Залаштунки: чим живе київський Театр Ветеранів
Аншлаги, сучасні постановки та нові зірки – український театр переживає новий етап розвитку. Vogue Ukraine зазирнув за лаштунки провідних театрів країни: у третьому матеріалі на нашій мапі – Театр Ветеранів у Києві, зі сцени якого розповідають пронизливі історії війни, втрат та відродження, написані українськими ветеранами.
Літнійй вечір. Біля Кримського Дому на столичному Печерську збираються люди. Серед них військовослужбовець Геннадій Удовенко, який 2023 року втратив на фронті кінцівку; бойова медикиня Інна Короленко, у мирному житті журналістка; поруч із нею – прикордонник Єгор Бабенко, який 2022 року отримав важкі опіки тіла на Миколаївщині; Тарас Козуб, військовослужбовець бригади "Магура", що втратив руку на Запорізькому напрямку й до війни був майстром з виготовлення українських музичних інструментів. Усі – ветерани російсько-української війни, а ще – непрофесійні актори й акторки, що зібралися на репетицію "Енеїди" Котляревського. Вони помітно схвильовані, адже попереду великі справи: 2 грудня прем'єра "Енеїди" відбудеться на сцені Молодого театру.
"Це класна промоція країни за кордоном, – усміхаючись, каже Ахтем Сеітаблаєв, режисер вистави, актор і телеведучий, а тепер військовослужбовець і художній керівник Театру Ветеранів. – Ми хочемо нагадати світові: допомагаючи нам, у публіки є шанс доєднатися до цих людей – сильних, творчих, сміливих".
Зірковий український режисер, автор популярних стрічок "Кіборги", "Захар Беркут" та "Мирний-21", Ахтем зізнається, що на репетиціях "Енеїди", де працює з непрофесійною трупою, почувається новачком: "Тут усе складно. Мінне поле. Багато з того, що ти знав, не працює. А найскладніше – щоб вони почали тобі довіряти".
Театр Ветеранів народився як колаборація служби звʼязків із громадськістю командування Сил ТрО ЗСУ та Театру Драматургів. У мирному житті троє його співзасновників працювали у креативній сфері та бізнесі: Максим Курочкін – відомий драматург, Євген Малюкевич – копірайтер у маркетинговій агенції Fedoriv, Максим Девізоров – актор Театру на Лівому березі й зірка популярного серіалу про підлітків "Перші ластівки", – всі троє у 2022-му пішли добровольцями на фронт.
Їх, а також журналіста-міжнародника Юрія Мацарського, об’єднав полковник Олексій Дмитрашківський, який зібрав у своєму підрозділі ТРО Медіа багатопрофільну команду – з різним досвідом і бекграундом. Ідею Театру Ветеранів найпронизливіше формулює актор та драматург Геннадій Удовенко – брутальний енергійний чоловік родом із Донеччини з харизмою Денієла Крейга (колеги жартома згадують, як Удовенко прийшов на репетицію "Енеїди" і заявив: хочу грати тільки Зевса): "Ми повинні говорити, щоб цю війну в нас не вкрали".
Ключовий рушій Театру Ветеранів – драматургічна лабораторія, яку очолює Максим Курочкін, відомий драматург, чиї п’єси йдуть у театрах від Херсона до Лондона. За рік існування проєкту авторами-початківцями створено понад 35 п’єс. "Умова одна: ветерани мають писати про те, що болить", – зауважує Максим Девізоров. Навчають драматургії найкращі – зокрема Наталка Ворожбит, українська сценаристка, авторка фільмів "Кіборги", "Дике поле" та серіалу "Спіймати Кайдаша", режисерка стрічки "Погані дороги", що брала участь у Венеційському кінофестивалі.
Цього року в театрі відбулася прем’єра дебютної п’єси Девізорова "І в горі, і в радості". У відвертій, сповненій чорного гумору постановці режисера Олекси Гладушевського Максим розповів історію зради. Цю роботу вважає терапією: згадує побратимів, які стрілялися через непорозуміння з коханими, і каже, що дуже важливо мати місце, де можна проговорити болючі точки через творчість.
"Ми повинні говорити, щоб цю війну в нас не вкрали"
Сеітаблаєв розповідає, що мета Театру Ветеранів – дати світові почути правду голосами українських вояків, як у виставі "Військова мама", це найпопулярніша постановка, що сьогодні йде в Театрі на Лівому березі. Її героїня, бойова медикиня Настя, розривається між службою й вихованням 11-річної доньки. Авторка п’єси, журналістка та правозахисниця Аліна Сарнацька, яка два роки прослужила в медслужбі на Бахмутському напрямку та Київщині, створила образ, натхнений подругою – Настею Криловою, бойовою медикинею 60-ї бригади. Сарнацька хотіла, щоб військові могли прийти в театр і побачити, що в тилу про них думають. Наступного театрального сезону вистава "Військова мама" увійде до репертуару львівського Театру Заньковецької, а нову п’єсу Аліни, про трансформацію чуттєвості в часи війни, зараз репетирує один із польських театрів.
Важливим для команди Театру є питання соціалізації демобілізованих воїнів. Тут вони опановують нові професії – пишуть п’єси, знімають відео, організовують гастролі. "Це можливість відчути себе не самотнім і здобути нові навички, щоб жити повноцінним життям після поранення", – каже Сеітаблаєв. Зараз він разом із колегами працює над розбудовою мережі Театру Ветеранів – уже наступного року філії з’являться у Львові, Дніпрі, Чернівцях.
"Найважливіші речі відбуваються на фронті, – підсумовує директор Театру, ветеран Євген Малюкевич. – Але якщо ми тут, у тилу, можемо допомогти бодай одній людині – це вже досягнення". Він розповідає про найочікуванішу премʼєру нового сезону – "Удар дракона" за п’єсою Геннадія Удовенка, де той ділиться власною історією поранення і втрати кінцівки. Завершивши роботу над виставою, Удовенко зізнався: "Вперше в житті я задоволений собою".
Фотографка: Vasylyna Vrublevska
Текст: Daria Slobodianyk
Відео: Yaw Hinne
Редагування: Marina Shulikina
Стиль: Sonya Soltes
Макіяж і зачіски: Daria Zhadan, Maria Pogorelova
Продакшн: Marina Sandugei-Shyshkina , Marie Nikolaenko, Oleg Patselya
