Що таке насправді "швидка мода"?
Хоча значення поняття fast fashion є доволі очевидним, адже пояснення закладене вже в самій назві, зрозуміти, чому воно стало таким поширеним, можна лише тоді, коли дивитися на індустрію виготовлення одягу ширше. У найпростішому значенні "швидка мода" — це трендові речі, які швидко виробляють і продають за низькими цінами. Але виробництво і споживання одягу в нинішніх масштабах завдає великої шкоди і планеті, і людям.
Попри зростання інтересу молодших поколінь до сталого розвитку та етично виробництва, сегмент fast fashion і далі стрімко зростає як за обсягами, так і за прибутками. Згідно з дослідженням CoherentMI, лише у Сполучених Штатах ринок fast fashion у 2025 році оцінили у майже 46 мільярдів доларів США, а до 2032 року, за прогнозами, він сягне близько 68 мільярдів доларів. Це означає, що попит на швидкоплинні тренди не демонструє жодних ознак уповільнення, а отже дедалі більше одягу опинятиметься на сміттєзвалищах і на ринках секонд-хенду в різних країнах світу.
Що таке fast fashion ("швидка мода")?
Бренд не відносять до категорії fast fashion суто через ціну, конкретний асортимент чи певну кількість колекцій на рік. Це визначення радше стосується самої моделі виробництва, маркетингу та продажу одягу.
Наприкінці XIX століття колекції випускали у двох сезонах: осінь-зима та весна-літо. "Уся індустрія базується на системах, які сформувалися після Промислової революції. Вони були розраховані на масштабне виробництво, яке дає змогу знижувати собівартість шляхом великих обсягів. Саме тому ми змушені виробляти дуже багато, щоб правильно вибудувати ціну", — розповідає Vogue Пріті Гопінат, директорка програми MFA Textiles і доцентка Parsons. У XXI столітті інформація про тренди поступово ставала доступнішою, як і попит на них. Разом із цим розвивалася і система швидкого виробництва одягу, що спиралася на нові на той час технології, зокрема швейні машини. Саме це дало змогу виробляти та продавати дедалі більше одягу.
До 1990-х років цикли трендів прискорилися. Одними з піонерів цього процесу стали такі бренди, як Forever21 і Zara, які почали випускати одяг у темпі понад 52 "мікросезони" на рік. Тепер, коли соціальні мережі ще більше прискорюють поширення трендів, новіші бренди, що працюють лише онлайн, як-от Shein і Temu, виробляють речі ще швидше, використовуючи складні алгоритми, щоб виводити нові моделі на ринок за лічені дні. Іноді це називають ultra-fast fashion.
Чому "швидка мода" є суперечливим явищем?
Вплив "швидкої моди" на довкілля є складною і багатошаровою проблемою. Насамперед у звіті Програми ООН з навколишнього середовища (UNEP), опублікованому в березні 2023 року, йшлося про те, що на модну індустрію припадає до 10% щорічних глобальних викидів вуглецю. Якщо говорити про виробництво, то надмірне використання текстилю на основі нафти, зокрема поліестеру, означає, що бренди залежать від викопного палива у виробництві нових продуктів. Згідно зі звітом Business of Fashion за 2023 рік, "поліестер на основі нафти становить близько 50 відсотків усього виробництва волокон".
"Щоб виробляти великі обсяги товарів, бренди обирають найдешевші матеріали, — каже Гопінат. — Проблема в самій системі: речі купують для короткого використання, а потім викидають". Поліестер не розкладається природним шляхом. Він накопичується на сміттєзвалищах і у воді та з часом виділяє мікроволокна. Зрештою вони потрапляють у водні системи. Водночас проблемою є і надвиробництво, незалежно від того, чи йдеться про синтетичні волокна, як-от поліестер і нейлон, чи про натуральні, як-от бавовна. Наприклад, для вирощування бавовни потрібна велика кількість води, добрив і пестицидів, якщо не йдеться про справді органічну бавовну.
Вплив надвиробництва і відходів
Більшість сучасного одягу створюють так, щоб він відповідав актуальним трендам. Якщо додати до цього те, що його виробляють якомога дешевше, не дивно, що такий одяг часто сприймають як одноразовий. У 2018 році Агентство з охорони довкілля США (EPA) повідомило, що на сміттєзвалища потрапило 11,3 мільйона тонн текстилю. Ба більше, система пожертв у таких країнах, як США та Велика Британія, є недосконалою. Значну частину непотрібного одягу, який люди передають благодійним організаціям, зрештою продають на ринках секонд-хенду в країнах Глобального Півдня, зокрема в Гані та Чилі. Текстиль, який там не вдається продати, у підсумку опиняється на звалищах або в океані.
"Надвиробництво тримається на плечах найуразливіших людей у ланцюгу постачання fast fashion, які зазвичай живуть у країнах Глобального Півдня, — розповідає Vogue Семмі Отенг, старший менеджер із взаємодії зі спільнотами в The Or Foundation. — У Гані, звідки я родом, наплив цього одягу затьмарює важливу, культурно вкорінену роботу ринку Kantamanto, найбільшої у світі системи повторного використання та апсайклінгу. Це також пришвидшує занепад місцевої текстильної індустрії та знецінює якість та сентиментальну вартість одягу в очах людей. Усе це відбувається тому, що fast fashion подає одяг як щось одноразове. Один зі шляхів уперед — скорочення обсягів виробництва одягу разом із глобально підзвітною розширеною відповідальністю виробника (EPR), яка має забезпечити інвестиції, необхідні для розвитку локальної циркулярної економіки та відновлення місцевої текстильної індустрії".
Права працівників
"Швидка мода" є доступною не лише тому, що для такого одягу використовують дешеві матеріали. Історично працівникам у різних країнах світу, 80% з яких складають жінки, платять за відрядною системою, тобто за кількість виготовлених речей, а не за відпрацьований час. Саме тому їхні зарплати залишаються вкрай низькими. У межах цієї системи працівники отримують дуже малу суму за кожну виготовлену одиницю продукції, тож за повний робочий тиждень можуть заробити лише близько 200 доларів США. У Бангладеші, другому найбільшому експортері одягу у світі, мінімальна місячна зарплата працівників становить лише 113 доларів США.
Однак проблема полягає не лише в оплаті праці. Ланцюг постачання в модній індустрії є складним і включає систему субпідряду на фабриках у різних країнах світу. Через це часто бракує належного контролю за безпекою працівників. Багато з них повідомляли про гендерно зумовлене насильство, домагання та небезпечні умови в будівлях, де вони працюють. У 2013 році в Бангладеші обвалилася швейна фабрика Rana Plaza. Унаслідок трагедії загинули 1 134 людини. Після цього було створено Bangladesh Accord, щоб запобігти подібним катастрофам у майбутньому. Це "незалежна, юридично зобов’язальна угода між брендами та профспілками, спрямована на створення безпечної та здорової індустрії одягу й текстилю в Бангладеші".
Які існують розв'язання проблеми?
1. Законодавство.
За останні десять років, а особливо після 2020 року, у різних країнах почали пропонувати важливі закони, покликані змінити правила гри для модної індустрії. У США законопроєкт Fabric Act має заборонити відрядну оплату праці по всій країні. Законопроєкт Fashion Act у штаті Нью-Йорк вимагатиме від брендів контролювати свій ланцюг постачання. А ще один федеральний законопроєкт, America’s Act, передбачає 14 мільярдів доларів США на розвиток циркулярної моделі в текстильній індустрії.
2. Slow fashion.
Інші шляхи розв’язання проблеми пов’язані зі зміною звичок людей і переходом до сталих практик та "повільної моди". "Slow fashion насамперед означає свідомий вибір купувати менше речей: робити покупки обдумано і віддавати перевагу кільком якісним, довговічним речам у гардеробі замість менш якісного одягу з короткотривалих трендів, який ви, можливо, одягнете лише раз, — каже Джордж Грем, співзасновник і CEO Wolf & Badger, ритейлера, який спеціалізується на підтримці малих дизайнерів і лідерів сталої моди. — Якщо купувати менше і свідоміше, у гардеробі поступово залишатимуться речі, які ви справді любите і які носитимете роками".
Ще одним перспективним розв'язанняv проблеми надвиробництва є зростання ринку секонд-хенду та апсайклінгу. У нещодавньому звіті ThredUp зазначено, що до 2028 року світовий ринок уживаних речей, за прогнозами, зросте до 350 мільярдів доларів США.
За матеріалом vogue.co.uk
