Гола правда: роздуми біля берлінського секс-клубу
Поліна Медведєва відкрила для себе нову грань Берліна – його андеграундні секс-клуби – й розмірковує про тілесність і пов'язані з нею проблеми
"Людський зоопарк, на який цікаво подивитися", – озираючись на всі боки в берлінському нічному секс-клубі KitKatClub, зневажливо каже моя знайома. Ми прийшли компанією: іменинник в латексі, ще кілька ефектно роздягнених приятелів – і вона: латексна спідниця, наклейки на сосках. Британка, співробітниця туристичної компанії, середньостатистична містянка досить вільних поглядів, – вона не здавалася ханжею. Тим сильніше мене вразили її слова.
А справа розвивалась наступним чином. Якось я переміщалася між вечірками; в одному з запрошень була позначка: "прихопити сексуальний одяг". Я мала намір цю вимога проігнорувати, але, коли серед інших запрошених розійшовся шепіт "Мій бойфренд не схвалив би", а боязкі почали сходити з дистанції, мене охопила цікавість, легковажність і відвага. Тим паче, що особливо сміливі заметушилися, розбіглися по кімнатах і почали приміряти латекс. Мені нічого не залишалося, крім як зняти сукню й укутатися в піджак.
Німеччина взагалі і Берлін зокрема дотримуються чи не найбільш вільних поглядів в Європі. Так сталося не в одну мить, але все до того йшло. Саме в Німеччині в 1962 році з'явився перший у світі секс-шоп. Його відкрила Беате Ротермунд – пілот, каскадер, донька однієї з перших в Німеччині жінок-лікарів. Сам "бутік сімейної гігієни" пережив близько двох тисяч позовів від обурених бюргерів, але справу свою зробив: крига скресла. До речі, саме Ротермунд відкрила в 1996 році в Берліні той самий музей еротики біля бульвару Курфюрстендамм, що славить місто і до цього дня, – попри те, що зараз він закритий: будівля, в якому музей розташовувався, підлягає знесенню.
За часів Берлінської стіни в місті сформувалася безліч течій, які протестували проти свавілля влади і закостенілої суспільної моралі. Протести виражалися в найрізноманітніших і найхимерніших формах – від плакатів до оголених протестувальників на галявинах. Так формувався феномен берлінської свободи.
Сьогодні в місті еротичних музеїв, гей-парадів і техно існує безліч клубів різного спрямування. Чого тільки варта Berghain з його найдосконалішою музичною системою в світі (відвідувачі часом не виходять звідти цілодобово) і закритими БДСМ-вечірками в підвалі, де проходять неймовірні оргії. Стихійні і не дуже свінг-клуби, еротичні заклади, "голі" танцювальні майданчики. Одні з них відкриті для публіки, а на офіційних сайтах значаться їхні програми і години роботи; в інші можна потрапити лише за запрошенням.
KitKatClub відкритий для всіх охочих (але бувають і вечірки-винятки), а його адресу (Köpenicker Str. 76) знають майже всі берлінці – навіть ті, хто там ніколи не був. У пам'ятний вечір, коли в KitKat потрапила я, там виявилося жарко – незважаючи на те, що під моїм піджаком нічого не було (колготки не беруться до уваги). Одяг в гардеробі приймали жінки топлес похилого віку і татуйовані геї.
Відвідувачі залишали все зайве і йшли до бару і на танцпол через черговий фейс-контроль. Щоб його пройти, треба бути гранично оголеним (або в крайньому випадку екстравагантним). Виключаються сумки, крім зовсім вже маленьких, і телефони (в Berghain, наприклад, питання вирішують, заклеюючи камери телефонів спеціальними стікерами). У своєму піджаку на голе тіло контроль я проскочила, але в клубі виглядала найбільш одягненою.
Іменинник, який раніше мені здавався людиною солідним, матеріалізувався в латексних шортах з відкритою попою, приятельки – топлес. Повз пропливали дівчата в блузах і панчохах, абсолютно оголені люди, люди з прорізами в спідньому, через які проглядалися геніталії, татуйовані персонажі, маски, раби на ланцюгах, які йдуть за своїми господарями або очікують склянку на колінах біля барної стійки. "Космічний корабель з фільму "П'ятий елемент"", – подумала я.
Хоч в KitKat і можна помітити по темних кутках людей, які мастурбують, або пари, котрі цілуються, клуб – не місце для сексу або оргій: для цього існують інші точки. Найнебезпечніші фактори тут (втім, як і скрізь) – наркотики і незахищений секс. А в цілому було повне відчуття безпеки, гармонії, комфорту та взаємної поваги – як за часів хіппі.
Несподівано мої груди отримали те, про що, виявляється, давно мріяли, – легальний статус (з тих пір щоразу, коли я пригадую, що не вдягла бра, мене обурює сам факт, що я повинна його носити). Мене полонила та свобода, з якою, виявляється, можна ставитися до наготи: задоволення від споглядання власного тіла і тіл інших людей без тіні чогось брудного або вульгарного. Тим сильніше мене вразила фраза знайомої про зоопарк. Вона не відпускала мене кілька місяців.
Цією темою я виснажила друзів – соціологів, психологів, філософів. Ми прийшли до висновку, що тут не обійшлося без "роздільного мислення". Цей термін описує захисний психологічний механізм, що дозволяє людині поєднувати логічно несумісні установки. Одна з таких – лицемірство: наприклад, коли хтось міркує про моральність, зраджуючи дружині і крадучи у керівництва.
Приблизно так само люди схильні відокремлювати самих себе від себе, соромитися свого тіла, яке живе дивним паралельним життям, а заодно – вирішувати за інших, що їм робити з їхніми власними тілами (чого тільки варта світова статистика домашнього насильства або заборона абортів в Польщі). На теми страху, неприйняття, сорому свого тіла є тонни літератури і досліджень. Їх головна думка загалом банальна: головне – поважати і приймати один одного такими, якими ми є.
Instagram: @vogueua_beauty
Читайте також:
