає шляхом до зцілення: «Мене це тішить».

Марія Черпак

«Чи усвідомлюєш ти, що постиш якийсь нетиповий (провокативний, зачіпливий) контент? – питаю я маркетологиню Марію Черпак. – Чи ти просто живеш своє життя?». Марія каже, що відповідь на це запитання в неї трансформувалася згодом. «4–5 років тому в мене почалася перша серйозна свідома рефлексія щодо постингу свого тіла в соцмережах. Я пройшла довгий шлях зміни власного ставлення до censored content, упродовж якого я й моє сприйняття світу дуже змінилися. Нині я вже не сприймаю такий свій контент як провокативний.

Марія зізнається, що рік тому ще мала фільтр у голові перед публікацією: «З якого ракурсу будуть мати не такий відвертий вигляд попа чи груди?», «Як можна більше закцентувати на артскладнику?». Та публікувала фото із замальованими сосками.  «Мене ніколи не приваблював контент, де сексуалізовані частини тіла публікують тільки заради демонстрації, – каже вона. – Я більше думаю про це як про мистецтво фотографії. Та сприймаю свої оголені зображення як цілісний витвір, дивлячись на який, люди відчувають захоплення не тілом, а красою кадру».

Моральна дилема

З героїнями цього матеріалу ми говоримо також про те, чи виникала в них моральна дилема з приводу того, чи доречно постити відверті фото саме зараз. Аліна Врублевська каже, що жодної moral dilemma або сорому за фото, на яких видно її тіло, не відчуває та не збирається. «Нині особливо треба перестати шукати, кого б звинуватити в незгодах, – каже Аліна Врублевська. – Якщо вас особисто тригерить певний вид контенту, – перестаньте стежити за людиною. А ще краще – попрацюйте із собою та знайдіть відповіді на те, чому саме чиєсь тіло так вас дратує. Зазвичай це проекція власних комплексів, а попрацювавши з цим, ви підвищите якість свого життя».

Марія зізнається, що в неї була моральна дилема щодо постингу контенту не про війну під час війни – взагалі будь-якого. «Я навіть робила собі місячний детокс від інстаграму в червні, бо не мала ресурсу та життєвих сил для шерингу свого життя та спостерігання за іншими, – каже вона. – Моя активність повернулася нещодавно, коли я відчула, що можу знову отримувати насолоду від фотографії та хочу цим ділитися зі світом. Тобто моральне питання вирішилося, коли я зрозуміла, що контент дарує мені насолоду й натхнення. А це тепер моя життєва сила. Це не шкодить нікому та не заперечує тему війни», – каже вона. 

А наприкінці робить дещо скандальне зізнання. "Скажу зараз те, у чому так багато людей бояться зізнатися не те що привселюдно, а навіть самому собі. Я саме та людина, на життя якої війна вплинула поки що якнайліпше. Це був мій стусан під зад – до іншої країни, до чищення власного життя від того, що стримувало та давно перестало приносити втіху й розвиток. Нині я дивлюся на себе пів року тому – і бачу людину з багатьма страхами, забобонами й обмеженнями в голові. В мене не загострилося питання відкрити себе світові, я просто стала менше перейматися через думку інших людей стосовно свого життя й робити те, що дарує мені насолоду".

Доречність

Юлія Каргіна зауважує, що психіка кожної людини формувалася унікально й індивідуально, тому й захисні механізми в кожного свої, персональні: «Під впливом стресу й невизначеності багато людей починають робити незвичні та невластиві для них вчинки. Кожен робить свій вибір і дає свою відповідь на запитання, чи доречно це зараз».

«Відверті фото в публічному просторі соцмереж доречні, якщо ваше тіло є вашим професійним інструментом, – каже Анна Чаплигіна, фахівчиня з етикету й моделювання поведінки. – Наприклад, ви — фітнес-тренер. Тоді ваше досконале тіло буквально є підтвердженням вашого професійного рівня. Що має засвідчити оголене тіло, приміром, на сторінці вчителя? Або директора заводу? Або керівника телеканалу? Або президента? Анна радить опрацювати потяг відкривати тіло в інстаграмі – навіть з психотерапевтом, якщо треба.

«Передусім у соціальному просторі нас цікавить професійна роль оточення, тобто чим нам може бути корисна та чи інша людина, – додає експертка. – Інші ролі теж цікаві, але не в першу чергу. Вони допоміжні, створюють яскравіший портрет, але не пріоритетні. Якщо цілеспрямовано працювати над образом сексі-юриста, тоді все ОК. Але якщо «випадково вийшло», то, вибачте, не дивуйтеся, чому до вас почнуть приходити з «цікавими» запитами».

Суспільна думка або дещо про мізогінію

Нещодавно в українських соцмережах спалахнув скандал навколо благодійного календаря, де жінки-волонтерки позували в образах, які вибрали самі. Разом з неймовірно щедрими донатами волонтерки дістали хвилю критики та гейту. З критикою зрозуміло: українці – нація, яка має активну громадянську позицію й не соромиться відверто висловлювати власну думку. Але цього разу волонтерок критикували не за макіяж або положення тіла в просторі (if you know what I mean), а за надмірну сексуалізацію власних образів. Хоча, найімовірніше, дівчата просто хотіли розважитися та зафільмувати себе живими, сповненими сил. Не знекровленими, а повнокровними. Звабливими – хоч який зміст укладають у це слово. 

Проте гейтерів було не зупинити. Аргументи «їхнє тіло, їхнє діло» виявилися марними. Навіть те, що волонтерки збирали кошти на важливу справу ціною власних зусиль і в той спосіб, який вважають найефективнішим, не переконувало обурену громадськість. Хоча справді оголених фото – таких, що їх треба було б супроводжувати підписом «Заберіть дітей від моніторів, sensitive content», – у календарі не було. 

«У розпал війни ми з подругою написали понад 35 матеріалів у найбільші світові друковані та онлайн-видання про війну в Україні й російську агресію. У перший місяць війни, попри моральну втому та страх, ми використали всі можливі зв’язки, щоб про ситуацію в країні дізналися люди від Європи до Австралії, Японії та США, де я виходила в праймтайм на Американському ранковому шоу. За допомогою збору коштів і власних соціальніх мережах ми зібрали близько 100 000 грн на допомогу ЗСУ й далі збільшуємо цю суму різними способами. Проте жінка, що зробила власний внесок в інформування світових медіа про війну в Украіїні ТА запостила кілька відвертих з погляду суспільства фото, не знайде вдячності за перше, але обов’язково буде засуджена за друге, – каже Аліна Врублевська. – І це ще один прояв мізогінії». 

«Ми не маємо права нікого засуджувати. Кожна жінка робить так, як вона відчуває, і як їй підказує її світосприйняття. І як казав Льюїс Керролл в «Алісі в країні див»: «Якби кожна людина робила свою справу, Земля крутилася б трохи швидше», – каже Юлія Каргіна. З цим важко сперечатися. Краще задонатимо на ЗСУ

Текст: Альона Пономаренко

здоровье · секс ·

Еще в разделе BODY

Популярное