Айсберг-навпаки: нове оповідання Галини Шиян спеціально для Vogue.ua

09 травня 2019

Письменниця зі Львова Галина Шиян видала два романи. Дебютний – 2014 року «Hunt, doctor, Hunt!», другий «За спиною» представила тільки в березні, та він вже номінований на Літературну премію Євросоюзу. Спеціально для Vogue.ua Галина написала оповідання «Айсберг-навпаки».

Галина Шиян

Нотр-Дам палав, як свічка. Полум’я дерлося до неба, ніби ґаргульї ожили і вирішили спробувати вогняну подобу. Люди в стрімах кричали, як їм боляче, мали розгублений вигляд, а поліцейські гнали юрбу на протилежний бік вулиці, намагаючись дати цьому всьому хоч якийсь лад.

Оскільки плакати від початку року було чи не найприроднішим станом, а дим наче виїдав очі через екран, Рокса вкотре за день щиро розревілася. Потаємно радіючи, що, нарешті, на це є зовнішня причина. Що згарище, яке було так млосно розглядати з ракурсу дрону, червоне роз’ятрене місиво, обрамлене лініями зовнішніх стін Собору, схоже на затишне нічне містечко у яке вглядаєшся з ілюмінатора літака, не було згарищем її життя, хоч і дуже з ним римувалося. І відчувалося вуглинами в грудях. Навіть літр випитого залпом Боржомі не в стані був загасити цю болючу згагу. Довелося знову заливати віскарьом. 

Лише декілька тижнів тому Рокса сиділа у кондитерській неподалік, їла еклерчик і думала, чи не пропустити їй бува літак. От так пропустити назавжди. Але потім довелося схаменутися, бо від стану студентки, яка може дозволити собі розкіш вчинити нерозсудливо, її відділяли троє дітей, яких вона любила. Від чоловіка якого думала, що не любила ніколи. Але виявилось не зовсім так. Насправді не любив він, а її власна холодність була захисною відруховою реакцією.

Пара дорогого взуття, вже трохи стоптана, але тим рідніша, опинилася у смітнику в аеропорту майже без жалю. Кулінарні книжки переважили. На обкладинці однієї був дуже красивий француз. Але рецепти там теж були непогані, заради справедливості.

Зрештою, вони там усі такі нічого! В тому числі пожежники, які незрозуміло чим займаються зараз. Невже знімаються у порно замість гасити пам’ятку архітектури світового масштабу?

Закусивши солону губу Рокса задрімала. “Що за грьобаний рік?!” – зуділо у неї в голові на межі сну і реальності, а руки наче перекладали з коробки в коробку стоси книжок з дідусевої бібліотеки, які нещодавно довелося перевозити зі старого будинку. Голова боліла і дихати було важко. Але за цю зиму вона звикла до такого стану і не бачила у ньому нічого загрозливого.

У двері подзвонили, постукали, загрюкали, дзвінок не змовкав, завібрував телефон, який наче домашня тваринка вмостився в улоговині внизу живота. Але Рокса чула все це наче в тумані, як у ватному сні з якого біжиш-біжиш, а вибігти не можеш. Врешті хтось торкнувся її щоки, вона рефлексивно усміхнулася і побачила золотозубого вуйка в кашкеті, його чорні смужки під нігтями крупним планом змусили відсахнутися. Спуститися сходами вона змогла сама. Вересклива сусідка бігала тротуаром і переповідала навіть випадковим сусідам, що “Чадний газ – смерть без кольору і запаху!” – по ній того не скажеш, вона жвавіша, ніж будь-коли. Пані Адріана, щоправда, жила в протилежному крилі будинку, то може хитромудре сплетіння коминів відвело безколірну смерть від її ідеального помешкання.

Рокса до кінця не могла розібратися, чи бісить її ця пані, чи викликає співчуття, але її життя давно стало для Рокси монотонним реаліті-шоу, трохи прикритим накрохмаленими фіранками. Вітальня з скляним столом на дванадцять персон і білими стільцями завжди сяяла напуцованістю, аж так, що Роксі сліпило очі – пані Адріана безперестанку терла, пшикала, драяла, а тоді виходила на балкон покурити. Ритуально. Вранці і ввечері. Затягувалася вона швидко із фрустрованим виразом обличчя, при цьому погодуючись з п’ятки на пальчики, з п’ятки на пальчики. Іноді витягувала на балкон за вухо одного з двох синів – пещених, делікатних хлопчиків, які руйнували її ідеальний світ витираючи об штори масні від налисників пальці. А нещодавно, взагалі, почали відбуватися дивні речі. Товариство на перекурах пані Адріані почала складати молода жінка, яка своєю зовнішністю, наче чарівне дзеркало, підкреслювала, що ця невротичка на старій Тойоті “Кемрі”, яка колись була розкішшю останньої моделі; ця власниця посереднього салону краси в якому здається перукарське крісло; ця дружина місцевого депутата, який одного разу намагався на сходах вщипнути Роксу за дупу, що вона колись, насправді, була красивою і цікавою жінкою, поки не перетворилась на відчайдушну домогосподарку. І, врешті, в 45 стала бабцею. А тут уже все пішло шкереберть. Як мінімум у масштабах вітальні, де з’явилося купа дитячого причандалля, яке погано вписувалося в біло-скляний інтер’єр.

Отруєння чадним газом виявилося не сильним. Обійшлося без лікарні. І, на жаль, без адміністративно-кримінального покарання алкашам поверхом нижче, які встановили беушний котел на свій розсуд. З аналітичним мисленням у них, знаєте, було не дуже. Зате вони самозречено доглядали вівтар з Матінкою Божою на розі будинку – рівно навпроти смітників де збирали пляшки.

Але після цього стресу, який на противагу емоційному кінцю Роксиного світу поставив кінець цілком реальний, вона, нарешті, за тривалий час добре виспалася, бо осягнула усю відносність своїх проблем. Головне, що жива. І добре, що діти в мами.

Вона бездумно і розслаблено лежала на дивані, на стіні навпроти, наче вибитий під час сімейної сварки алкашні зуб, зіяла діра вивезеного при поділі майна антикварного креденса. Рокса милувалася новими мештами з секонду, які охрестила шлюбними, хоч справжнього шлюбу у неї ніколи не було і гортала Тіндер, який щойно встановила на численні прохання подруг. Тут, на відміну від неї, шлюб був у багатьох, а ще були бабці з села, замотані у строкаті хустини, немовлята або діти дошкільного віку і дружбани-нерозлий вода, які виринали на кожній фотці, тож спробуй зрозумій, хто з цих трьох Толік, 27. Втім, якби це питання і з’ясувалося, шансів на успіх Толіка, 27 в Роксиних очах воно не підвищувало. Після відчуття змарнованості двох годин свопанням вліво, єдине, що залишалося – поскидати скріни у дружній чатик з рожевим заголовком і влучною назвою “чатик про труси”. У оригінальній версії було “чатик для туси”, але якщо врахувати, що одна частина його учасниць була з дітьми, а другу постійно десь носило, зміна назви була таки влучна, бо туса, здебільшого, вдавалась лише віртуальна, з маленькими піктограмками бокалів вина, які в реалі кожна собі посьорбувала там, де її застало нове сенсаційне повідомлення подруг. Або не посьорбувала, бо, скажімо, забирала дитину зі школи і не знала, що відповісти на принесену з катехизи тезу, що у всіх нас два батька. І йшлося у державній школі не про одностатеві шлюби, а про Бога-отця, вседержителя-творця. Нехрещений Роксин старший син вивчив ці слова саме у першому класі, тим часом, як його однокласниця з родини з поверху нижче, чиї батьки вчора ледь не звільнили радикальними методами Роксу від її душевних страждань, знала молитви напам’ять із напівсвідомого віку.

Фейсбук, як завжди, тішив розмаїттям – Консультативна Поліклініка поширювала політичні заклики, а парочка друзів молодості тримала на руках новонародженого онука. Зате інша подруга – теж їхня ровесниця, з якою Рокса декілька разів позувала ню-фотографам і в процесі зйомки бувало доходило до екшену, чкурнула в Берлін з коханкою, не зважаючи на те, що нещодавно сама народила втретє. Зручний формат, нічого не скажеш – виставляй фотки скільки влізе, ніхто нічого не запідозрить!

Устина завжди писала несподівано і сумбурно. Вона розділяла своє життя на тут і там, згідно з Шенгенським калькулятором. І дуже депресувала, коли поверталась. На крихітних острівках поблизу Сицилії вона почувалася значно краще. Особливо, якщо врахувати, що там, під діючим вулканом, завжди налічувалось декілька відчайдухів, які у неї негайно закохувалися. До того ж одночасно. Її рекордом було семеро – семеро палких італійців, між якими вона маневрувала, розділяючи по-трохи почуття кожного і збираючи натхнення на нову колекцію одягу, який моделювала.

У віконце чату поруч з Устиним написав працівник відділу молоді і спорту Міської ради, у якого з аватарки усміхалося двоє доньок. Вони перетнулися з Роксою випадково, на обговоренні облаштування шкільного майданчика, і тепер він взяв за моду лізти з неоднозначними пропозиціями. Час на бан. Як каже Аліна – ще одна шалена подружка з рожевими дредами: “бан – це мікрооргазм”. Хоч зараз Роксі не завадив би і макро – останнім часом такі почали траплятися уві сні.

Зверху, у рядочку сторіз, між зовсім голою дівчиною з бірюзовим волоссям і чиєюсь дитиною, яка купала фігурку свинки Пепи у молоці з шоколадними кульками, примостився один іноземний поет, який нещодавно сів на якусь особливу дієту і постійно постив тарілки з їжею. З його зображенням в куточку це мало вигляд “мужика з овочами” – така собі дієтична страва на час Великоднього посту.

Пані Адріана з нагоди невмолимого наближення свята, під час якого Ісус приходить перевірити чистоту кожної шибки, драяла у товаристві невістки вікна.

Життя на парафії котилося прокладеною віками колією. Мізантропи на мінзарплатах просиджували його в старих кнайпах, а правоцентричні хіпстери у трендових.

З дерева перед будинком на підвіконня зіскочила білочка, яка часто ходила районом пішки, пересуваючись між двома ботсадами. У Рокси було відчуття, ніби вона заглянула їй просто в очі. Трохи недовірливо.

У Нотр-Дам несміливо прочинилися двері. Чудом, справді чудом, майже нічого не постраждало, усе згарище залишилося на горищі, відділене від головних цінностей кам’яним перекриттям – такий собі айсберг-навпаки. Може й Роксине життя теж так?  

Вона повільно сповзла на лаву перед органом, так, наче збиралася знепритомніти і передумала.

“Може досить, – промовила вона, – може досить, використовувати слово ЛЮБОВ, як доконаний маніпулятивний факт! Так наче хоч хтось знає, що це таке”.

книги ·

Ще в розділі Книги

Популярне