Софія Андрухович випускає новий роман
Уже в березні у "Видавництві Старого Лева" виходить одна з найочікуваніших книжок року – роман Софії Андрухович "Амадока".
З часу виходу книжки "Фелікс Австрія", знаменитого роману Софії, перекладеного у Франції, Австрії, Чехії, Польщі, Хорватії і однієї з найцікавіших книжок в історії нової України, минуло шість років, тому новий роман Андрухович чекають з нетерпінням. У видавництві кажуть: назва книжки "Амадока" походить від назви найбільшого в Європі озера, розміщеного на території сучасної України. Вперше про нього згадує Геродот і протягом декількох століть середньовічні картографи відтворюють його на картах. І раптом воно зникає і з карт, і з згадок. І цей роман – не про озеро, а про його зникнення. Про зникнення цілих світів і культур, і про те, що залишається натомість.
Софія Андрухович у зйомці для Vogue UAЯк і "Фелікс Австрія", новий роман охоплює кілька століть, але центральні події відбуваються в сучасності. Головний герой, понівечений до невпізнання в одній з гарячих точок на Сході України, дивом виживає. Важкі травми призвели до повної втрати пам'яті: він не пам'ятає свого імені, жодної близької людини чи попереднього життя. Таким його і знаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити чудеса: досягати глибоких шарів забуття і спогадів, складати розрізнені шматки понівеченої свідомості, зшивати разом спільну історію.
"Під час роботи над "Амадокою" і намагаючись знайти додаткове розуміння в джерелах про Другу світову війну, Голокост або сталінські репресії 30-х років, я зіткнулася з усвідомленням безвиході: більшість з тих історій назавжди залишаться несправедливими, хворобливими, непроговореними, – розповідає про роман Софія Андрухович. – Я зрозуміла, що їх неможливо виправити і загладити, їх ніяк неможливо змінити. І єдине, що можна було зробити з цією безвихіддю, – це спробувати її висловити, перетворювати на слова. Дивним чином це приносило мені відчуття сенсу своєї роботи і полегшення. Це було схоже на складну і виснажливу подорож по лабіринту. Я була залучена в макабричний детектив і вигадані мною герої розповідали власні історії, диктували свої правила і змінювали сюжет, як їм того хотілося. Я не мала уявлення, кому саме з них можна вірити. Хто каже правду, придумує чи обманює, а хто з них пам'ятає події, їх причини та наслідки, а хто забув для того, щоб врятувати власне життя або життя близьких, щоб полегшити біль".
