Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Книга на вихідні: "Зелене світло" Метью Макконагі

16 січня 2022

Автобіографія Метью Макконагі "Зелене світло" — одна з найгучніших книг 2021 року. Розповідаємо, чому вона спричинила такий резонанс у всьому світі, і чому актор і лауреат премії "Оскар" — до всього іншого ще й обдарований письменник. Книга вийшла українською у видавництві Bookchef.

Метью Макконагі 52 роки, і з 15 років він веде щоденник. У свій щоденник Макконагі записував історії про злети й падіння, радощі й смуток, про те, що він любив і чим захоплювався; про дитинство в Техасі й стосунки з батьком Джимом; про те, як рік після школи прожив у Австралії; про те, як упродовж трьох років жив у будинку на колесах разом зі своїм собакою, об'їхавши Південну Америку й Африку; про те, як покинув юридичний факультет і вирішив стати актором. Саме ці щоденники стали основою для книги "Зелене світло": кілька років тому Макконагі зібрав свої щоденники в оберемок, сів у свій фургон на колесах і поїхав до друга в пустелю, де зачинився в будинку і за кілька місяців "зібрав" свої мемуари в чудову книгу.

Зовсім не важливо, шанувальник ви актора Макконагі чи ні, любите мемуари знаменитостей чи намагаєтеся їх уникати, "Зелене світло" — насамперед! — це добре написана і захоплива книга, яка просто заворожує. Сам Макконагі у численних інтерв'ю каже, що "Зелене світло" — радше навіть не мемуари, а підручник життя, методичка, наповнена його власними уроками життя, які можуть допомогти комусь іншому. Макконагі чесно пише про невдачі, але зауважує: річ не в перемозі чи поразці, а в тому, як ви їх сприймаєте. А ще книга — справжній посібник із любові до життя: Макконагі обожнює свою родину — матір і братів, дружину й дітей, свого собаку; вміє дружити й веселитися, любити подорожі. У цій книзі багато енергії і тестостерону — у найкращому сенсі цього слова.

Перше запитання, яке виникне у кожного вдумливого читача, — чи самостійно актор написав цю книгу, або ж звернувся по допомогу до "літературного раба", як часто роблять знаменитості? Відповідає актор у великому інтерв'ю The New York Times. Актор написав книгу сам, але вона не далася йому просто й легко. Перші чернетки, розіслані видавництвам кілька років тому, були ідеальними. Видавці казали, що в них було занадто багато розлогої філософії й життєвих уроків, і менше — реальних, живих історій із життя актора. За порадою видавця The Crown, Макконагі звернувся до своїх щоденників — знайшовши там ті самі історії, які й склали "кістяк" книги.

Метью Макконагі у дитинстві

Перша частина книги описує дитинство і юність Макконагі — це чарівні, практично документальні замальовки з їхнього сімейного будинку в Техасі. Його батько Джим був спортсменом і продавцем труб, мати Кейт — вчителькою, а пізніше письменницею; батьки актора двічі одружувалися і тричі розлучалися одне з одним — вони мали бурхливі й пристрасні стосунки, свідками яких були Метью і двоє його братів. Джим виховував дітей у строгості, міг ударити — і вчив їх давати здачі, навіть йому самому. Ці стосунки були простими — батько вважав, що чоловік не повинен мати слабкостей, і Макконагі зізнається, що зростав із думкою, що має довести батькові — він справжній чоловік.

Родина Макконагі вважала, що Метью стане юристом, але цього не сталося. Після школи він на рік виїхав до Австралії вчитися з обміну, а повернувшись, вступив на юридичний факультет до університету Остіна. "Я думав про це з 9 класу, я завжди був успішним у дебатах", — пише Макконагі. Але на другому курсі актор засумнівався у своєму виборі. Він показав свої щоденникові записи другу, який вивчав кінематограф у Нью-Йорку, а той сказав: "Ти не думав про кіно? Адже ти чудовий оповідач". Зрештою Макконагі зателефонував батькові і сказав: я не хочу бути юристом, я хочу вступити до кіношколи. "Не роби це абияк", — це було єдине, що сказав батько майбутньому актору, але, за визнанням Метью, це були справжні слова підтримки.

З мамою

У "Зеленому світлі" Макконагі пише, що його кар'єра почалася зі зйомок у рекламі пива й місцевих газет, і спочатку його мало хто сприймав усерйоз. Актор оббивав пороги акторських агенцій — щоб розповісти про себе. Так, його перша серйозна роль, завдяки якій індустрія дізналася, що Макконагі — талановитий драматичний актор, не дісталася йому легко. Він буквально вистежив у барі знаменитого кастинг-директора Донеї Філіппс і напросився на проби. На пробах Макконагі був таким переконливим, що кастинг-директор віддав невідомому акторові роль у фільмі Річарда Лінклейтера «Під кайфом і в сум'ятті» (1993). Сьогодні це культовий фільм, а Лінклейтер — близький друг Макконагі. Для 24-річного Макконагі цей фільм став справді знаковим, символізував його дорослішання — ще й тому, що через три дні після зйомок Метью у цій картині його батько Джим помер від серцевого нападу.

«Під кайфом і в сум'ятті»

"Зелене світло",  стрічка, яка посіла перше місце в рейтингу The New York Times і протрималася там 47 тижнів, займає приблизно 300 сторінок. Це ідеальна книга для відпустки, подорожі, добре товариство не лише для довгого вікенду, але й у тривожні часи, коли хочеться прочитати щось світле. Вона буквально заражає любов'ю до життя. Макконагі легко пише про невдачі: про те, як його довго не вважали серйозним актором; як його кар'єра затихла у 2000-х, після виходу десятка однакових ромкомів за його участю, як він втратив інтерес до професії — натякаючи, що й у нас із вами не завжди все може відбуватися ідеально.

Що робить Макконагі, якщо все не ідеально? Сідає в трейлер і їде до Перу; або їде до мами в Остін, щоб зібратися всією родиною; спілкується зі студентами (він професор Техаського університету, де викладає свій авторський курс), грає у футбол, працює над концепцією нового віскі (він креативний директор бренду Wild Turkey), відкриває банку пива, зрештою, і дивиться улюблене старе кіно. Книга Макконагі — справді методичка, в тому сенсі, що вона показує: життя не сконцентроване на чомусь одному, вона яскравіша й різноманітніша, ніж нам іноді здається, варто лише дивитися уважно навсібіч.

Переклад: Вікторія Пушина

книги ·

Ще в розділі BOOKS

Популярне