Ми з України: історія створення державного гімну України
28 березня на сайті Верховної Ради з’явився проєкт про внесення змін до Закону України "Про Державний Гімн України". Цей державний символ отримав свої слова у 1862 році, а музику – у 1863-му. Vogue.ua розповідає особливу історію створення державного гімну України.
На початку 1860-х усупереч антиукраїнській політиці в Наддніпрянській Україні виникли громади — напівлегальні організації, метою яких було заснування шкіл з українською мовою навчання, складання словників і видання літератури. Одним з членів київської громади був фольклорист, етнограф, поет і просвітницький діяч Павло Чубинський. Тогочасна патріотична атмосфера та пісні польських і сербських борців за визволення надихнули Чубинського на створення українського вірша. У вересні 1862 року Павло, перебуваючи під впливом від виконання сербської пісні з приспівом "Серце біє і крев ліє за свою свободу", експромтом написав "Ще не вмерла України і слава, і воля...". За рік вірш уперше опублікував львівський літературно-політичний вісник "Мета" з посвятою Тарасові Шевченку, але без авторського підпису. Через це автором вірша певний час вважали Шевченка, а інколи твір і зовсім сприймався як народний.
Павло Чубинський, автор текстуЗавдяки українофільським гурткам, обʼєднаним у громади, вірш швидко поширювався і згодом зазнав певних змін. І хоча першим поклав вірш на музику Микола Лисенко, найпотужніше твір зазвучав завдяки композиторові й священнику Михайлові Вербицькому. Тоді він створив мелодію для голосу в супроводі гітари, а згодом — і для хору з оркестром. За кілька років пісня набула значення народної, текст якої ще певною мірою модифікувався ("вороги" стали "воріженьками"): її виконували хори на західноукраїнських землях і навіть за кордоном у перекладі англійською та німецькою мовами. Так пісня перетворилася на національний гімн.
Михайло Вербицький, автор музикиЗ 1863 року пісня не раз пройшла перевірку часом та різноманітними історичними епізодами. Її використовували під час урочистих подій у період Української революції 1917—1921 років, у 1939 проголошена гімном Карпатської України, вона згуртовувала борців Української повстанської армії. Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, "Ще не вмерла України і слава, і воля..." відкинули, щоб не викликати занадто сепаратистських настроїв серед українців. Потрібен був текст, який би стверджував, що Україна — держава, що входить до складу СРСР. Це завдання виконав твір "Живи, Україно, прекрасна і сильна" Павла Тичини, який і став державним гімном Української РСР з 1949 до 1991. Але цей варіант так ніколи і не набув популярності.
Попри те, що творіння Чубинського й Вербицького забороняв угорський і радянський уряд, своє нове життя пісня отримала з проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року, а в січні 1992-го Указом Президії ВР України її затвердили як Державний гімн.
