Днями безліч українських джерел поширили новину зі скандальним заголовком: "Шарліз Терон звинувачують у пластичних операціях". Бог з ним, зі змістом новини (деякі люди в світі і справді вважають, що Терон робила хірургічні втручання заради збереження молодості та краси), – хоча інтерв'ю, яке Терон дала журналу Allure, зачіпає набагато глибші теми, ніж пластика, – там йдеться про стосунки з тілом, з зовнішністю, з віком, з оголеністю, з власними дітьми та сприйняттям себе. В цих заголовках неймовірно обурює форма. "Звинувачують"? "В пластичних операціях"? Серйозно?
Перед тим як ми викладемо повну версію інтерв'ю Шарліз, коротке пояснення, чому "звинувачувати у пластичних оперціях" – неприйнятно. Звинувачувати можна у злочинах. Підсвідомо чи ні, але багато українців досі вважають, що пластична операція – щось на кшталт. Так ось, люди мають право вживати будь-яких рішень щодо власного тіла, і монополії суспільної думки тут не існує. Власні очікування можна покладати виключно на власну зовнішність. А засуджувати можна лише ту пластику, яку роблять злочинці, щоб уникнути покарання.
Отже, інтерв'ю.
Одна справа бачити себе топлес на 10-футовій рекламі в кожному терміналі аеропорту в 12 часових поясах. Інша справа, коли вас бачать ваші діти.
"Моя старша просто зніяковіла, — каже Шарліз Терон про нещодавню прогулянку повз одну зі своїх реклам Dior J’Adore. – Каже мені: "Боже мій, мамо! Ти ж тут навіть без сорочки". Я відповідаю: "Ти права. Та я навіть якось і не усвідомлювала". Вона мені: "Усі мої друзі це побачать. Ти могла принаймні накинути сорочку? "
Цього місяця Терон знову примусить червоніти своїх дочок, оскільки Dior запускає L’Or de J’Adore, переосмислення класичних парфумів 24-річної давності. Остання кампанія підбиває підсумок майже двом десятиліттям, протягом яких Шарліз залишалась обличчям одної з найуспішніших парфумерних франшиз у світі. "Я неймовірно вдячна і справді цим пишаюся", — каже вона. – Певною мірою це вплелося у канву останніх 20 років мого життя".
20 років – тривалий проміжок часу за будь-якими мірками, але насправді це рік за п'ять, особливо якщо згадати, що зображення Шарліз в рекламі J'Adore можна було зустріти буквально на кожному кроці: на зупинках, на білбордах, в журналах, на вулицях чи в Duty Free.
Ми бачили Терон, одягнену в золоту сукню з розрізом майже до талії або взагалі без сукні, але щедро освітлену золотом. Ми спостерігали, як вона ковзає рідким золотом і піднімається з басейну мерехтливого золота. Ми бачили, як вона стоїть на вершині золотого мегаполісу та проноситься через золоту бальну залу. Ми милувалися нею в золотих сережках, золотих намистах, золотому макіяжі різного ступеню сяйва та, якщо не помиляюсь, один раз – в чорній сукні. Після 19 років буття золотим дитям Dior Терон перетворюється на золотого тільця – найбільш добре оплачуваного в світі.
Для більшості з нас процес старіння не задокументований у відкритих реєстрах (фото в паспорті, яке вклеюють в 45, не рахується). У випадку з Терон кожна нова реклама Dior – це як випускний альбом, де його власниця, швидше за все, отримає "золоту" медаль.
"Моє обличчя змінюється, і мені подобається, що воно змінюється й старіє, — каже вона. – А люди думають, що я зробила підтяжку. Кажуть: "Що вона зробила з обличчям?" Я кажу: "Трясця, я просто старію! Це не означає, що я зробила погану пластику. Таке трапляється".
Але трапляється ще дещо. А саме, подвійні стандарти. "Мені ніколи не подобалася концепція, за якою чоловіки старіють як вишукане вино, а жінки – як зів'ялі квіти, — каже вона. – Я зневажаю цей підхід і хочу з ним боротися, але також вважаю, що жінки мають право старіти як їм подобається. Нам всім потрібно трохи більше емпатії, коли мова йде про те, як ми долаємо життєвий шлях. Мій шлях, коли я приречена бачити власне обличчя на білбордах, видається мені зараз досить іронічним".
Ми насправді не хочемо, щоб 48-річна Шерон старіла. Ми хочемо, щоб час зупинився, хоча б ненадовго, будь ласка, щоб Шарліз могла бути героїнею бойовика або планувати пограбування або давати комусь чортів. Ми просто хочемо, щоб вона залишалася собою, і щоб ми могли споглядати, дивуватися і думати: "Господи, як їй це вдається?"
Вона каже, що більше ніколи в житті не погодиться набирати вагу для ролі. "Коли мені було 27 років, я грала в "Монстрі". Схудла на 30 фунтів в мить. Потім тричі не поїла – і повернулася до своєї нормальної ваги. Потім, в 43, я спробувала повторити трюк для Таллі. Пам’ятаю, як після року безуспішних спроб схуднути подзвонила своєму лікарю і сказала: "Напевно, я вмираю, бо ніяк не можу скинути цю вагу". І він сказав: "Вам за 40. Заспокойтеся. Ваш метаболізм не такий, як був". Ну от кому приємно таке чути".
Навіть у 2023 році, у світі прийняття та бодіпозитиву, це важко, каже вона. "Мені завжди було смішно, коли я набирав вагу для фільмів, а потім виходила на червону доріжку". Терон тоді телефонувала своїй стилістці Леслі Фремар: "Я тут знімаюся в фільмі про післяпологову депресію, набрала 40 фунтів". А вона: "О, боже! О Боже! Як тепер тебе вдягати?"
Актриса також розповідає, як це – зніматися в бойовиках, коли тобі вже не 20. "Мене справді дратує, що після травм на зніманнях бойовиків мені потрібно набагато більше часу, щоб відновитися, ніж у 20. Ще більше, ніж обличчя, я хотіла би повернути своє 25-річне тіло, яким я могла вдаритися в стіну і собака не гавкне. Тепер, якщо я пропущу три дні тренувань, то потім після спортзалу ходити не зможу. Буквально, не зможу сісти на унітаз", – сміється вона.
"Мої доньки поняття не мають, що таке вік, — каже Шарліз. – Вони бачать людину, їм подобається її одяг чи зовнішність, – і вони насправді не знають, тій людині 20 чи 60. Це так здорово. Мені так подобається. Хотіла б я, щоб вони могли залишити це ставлення назавжди".
Але ми, звичайно, не можемо. Ми всі старіємо, єдиною константою є те, що все змінюється. За винятком, можливо, зали міжнародних вильотів і реклами дуже золотого аромату.
Текст: DANIELLE PERGAMENT
За матеріалами allure.com
