VOGUE UA CONFERENCE 2019FASHION & BUSINESS 7 листопада
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Фільм тижня: рецензія на "Зелену книгу" Пітера Фарреллі

26 січня 2019

«Зелена книга» номінована на «Оскара». Але фільм вже звинувачують у тому, що його творці намагаються зняти білі вершки з чорної кави.

2018 року представили цілий ряд картин, які, хоч і в розважальному ключі, але порушували проблему расизму: «Вибачте за турботу», «Чорна пантера» і «Чорний куклускланівець». «Зелена книга» Пітера Фарреллі – не стала винятком. Ця різдвяна казка, роуд-муві зі щасливим кінцем, змушує усміхнутися, і навіть поплакати, а потім вийти з кінозалу з повним відчуттям того, що ксенофобія ніколи не знайде місце у вашому прекрасному і великому серці.

Але справа в тому, що «Зелена книга» – екранізація автобіографічних заміток, записаних Ніком Валлелонгою зі слів його батька Тоні. «Чорний куклускланівець» теж знятий за мотивами автобіографічної книжки. Можливо, цей факт додає спогадам цілком зрозумілу суб'єктивність, коли оповідач має кращий вигляд за інших. Темношкірий хлопець Рон Сталворт виявляється вдвічі розумнішим будь-якого білого – хоча б тому, що білий обтяжений расовими забобонами. У «Зеленій книзі» простий італієць Тоні Валлелонга – глибший, сміливіший і сильніший від свого відомого патрона – джазового піаніста Дона Ширлі, афроамериканця. Тоні вчить музиканта не відкидати чорну культуру, з розумінням ставиться до любовних виборів товариша і, за підсумком, приймає його в свою сім'ю.

Торкнутися сюжету «Зеленої книги» має сенс хоча б тому, що претензії до «Чорного куклускланівця» зводилися до звинувачень у ліберальному дискурсі. І то, з боку вітчизняного глядача, який слово «ліберальний» трактує досить довільно. А «Зелена книга» була сприйнята більш строго, але вже чорношкірими на Заході і, перш за все, сім'єю Дона Ширлі. Фільм про дружбу людей різної раси називають расистським.

Уроджений датчанин Вігго Мортенсен у ролі водія Тоні мало схожий на італійця. Швидше на гладкого Арагорна, який охороняє іншого фізично слабкого героя – цього разу не Фродо, а Горлума. Ширлі зображений як забавний, але відлюдний сноб, що шипить собі під ніс всякі гидоти і причіпки. Десь далеко у нього є брат, але зв'язок втрачений.

Дон Ширлі

Насправді, виявилося, що у Дона Ширлі було кілька братів. Родичі музиканта взагалі говорять про строго ділові відносини між головними героями фільму – ніякої дружби. Більше того, Ширлі незабаром звільнив свого італійського водія. Власне, причини звільнення відображені в картині: небажання відкривати двері, брати валізи, і відсутність спеціального головного убору.

Сам факт появи «Зеленої книги» став для сім'ї Ширлі непорозумінням. Начебто Нік Валлелонга звернувся до піаніста з пропозицією зняти про нього фільм, але був відкинутий. Наполегливий Нік просуває іншу версію: Дон Ширлі не був проти постановки, але просив дочекатися його смерті. Нібито існують свідчення, в яких йдеться про дружбу і довіру між персонажами.

Виконавець головної ролі Махершала Алі, хоча ретельно вивчав плівки з реальним Доном Ширлі, грає збірний образ – успішної темношкірої людини в білому світі. На думку спадають Майкл Джексон і Барак Обама. 44-й президент згадується особливо, коли Ширлі наполягає на вирішенні конфлікту мирним шляхом.

Успіхи білої людини сприймають як індивідуальні досягнення, а чорний завжди залишається представником своєї раси. І, якщо білий підтримує чорного, то це може здаватися якоюсь формою поблажливості. Расизм, ксенофобія – «привілей» не тільки білих. Колір шкіри не має великого значення, коли мова торкається упередження і нерозуміння.

Може бути, фільм Фарреллі і справді далекий від реальних відносин головних героїв, але дивитися його приємно. Глядачі США можуть пригадати «Шофера міс Дейзі», вітчизняний глядач – «Вокзал для двох». Особливо, у сцені, коли Ширлі грає на піаніно в пабі для темношкірих. Зовсім, як Басилашвілі, який в картині Рязанова теж піаніст, столична знаменитість, і теж вже відкинута суспільством.

Вігго Мортенсен, Махершала Алі і Пітер Фарреллі

«Зелена книга» звернула увагу публіки на особистість Дона Ширлі. Режисер Йозеф Астор 2010 року зняв картину Lost Bohemia про мешканців Карнегі холу, серед яких був і Дон Ширлі. Тепер він зайнятий документальним фільмом безпосередньо про музиканта. Природно, Астор незадоволений версією Фарреллі. І вже на новій хвилі популярності піаніста, покаже свій бездоганний варіант.

Пітер Фарреллі

Письменник Едвін Ширлі-молодший напевно напише Євангеліє від Едвіна про життя і висловлювання знаменитого родича. Виявляється, Дон не тільки Тоні вчив писати книги. Едвін Ширлі згадує, як одного разу почув від свого дядька пораду прочитати Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу». Втрачений Дон Ширлі повертається до свого слухача.

А симпатики Тоні Валлелонга знайдуть його в «Клані Сопрано», де він зіграв кримінального боса Кармайна Лупертацці. Напевно, можна спробувати розгледіти Тоні серед гостей в картині «Хрещений батько», але зробити це буде набагато складніше.

Текст:  Анастасія Ваніна

Кинопремьера · Оскар 2019 ·

Ще в розділі Кіно

Популярне