Залаштунки: чим живе Національний театр Франка
Аншлаги, сучасні постановки та нові зірки — український театр переживає новий етап розвитку. Vogue Ukraine зазирнув за лаштунки провідних театрів країни: у новому матеріалі на нашій мапі — Національний академічний театр імені Франка, чи не найпопулярніший в країні, за квитками на вистави якого йде справжнє полювання.
На четвертому поверсі Театру Франка, в декораційному цеху, пахне фарбою та деревом. Тут високі стелі й панорамні вікна, з яких відкривається краєвид на Будинок з химерами на Банковій. Ми готуємо цей матеріал влітку, і за кілька днів це приміщення перетвориться на новий театральний майданчик — "сцену під химерами".
У серпні тут показали виставу американського режисера Ричарда Максвелла, одноактну драму "Галіція" за мотивами п’єси "Дом Бернарди Альби" Федеріко Гарсії Лорки, а в жовтні — гостру й пронизливу виставу Давида Петросяна "ПоліАндрія" за пʼєсою сучасного драматурга Сергія Кулибишева про те, як нас змінює війна. Нова мала сцена — тільки частина планів "франківців" у новому сезоні. Війна, всупереч усьому, посилила увагу до театру в Україні. Після жорстоких обстрілів столиці в залі ніколи не буває порожніх місць, ділиться гендиректор Євген Нищук.: "Глядачі приходять, щоб побачити таких само людей, яким страшно, яким болить, — і упевнитися: ми все ще живі".
Сьогодні в репертуарі театру — найпопулярніша вистава країни: про "Конотопську відьму" режисера Івана Уривського писали на першій шпальті The New York Times, і тільки за цей сезон її показали на гастролях у Парижі, Берліні, Відні, Лондоні, Чикаго, Нью-Йорку, Торонто. Акторка Мальвіна Хачатрян, яка виконує роль відьми Рябоклачки, сміється: зі 180 зіграних вистав за два роки існування постановки вона особисто зіграла мінімум 100.
Успіх вистави в тому, що вона занурює в знайомі для нас архетипічні візуальні коди, і робить це вишукано. 30-річна художниця Тетяна Овсійчук, яка здобула за неї Шевченківську премію, зізнається: надихалася знайомими з дитинства образами: біла хата баби з дідом на Рівненщині, мазана глиною, та їхнє весільнє вбрання — зокрема, білий вельон (так на заході називають фату) бабусі, який перенесла у виставу. "Мені хотілося, щоб глядачі йшли із зали з відчуттям гордості, закоханості у свою культуру, не меншовартості", — каже Тетяна.
"Конотопська відьма" Уривського — яскравий приклад того, який вплив має мистецтво в сьогоднішній Україні. За три місяці гастролей навесні цього року трупа зібрала вісім мільйонів гривень, на які придбали морський безпілотник для бійців ГУР. Загалом, каже Нищук, одна благодійна вистава в театрі приносить Збройним Силам щонайменше чотири мільйони гривень. "Нещодавно ми зіграли п’ять доброчинних "Калігул" і змогли купити на ці кошти "течік" (так військові — а Нищук два роки прослужив на фронті — називають Volkswagen T4. — Прим. авт.) для бійців Спеціальних сил оборони. Хлопці отримали його прямо під театром — і поїхали на фронт".
Рік тому Євген, який служив актором у Театрі Франка з кінця 1990-х, обійняв посаду гендиректора. Пишається зробленим: за допомогою партнера Sense Bank оновили гримерні та вбиральні, побудували пандус для людей на кріслах колісних та ввели вказівники шрифтом Брайля, а київське архітектурне бюро Forma, яке торік представляло Україну на Венеційській бієнале, розробило новий дизайн фоє та гардероба.
У розмові Нищук згадує молодих талантів театру — 32-річного Віталія Ажнова та 29-річного Олександра Рудинського, зірок вистав "Калігула" й "Макбет". Квитки на спектаклі за їхньої участі розкуповують за 10–15 хвилин, артисти мають свою аудиторію й за межами театру. Ажнов зіграв роль художника Казимира Малевича в однойменному фільмі української режисерки Дар’ї Онищенко, що вийшов у прокат цієї осені, а Рудинський цьогоріч здобув британську премію BAFTA за роль військового у фільмі "Камінь, ножиці, папір" британсько-німецького режисера Франца Бьома. Обидва зайняті в "Калігулі" Уривського і в жовтні представляли країну на Дублінському театральному фестивалі — одному з найстаріших у Європі.
Ця вистава мандрує світом з 2022 року — трупа брала участь у фестивалях у французькому Авіньйоні, польському Торуні й столиці Боснії і Герцеговини, Сараєво, — а "Макбет" тільки розпочинає гастрольний шлях: восени виставу показали у Польщі. Офіційно це найдорожча постановка в історії Театру Франка: головна декорація складається з трьох операторських кранів із гіроскопічними головами, які символізують макбетівських відьом. Бюджет вистави — шість мільйонів гривень. "Театр — дороге мистецтво, професіонали розуміють, що якісний продукт потребує витрат, особливо такий технологічний", — каже Нищук.
Автор сценічного оформлення "Макбета", 37-річний художник Петро Богомазов, упевнений: сьогодні сценографія має вирішальне значення для образу вистави: "Люди — візуальні створіння, так зумовлено еволюцією. У кожного в руках смартфон, який є вікном у світ, і це тільки підвищує рівень вимог до театру". Але митець додає: ніколи не користується категорією "красиво" під час роботи, натомість прагне точності — "коли візуальне рішення влучно передає емоцію вистави". Петро згадує, як торік возили "Калігулу" на найбільший театральний фестиваль світу в Авіньйоні, де грали на спортивному стадіоні: зізнається, що зробити виставу, яка "звучатиме" і на стадіоні, і на території закинутого заводу, — цікавий виклик.
Акторка Мальвіна Хачатрян на момент інтерв'ю щойно повернулася з американських гастролей. Каже, пишається тим, як ця вистава зробила український театр модним. "Коли ми перетинаємо кордон з Польшею, до нас, буває, підходять українці й кажуть: "Ви ж відьми з "Конотопської"! Це щастя, коли акторів пізнають по театру". Із сотні зіграних нею спектаклей від Одеси до Нью-Йорка найбільше запам’ятався виступ у Чернігові цієї весни — так тепло приймали акторів. Мальвіна мріє, щоб заповнені театральні зали були не тільки в Києві, а й у містах, яких через близькість до лінії фронту поки не торкнувся театральний ажіотаж, — Сумах, Херсоні та її рідному Харкові.
Фото: Vasylyna Vrublevska
Текст: Дарія Слободяник
Відео: Yaw Hinne
Редагування: Marina Shulikina
Стиль: Sonya Soltes
Макіяж і зачіски: Daria Zhadan, Maria Pogorelova
Продакшн: Marina Sandugei-Shyshkina , Marie Nikolaenko, Oleg Patselya
