RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Як здолати страх вагітності, пологів і змін власного тіла: досвід Мері Фуртас

19 березня 2021

Мері Фуртас завжди боялася вагітніти й народжувати, оскільки не хотіла втрачати контроль над власним тілом. Але в процесі вагітності та пологів вона відкрила в собі такі резерви, про які й гадки не мала.

«Мері, якщо вже ти завагітніла, отже й мені пора думати в ту сторону», — директ розривався повідомленнями знайомих дівчат після того, як я запостила фото з кругленьким животиком. У своїх колах я завжди була відома тим, що боялася заводити дітей. З дитинства. Страх перед пологами був величезним: я вкривалася холодним потом, коли мій коханий знов починав розмову й у мене завжди знаходилося мільйон причин чому ні — і першою з них було моє тіло.

Тіло, яке я десять років відточувала спортом, стараннями в напрямі здорового харчування й усіх можливих процедур. Я прокидалася щоранку о 5:30, щоб ритуально поснідати, сходити в зал і встигнути на холоднючий душ Шарко для профілактики целюліту. Ввечері ще масаж. Це було в кайф, але потребувало чимало зусиль і праці. Я не жінка зі швидким метаболізмом, вузькими кістками і т. ін. — мені моє тіло не давалося задарма, і я впевнена, що мене зрозуміє дуже багато дівчат. В інстаграмі видно тільки одну сторону медалі — результат. Стальний прес, талія 64 см, стегна — 100. Я насолоджувалася кожним міліметром. Вагітність ніяк не вписувалася в мій план і завжди переносилася «далеко на потім», поки тест не показав дві смужки.

@mary_furtas

Хоч як я себе налаштовувала, це застало мене зненацька. Наступні три місяці були дуже емоційними — я не могла змиритися зі змінами реакцій мого тіла, а пологи мені снилися в нічних страхіттях. Боялася болі, боялася всього, що пов’язане з медичними процедурами, і боялася невідомого. Позбутися відчуття тривоги було важко й мене не розумів ніхто — всі тільки вітали з «найбільшим щастям у житті», і я усміхалася у відповідь, поки мене піднуджувало від легкого токсикозу й страху.

Природа подбала й про це: гормони (і моя адекватність) до кінця другого триместру переналаштували мене на позитив, якого я сама від себе не сподівалася. «Я — супервумен. Я хочу через це пройти. Я зможу, і це — досвід, а не просто біль», — крутилося в моїй голові. Зрозуміла, що я вже почала очікувати пологів, я готова була зустрітися з невідомим і сказати: «Агов, я більше не боюся». Я так почала вірити в себе й своє тіло, що якби мені сказали «проспати» весь досвід і прокинутися в момент після народження, я б відмовилася. Ідея ментального й фізичного перетворення в ще сильнішу, божественнішу версію себе мене захоплювала.

«Ой, а наша малеча лежить ніжками донизу. Ще час є, але рекомендую поробити вправи, щоб вона перевернулася, бо сідничне передлежання — показання до кесаревого розтину, а ви прямо створені народжувати природним шляхом», — каже лікар на черговому УЗД. І ідеальна картинка природних пологів починає руйнуватися перед моїми очима. Я ще не знаю про C-Section shame, але почуваюся дивно. Якось підсвідомо я не хочу, щоб хтось дізнався. І ще, я не хочу шраму.

Google: «відновлення після кесаревого розтину». 2 місяці без спорту, 40 днів без сексу, все життя зі шрамом, а ще наслідки бувають у дітей — такі штуки, як чутливість до лактози після КР, має більшість. Ні, зі мною такого не буде. Я стояла в колінно-ліктьовій позі, яку порадив гінеколог «для розвороту», днями й ночами, коли не могла спати й думала, думала, думала про цей goddamn кесарів розтин. Здається, я спробувала всі рекомендації з інтернету, поки мій тато не запевнив, що я сама перевернулася за день до народження. «У мене теж так буде», — вирішила я і пішла шукати правильного лікаря, який не оперуватиме мене за тиждень до ПДП, бо дитина в сідничному передлежанні. На 41 тижні почалися перейми.

«Розкриття 3 см. Мері, дитинка лежить сідничками донизу й досить велика. Рекомендую не ризикувати й зробити операцію», — співчутливо, але впевнено каже мені лікар. Вже за пів години готова операційна, але — ох! — я не готова до неї. Треба максимально швидко прийняти ситуацію морально — попри те, що я відчувала, у якому положенні лежить моя дівчинка, я сподівалася до останнього. Але довіра  до лікаря — головне, бо на ньому — здоров’я дитини, а отже мушу змиритися й винести для свого тіла із цього досвіду найкраще. Повернути медаль знову у свій бік. Коли я бачу Леону, мені стає раптом спокійно. Ніжність і любов огортають мою душу, а заразом — і моє нове тіло.

Після пологів мені особливо цікаво, що переживають жінки, які справді стикаються з тим славетним C-section shame. «Це не природні пологи», «А що з вами не так, раз ви не народжували природно?», «Ну, тепер головне, щоб хоч грудне було в нормі», — несеться від невідомих мені жінок з екрана мого девайса. Я лише сміюся.

Жіноче тіло — таке різне і, на перший погляд, тендітне. Не плекайте ілюзій. Піднятися за кілька годин після того, як тебе зашили прямо посередині, — це сила. Сила — сходити в душ наступного дня, взяти дитину на руки, годувати, вчитися бути мамою на практиці. Тисячі жінок проходять крізь це щодня, і в кожної — свій досвід, але морально зазвичай «заганяє» напевне думка «досвідчених» людей, які дуже хочуть щось порадити. Я завжди пам’ятаю про те, що ставлення до ситуації — це головне, і воно — у моїх руках.

14 днів після пологів — і я дивлюся на свій шрам крізь екран фотоапарата. Мені потрібно було організувати це знімання якомога швидше: «я хочу по-справжньому зафіксувати на фото, як є». Мері Фуртас, яка все свідоме життя була абсолютною перфекціоністкою стосовно до свого тіла, пишається своїм післяпологовим, слабким пресом. Я сподівалася гіршої форми та збиралася прийняти її достойно, з любов’ю, але...

Гарнішою та сильнішою для себе, ніж тепер, я буду лише завтра. Фізіологія робить дива: я не дотримувалася дієти під час вагітності й просто заїдала свій стрес млинцями в апельсиновому конфітюрі. З пологового я не виходила в джинсах 36 розміру та втратила багато м’язової маси.

Сьогодні 19 день після пологів, я скинула 17 з 18 набраних кг. Мій живіт вже майже втягнувся — дякую, напевне, грудному вигодовуванню. Целюліт, який був просто нереальним за кілька днів до пологів, — менший, ніж після трирічного марафону — дієта, спортзал, LPG. Якби можна було тренуватися, я була б в залі вже завтра о 7-й, бо я  не відчуваю болю, тільки натхнення й силу.

Приємний шок, який мене супроводжує всі дні, наштовхує на думки про те, що страх — набагато зліший ворог, аніж його причина. Післяпологове тіло може бути кращим, ніж до. Думка чужих людей про твої пологи — не має значення. Показувати свою божественність треба завжди. Пишатися своїми подвигами — щодня.

Мені пощастило спізнати радість грудного вигодовування. Я планую годувати дитину до півторарічного віку: виявляється, хімічний склад молока матері в процесі їди підлаштовується під біологічні потреби маляти — і це ще одне диво природи. Повернутися до спорту хочу ASAP — мій тренер у житті не повірить, що я сумувала за бьорпі та цими пекельними функціоналками, але моє тіло кричить про це. І передусім тому, що я люблю відчуття здоров’я. Цікаво, якою я буду за рік, — і вірю у свою Superpower.

здоров’я ·

Ще в розділі Фігура

Популярне