Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Як на любов накласти заборону: історія вірша «Любіть Україну»

02 липня 2022

2 липня 1951 року газета "Правда" офіційно засудила любов до України, оспівану в поезії Володимира Сосюри, а його вірш "Любіть Україну"  був заборонений. Як це сталося – розповідаємо нижче.

Володимир Сосюра
Як заборонили вірш "Любіть Україну" 

Стаття «Проти ідеологічних перекручень в літературі» за підписом заступника голови Ради міністрів СРСР Лазаря Кагановича, у якій розгорнули цькування вірша, вийшла друком в газеті «Правда» 2 липня 1951 року. Наступного дня, за партійними приписами, публікацію передрукували «Радянська Україна» й інші республіканські газети, 4 липня – обласні й міські. За кілька днів розгромну статтю «За ідейну чистоту літератури проти націоналістичних рецидивів» написав Андрій Малишко, зазначивши в ній, що Сосюра «виступав з рядом занепадницьких, безідейних віршів, а то й прямо ворожих, як вірш «Любіть Україну». Далі IV Пленум Правління Спілки письменників України обговорював «Любіть Україну» цілих чотири дні. Нарешті працівники бібліотек і книгарень отримали наказ «вилучити» — і вирізали сторінки з віршем. А в народ пішла правдива пародія: «Любіть Україну, як хочте любіть, Як вітер, як трави, як води, Та тільки мовчіть і про це не кажіть, Бо вб'ють вас при першій нагоді».

Від зірок до тернів

Важко повірити, але всього за чотири роки до цькування збірку Сосюри «Щоб сади шуміли» (1947) з віршем «Любіть Україну» (1944) нагородили орденом леніна і сталінською премією І ступеня. Як же ж оплески поступилися немилості? А просто на тлі боротьби з «великим ворогом» у Другу світову комуністи крізь пальці дивилися на прояви любові до України, а скінчилася війна — бути патріотом зась. І треба ж, щоб 1951 року в журналі «Звезда» радянський поет Прокоф’єв надрукував свій переклад вірша «Любіть Україну» російською. Коли «щирі партійці» вчиталися в рядки як слід, Сосюрі, «націоналістові» й «бандерівцю», стало непереливки. Закидали те, що у вірші «відсутні гнівний осуд під’яремного ладу в минулому та яскравий опис соціалістичного життя українського народу, яке стає світлішим і кращим». Й те, що він «оспівує якусь одвічну Україну. Поза епохою, без сталінських п’ятирічок, без колгоспного ладу… Під такою творчістю підпишуться Петлюра, Бандера…»

Володимир Сосюра
Порівняння з Петлюрою

Варто сказати, що, згадуючи Петлюру, партійні критики апелювали до реальних фактів із біографії поета. Сосюра, попри те що народився в Дебальцевому на Донеччині, як доброволець у 1918-1919 роках воював за УНР у складі третього Гайдамацького полку Семена Петлюри (тоді ж як поет перейшов з російської мови на українську). І хоч 1920-го був мобілізований до червоної армії, вступив у партію, та комуністом до глибини душі так ніколи й не став. Після тріумфальної для комуністичного режиму «Червоної зими» (1922), разом з ліричними віршами, відомими кожному, Сосюра написав поему «Махно» (1926, втрачена), потім поему «Мазепа» (1930) і поему «Два Володьки» (1930) про внутрішнє роздвоєння («рвали душу мою — комунар і націоналіст»). Далі — більше: в 1931-му видав збірку «Серце», заборонену одразу після виходу, а за поему «Розгром» (втрачена) його зовсім було виключено з партії у 1934 році й обманом відправлено на Сабурову дачу, до психіатричної лікарні. З таким бекграундом за потреби йому й нагадували, що він «петлюрівець» і «мазепинець».

Без цензури

Під час цькування у 1951-му прізвище Сосюра почали знову римувати з Петлюрою. Поета змусили покаятися, він пробував цензурувати «Любіть Україну», пив, правив — не допомагало. Наступний раз вірш вийшов друком тільки по смерті Сталіна, у 1958 році — з недбало притороченими латками, з-під яких було знати нитки. Наприклад, рядки про Україну «Без неї — ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами…» замінили на «Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками…». Викреслено було навіть оспіваний в українських піснях колір очей: замість «Для нас вона в світі єдина, одна, як очі її ніжно-карі…» стало «Для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі…» Така версія і знайома більшості читачів. Ми ж наведемо перший варіант, без цензури, в якому Володимир Сосюра щирий і емоційний, а його заклик «любіть Україну!» на часі як ніколи.

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу, і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,

Розвіяний в полі вітрами…

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіма своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна

як очі її ніжно-карі…

Вона — у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

у квітці, й пташині, в кривеньких тинах,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячий усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

і в хмарах отих пурпурових,

в огні канонад, що на захід женуть

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях

до весен, і світлих, і щирих…

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все, до загину…

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину…

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну!

Любіть у труді, у коханні, в бою,

в цей час, як гудуть батареї…

Всім серцем любіть Україну свою, —

і вічні ми будемо з нею!

Ще в розділі BOOKS

Популярне