Ми з України: як дід Панас став рідним для мільйонів українських дітей

Пінхас Векслер (згодом Петро Вескляров), відомий українському глядачеві як дід Панас, народився 9 червня 1911 року в Тальному на Черкащині в бідній єврейській родині. Нетипова зовнішність і добірна українська мова прислужилися йому щонайменше двічі: один раз врятували життя під час німецького полону в 1941 році (тоді ж, аби вижити, він і змінив прізвище), а вдруге допомогли акторові-самоуку обійти понад 200 претендентів на роль оповідача вечірніх казок для малечі.

Дід Панас
"Вмощуйтеся зручненько та слухайте уважненько"

Зі шкільних років хлопець був активним учасником драмгуртка — і талант не лишився непоміченим: у 18 років його запросили до справжнього професійного театру. Війну він почав і закінчив також як актор, у складі похідного театру Південно-Західного фронту. Через тимчасове перебування на окупованій території Весклярову не дозволили після війни оселитися у Києві — і він переїхав до Луцька, де грав в обласному драмтеатрі.

А в 1958 році в його кар’єрі розпочався новий етап, кінематографічний. Лише за три наступні роки колоритний актор зіграв у 14 (!) фільмах, а всього в його доробку близько пів сотні кінострічок, серед яких "Олекса Довбуш" і "Лісова пісня", "Кров людська — не водиця" і "Вій". Та в 1962 році, шукаючи підробіток (окрім своєї родини, актор утримував також родину брата, загиблого під Сталінградом), Петро Вескляров дістав роль діда Панаса — вона і стала головною в його житті.

"Спи, мій маленький, цить, зайчик сіренький спить"

Спершу йшлося про заміну ведучого унікальної на теренах союзу дитячої вечірньої радіопередачі "Казки дідуся Панаса" (існувала з 1954 року, тоді як у москві аналогічний формат з’явився лише через 10 років — щоправда, відразу на телебаченні). Але вже скоро персонаж Весклярова був теж на телеекранах і став якщо не членом родини, то бажаним гостем українських сімей з малюками: ті із захватом чекали на зустрічі з дідом Панасом у передачі "На добраніч, діти" щоп’ятниці о 20:45.

Петро Вескляров

Упродовж двох десятків років Петро Вескляров у власній, не реквізитній, вишиванці оповідав дітям казки — іноді народні, іноді авторські, часто і вдало імпровізував. До речі, та сама примовка про зайчика мала менш відоме продовження, цензуроване: "…Тільки твій татко не спить, вийшов на варту в цю мить. Злий ворог метнувся назад. Що ж ти прокинувсь? То сад. Сад молоденький шумить. Спи, мій маленький, цить".

"Ось і казочці кінець, а хто слухав — молодець!"

Петро Вескляров не уклав мемуарів, відео й інтерв’ю з ним майже не залишилося, бо казки він розповідав наживо, у прямому ефірі — зате ім’я діда Панаса ще за життя обросло міфами, легендами й анекдотами. Він любив одягати вишиванку, принципово не послуговувався російською мовою (жартував, що ніяк не може вивчити її — у фільмах його ролі переозвучували російською інші актори). Колись прийшов на студію підшофе — в ефір тоді випустили не його, а мультфільм.

А от свідчення щодо легендарного міцного слівця досі різняться — і дізнатися правду не випадає, бо документально такого випадку не зафіксовано. Проте фраза "Отака х*ня, малята", приписувана дідові Панасу, вже стала мемом, її цитують письменники й пересічні громадяни. Культового діда зображують на муралах і принтах, його ім’я використовують як бренд, цей нік популярний у соцмережах — дід Панас досі з тими, хто ріс на його казках, лише пристосувався до нових реалій.

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.