Чому варто прочитати "Гімн" Айн Ренд — антиутопію про державу в полоні пропаганди
2 лютого 1905 року народилась Айн Ренд — американська письменниця, авторка окремого напряму філософії — об’єктивізму. Її твори свого часу сколихнули мільйони інноваторів та були й лишаються донині світовими бестселерами.
Яким би міг бути світ, якби все стало спільним і зникло "я"? Що якби за індивідуальні особливості тебе засуджували, а будь-які прояви інакшості каралися системою? У XXI столітті, коли повага до особливості та різноманітності є найбільшим проявом толерантності, коли цінно бути будь-яким, головне собою — така ідея звучить, як справжнє жахіття. Звучала, як жахіття, до 24 лютого. Все ще важко повірити, але сила пропаганди була до недавнього часу дуже недооцінена.
На початку XX століття письменниця Айн Ренд зробила в новелі "Гімн" літературне припущення: існування реальності, у якій уже немає особистого, а панує абсолютний колективізм і повністю зруйнований капіталізм і демократія. Лише нещодавно у видавництві "Наш Формат" вийде перший переклад цього твору українською. Розповідаємо цікаві факти про антиутопію "Гімн", які познайомлять вас із творчістю авторки культового роману "Атлант розправив плечі".
Пряма паралель між діяльністю сучасної росії та вигаданою державою, де кермує пропаганда і колективізм
"Гімн" — класична антиутопія, де за каноном бачимо ізольовану державу з її громадянами, позбавленими волі, а самі громадяни не мають навіть імен, а натомість номери. Є чіткий поділ на класи за родом діяльності й будь-який вибір диктує керівництво, а от творчість та інтелект робить тебе дефектним і неправильним. Страшно це визнавати, та у світлі останніх подій ми всі трохи перебуваємо в цій антиутопії. А саме спостерігаємо як держава-агресор ілюструє дію пропагандистської машини.
Занурюючись у твори Айн Ренд, треба розуміти, що лежить в основі її світогляду. Чому вона так палко обстоювала філософію об’єктивізму та чому всі її твори зрештою полягають у голосному повторенні: найвища людська цінність у силі індивіда та особистості. Це не просто піднесення індивідуальності та ринкових відносин, не просто свобода бути собою й робити вибір, це протистояння пережитому в дитинстві та юності досвіду. Ренд (Аліса Розенбаум) на власні очі побачила роботу радянської пропагандистської машини. Наприклад, її відрахували з університету як "буржуазну" студентку.
Особливості антиутопії та звернення до давньогрецької міфології
Початок XX століття — це золота доба написання культових антиутопій: "Ми" Замятіна (1920), "Який чудесний світ новий" Гакслі (1932), "1984" Орвела (1948), "Фах" Азімова (1957). Усі вони загалом показують у дуже загостреній формі сценарії, коли щось у розвитку пішло дуже не так і винна в цьому влада й система. Здебільшого є класи, визначені роди діяльності. І завжди стерта індивідуальність, та ось одного дня один вибивається зі стада. А згодом виявляється, що він зовсім і не один, просто варто вийти за межі: міста, держави, високого паркана.
"Гімн" також побудовано в каноні. Тут немає імен, суспільство деградувало до примітивного промислового стану й будь-які наукові відкриття сприймаються з підвищеною тривогою. У момент, коли головний герой розуміє, що в нього є науковий хист, і винаходить електрику — його роблять прибиральником, а згодом жорстоко карають, він все одно не перестає вважати свій непересічний інтелект збоченням. Лише наприкінці твору хлопець знайомиться з поняттям "Я" та вчиться сприймати світ без установлених сценаріїв. Він по-новому відкриває світло і світ — і вирішує разом зі своєю подругою взяти собі імена: Прометей і Гея.
Твір — антитеза "Атланту"
У новелі "Гімн" авторка зовсім не використовує імен, а поєднує цифри та символічні прізвиська. Тож читач може спершу заплутатися з цими 7-2521 та 5-3000. Та згодом, зрозумівши правила майже примітивного світу, де є тільки "ми" і заборонений будь-який прояв індивідуальності, стає зрозуміло до чого хилить Ренд. Якщо не буде свободи, капіталізму та об’єктивізму — зникне і прогрес, здоровий розвиток соціуму та людства. Модель суспільства тут протилежна до щастя й реалізованості героїв інших її творів.
Американці відмовили, а англійці видали
Влітку 1937 року Ренд взяла невелику перерву від написання культового "Джерела" і створила "Гімн". Жінка переїхала до штатів у 21-річному віці, тож знала не з чуток та теорії, що таке радянський союз. Саме це могло бути таким потужним стимулом протидіяти словом цим напрямам і всіма силами поширювати ідею цінності особистого вибору, волі та здорового фінансового конкурентного середовища, яке жінка побачила в Америці.
"Гімн" написано в дуже лаконічній формі повісті, та все ж він голосно промовив: ви важливі, бути собою треба, обстоювати себе — необхідність. Ренд розіслала твір кільком видавцям. Та вперше твір опублікувало англійське видавництво у 1938 році. А от у Штатах у трішки зміненій редакції твір вийшов лише 1946 року.
Перший український переклад
Класику дуже легко осучаснити й дати їй друге дихання завдяки новому перекладу. Твір "Гімн" написано в 1937 році, і лише у 2022 році він уперше виходить українською мовою. Серед українських читачів твори Ренд ("Джерело" та "Атлант розправив плечі") дуже популярні, тож і вихід однієї з перших антиутопій авторства американки східноєвропейського походження не залишиться поза увагою. Ось що розповідає перекладачка книги Олена Замойська.
"Почати треба з того, що я не люблю Айн Ренд. Від слова "зовсім". Але її твори і не треба любити. Бо важлива не стилістична обгортка, а вміст: Ренд загортає свої філософські ідеї (об’єктивізм) в сокирою вирубану прозу. Якщо йдеться саме про "Гімн", то спочатку текст може спантеличити читача. Короткі, примітивні речення, які ніби дитина написала, оповідь від першої особи без жодного слова "Я" майже до кінця твору, прозорі біблійні та мітологічні алюзії, і — і справді червоною ниткою — палка ненависть до колективізму. Наче й не шедевр, але чомусь хочеться схопитися струнко і проспівати... гімн (?!) власному Еґо. Але саме в цьому і є особливість Айн Ренд: її твори можна любити або не любити, але неможливо залишитися байдужим. "Гімн" — цінний набуток у скарбничку антиутопій — до Орвелла та Гакслі".
