7 фільмів, які варто подивитись на фестивалі Docudays 2026
У програмі цьогорічного Docudays, що триває у Києві до 12 червня – гіти документального кіно з усього світу та нові українські стрічки.
"Якби голуби перетворилися на золото"
Ніжна та поетична стрічка чеської режисерки Пепи Лубояцкі досліджує тему родинної травми. Кілька років режисерка фільмує своїх близьких, намагаючись зрозуміти, чому її улюблений старший брат вживає наркотики. Це грайлива, вигадлива за формою робота: відеощоденник вступає в діалог зі стилізованими спогадами, фотографіями з ШІ-анімацією та графічними втручаннями, формуючи множину голосів, звернених до минулого. У фільмі без зайвої сентиментальності простежуються причини та наслідки залежності й постає питання, де завершується любов і починається контроль, а також що насправді означає повага: рятувати чи відпускати.
Прем’єра картини відбулася на Берлінському кінофестивалі, де "Якби голуби перетворились на золото" здобув приз як найкращий документальний фільм.
"Блаженні"
Герої картини "Блаженні" Андрія Лисецького – четверо українських митців, які в умовах повномасштабної війни шукають відповідь на запитання: яка роль митця під час війни? Це Нікіта Кадан, Михайло Алєксєєнко, Данило Немировський та Антон Гурін. Стрічка присвячена пам’яті Антона Гуріна, який у 2022 році вступив до лав Збройних сил, а у 2025-му зник безвісти, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку.
Фільм делікатно розповідає історії боротьби та творчості, дозволяючи героям відкрити свій внутрішній світ і поміркувати над особистим вибором.
"Сліди"
Один із найгучніших фільмів Берлінале досліджує одну з найчутливіших тем сучасної війни – сексуальне насильство з боку російської армії. У стрічці "Сліди" Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк зібрано шість історій українських жінок, які з 2014 року пережили сексуальне насильство на Донбасі, Херсонщині та Київщині внаслідок російського вторгнення. Усі вони є частиною організації "СЕМА Україна" (SEMA Ukraine), яка об’єднує українок, що постраждали від сексуального та гендерно зумовленого насильства внаслідок збройної агресії Росії проти України.
"Ілюзія тихої ночі"
"Ілюзія тихої ночі" – колективний портрет нації, яка вже четвертий рік живе в умовах великої війни. 40 кінооператорів та людей по всій країні в ніч із 27 на 28 липня 2025 року зафіксували те, що бачать, створивши документ однієї ночі в країні під час війни. Фільм фіксує дуже різну реальність – від південних степів до прифронтових територій. Через поліфонічний монтаж – від загального до особистого – він показує повсякденність, де між страхом, виснаженням і короткими спалахами радості постають стійкість і надія на те, що одного дня ця ніч також мине.
Режисерка картини – Ольга Чорних.
"Срібло"
З перспективи 12-річного Хуві ми занурюємося в життя мешканців найстарішої шахти Болівії, чиї смерті важать стільки ж, скільки й видобуте срібло. Ми бачимо межі людської витривалості та незгладимі криваві сліди історії. Це візуальне висловлювання про основи сучасного багатства. Стрічка польської режисерки Наталії Коняж.
"Волосся, папір, вода"
Стрічка режисерського дуету Чионґ Мінь Куі (В’єтнам) та Ніколя Ґро (Бельгія) минулого року здобула одну з головних нагород кінофестивалю в Локарно. Поетична картина розповідає ніжну історію літньої жінки Цао Тхі Хау, гомеопатки та фермерки з народу рук, яка балансує між пам’яттю та повсякденним життям і навчає онуків своєї мови, що зникає.
"Безіменна"
"Безіменна" – документальне кіно режисерки з Іраку Захраа Ґандур. У фільмі вона порушує тему жорстокого ставлення до жінок у її рідній країні. Зникнення подруги дитинства Нур спонукало її шукати правду й розбиратися у складному переплетенні воєнних і племінних законів Іраку. Пошуки Нур приводять її до іншої дівчини зі схожою історією – Лайли, яка дає режисерці надію на те, що Нур ще може бути серед живих.
