До #VogueUAconference залишилось

Особистий досвід: як пробігти свій перший марафон (або його частину)

16 вересня 2018

На берлінському марафоні 16 вересня 2018-го встановили новий світовий рекорд  кенійський бігун Еліуд Кіпчоґе подолав 42 км 194 м за 2 години 1 хвилину 39 секунд. Для тих, хто тільки мріє про схожі результати, Оксана Федорчук розповідає, як почати бігати і захопитися настільки, щоб через три місяці взяти участь в своєму першому марафоні.

«Eat my dust» – напис на футболці 70-річної жінки, яка з легкістю обігнала мене кілька місяців тому в Vondelpark в центрі Амстердама, змусила прокинутися. Я тоді вже кілометр тягла ноги, ледве дихала. Пікантності ситуації додавало те, що це був мій перший кілометр. Але доля продовжувала подавати знаки: через кілька тижнів знайомий згадав, що одного разу публічно пообіцяв підготуватися до змагання Iron Man за 300 днів. Відкрутитися не вдалося – обіцянку виконав з досить пристойним результатом, незважаючи на те, що до цього він ніколи не займався спортом. Найбільше в цей момент мені захотілося зрозуміти технологію успіху в незнайомій, незвичній і, в якійсь мірі, некомфортній справі. Наприклад – підготовці до марафону.

У серйозних питаннях я намагаюся довіряти професіоналам, тому з вибором тренерів складності не було. Найкрутіший біговій проект – LIVE.LOVE, до них ми з чоловіком і записалися через кілька днів. Чоловік вирішив мене не просто підтримувати, а й бігти разом. Взагалі, такі ж психи, як і ти навколо, – головна складова успіху. Підготовка зайняла трохи більше трьох місяців. Півторагодинні тренування в будь-яку погоду, в 7 ранку, тричі на тиждень.

Старт був бадьорим – перші дні ми прокидалися з легкістю, тренувалися, їхали на роботу і зверхньо поглядали на сонних, неспортивних людей навколо себе. Через днів десять організм почав протестувати: хворіли ікри, ступні, плечі, коліна, включився внутрішній скептик. Виручали діти, які часто цікавилися, як триває підготовка. А вже перед ними впасти в бруд обличчям не хотілося. Той період я згадую як час пошуку і проб всього на собі. На щастя, поруч були професіонали, які в будь-який момент приходили на допомогу, ділились своїми знаннями і досвідом.

Виявилося, біг – не просто лінійний рух вперед. Важлива кожна деталь – як ти дихаєш, як тримаєш корпус, що їси, скільки відпочиваєш, з яким пульсом і навіть в якому одязі біжиш. Через кілька тижнів з початку тренувань, з'явилася абсолютно офіційна причина припинити – позапланова операція чоловіка. Ми втратили майже місяць і багато чого довелося починати спочатку. У цей момент довелося переглянути дистанцію – 10 км замість запланованих 21. Не так амбітно, але відмовлятися від участі не хотілося. І ось довгоочікуваний день вильоту. У чоловіка отруєння, у мене температура і моторошна головна біль у обох. Уже в Борисполі вирішуємо: якщо виліт затримується  не летимо. Виліт затримали на 2 хвилини, але ми вирішили, що це не рахується. Уже в Німеччині обидва почувались чудово і питання про перехід в категорію вболівальників більше не поставало.

За день до старту в Олімпійському парку проходив традиційний забіг в національних костюмах. Всього 3 кілометри під веселу музику в строкатій і шумній компанії. Як же важко вони нам далися! Ноги здавалися чавунними, а дихання збилося на першій же гірці. Дистанція в 10 кілометрів на той момент здавалась непереборною. Вселяв упевненість тільки наш тренер, який обіцяв, що завтра буде легше. І він мав рацію!

Все, що я пам'ятаю до початку основного забігу – моторошний холод. Зайвих речей ми вирішили з собою на стадіон не брати, щоб не морочитися з зберіганням, а в шортах і тонких вітровках довго не протримаєшся. Тому до початку Марафону єдиним бажанням було втекти якомога швидше. Уже в стартовому коридорі стало тепліше: активна музика, спортивна атмосфера і хмари адреналіну в повітрі. Навколо спортивні і навіть не дуже на вигляд люди, діти, бабусі й дідусі, спортсмени на інвалідних візках і з протезами замість ніг – всі активно розминалися і з нетерпінням чекали пострілу сигнального пістолета. В голові одна думка: що ж буде далі?

Перший кілометр дався легко: дихання було рівним, пульс як треба. На повороті оркестр барабанщиків відбивав ритм, глядачі підбадьорювали оплесками, дзвіночками, тріскачками і навіть кричали в мегафон. Третій кілометр – перший пункт харчування, організований місцевими дітьми. Кока-кола, банани, пряники – тобто взагалі не хотілося, але було дуже приємно. Траса була перекрита, а на узбіччях купи спортивного одягу, скинутого розпаленими марафонцями, чий старт почався на 40 хвилин раніше. В кінці четвертого кілометра включився внутрішній скептик – важко, каже, хворому організму, такі навантаження даються. Але в зворотну сторону вже бігли ті, хто стартував разом з нами, тому йому відразу ж довелося заткнутися.

Попереду маячив поворот і відмітка 5 кілометрів. На шостому кілометрі, коли пульс почав зростати, я знизила швидкість, пам'ятала настанови тренера. Скептик вмикається і вимикається, але чоловік намагався відволікати. Дівчата, що бігли,  на ходу робили селфі на тлі пам'ятників. Я ж тільки рахувала позначки і оглядалася, чи багато людей біжить за мною. Найбільший страх – прибігти останньою. Восьмий кілометр. Знову музика, кількість уболівальників в рази збільшується, кожен з них відбиває ритм, підбадьорює і вболіває конкретно за тебе. Кожні 300 метрів фотографи з величезними об'єктивами, тому доводиться усміхатися і бігти якомога красивіше. Включився внутрішній резерв, скептик потроху перетворювався в оптиміста. Десятий кілометр. Чути овації з фінішу. Коло по стадіону – і в мені прокидається кенійський бігун: максимальна швидкість, красиві рухи, спалахи камер і фінішна арка. Невже все? Потрібно було бігти 21!

В цілому, ця історія про людей: наших тренерів, близьких, німецьких уболівальників, хлопців з України, які бігли разом з нами, про нас самих, про наші нові цілі. І про те, що дивитися потрібно вперед, а не під ноги!

Більше краси: @vogueua_beauty

Читайте також: 

На старт, внимание: как заставить себя заниматься спортом

Правила здоровья 69-летней модели Мэй Маск

спорт · фитнес ·

Ще в розділі Фігура

Популярне