Що таке примусовий контроль і як помітити його ознаки у своїх стосунках?
Якщо ви проводили багато часу в інтернеті протягом останніх кількох тижнів, то могли помітити часте вживання слів coercive control ("примусовий контроль"), boundaries ("межі") та therapy speak ("терапія говорить"). Дискусія була спровокована колишньою дівчиною Джони Гілла, серфінгісткою Сарою Брейді, яка оприлюднила низку нібито їхніх особистих повідомлень, в яких детально описуються тривожні "межі", які Гілл буцімто встановив для неї під час стосунків.
У своїх повідомленнях актор пояснював, що вважає певну поведінку неприйнятною для романтичних стосунків, зокрема публікацію фотографій "у купальнику", "моделювання", "серфінг з чоловіками", "дружбу з чоловіками", або навіть "дружбу з жінками, які перебувають у нестабільному ментальному стані". Брейді назвала Гілла "жінконенависником і нарцисом", а також звинуватила його в "емоційному насильстві". Вживання Гіллом слова "межі" також викликало жваве обговорення, адже це токсичне використання терапевтичного терміну, що є однією з ознак примусового контролю.
Але що саме означає примусовий контроль? І якщо вас не б'ють, чи можете ви все одно зазнавати домашнього насильства? "Примусовий контроль — це форма домашнього насильства, — каже Рут Девісон, генеральна директорка благодійної організації Refuge, що займається домашнім насильством. — Дуже часто ми досі вважаємо насильством у сім'ї виключно його фізичні прояви. Примусовий контроль — це коли людина, з якою ви перебуваєте в стосунках, неодноразово поводиться таким чином, що може викликати у вас відчуття залежності, ізоляції або страху. Така модель поведінки, яка не є насильницькою, хоча, звісно, може супроводжуватися фізичним насильством, покликана контролювати вас".
Доктор Еван Старк, який написав книгу "Примусовий контроль: як чоловіки заманюють жінок в особисте життя", порівнює це явище із захопленням у заручники. Він каже, що це "включає численні елементи та модель поведінки", яка з часом позбавляє людей їхніх "прав і ресурсів" і "заважає їм бути по-справжньому живими".
Примусовий контроль було визнано кримінальним злочином у Великій Британії в грудні 2015 року, і, за даними благодійної організації з домашнього насильства Women's Aid, 2019 року поліція зафіксувала 17 616 випадків примусового контролю. Статистика показує, що 97 відсотків обвинувачених, притягнутих до відповідальності за примусовий контроль у 2018 році, були чоловіками. Нижче Vogue.ua ділиться, як розпізнати, чи зазнаєте ви цієї форми насильства.
Які ознаки примусового контролю у стосунках?
"Здорові стосунки мають бути сповнені любові та поваги і ґрунтуватися на щасті, свободі, підтримці та згоді", — каже Сара Девідж, керівниця відділу досліджень та оцінки організації Women’s Aid. Попри те що кожна ситуація унікальна, є деякі спільні сигнали, які виникають знову і знову, як-от "любовне бомбардування" людини на початку стосунків — дуже наполегливі залицяння, щоб заманити її в пастку, перш ніж почнуть відбуватися підступні зміни.
За словами Девідж, ознаками примусового контролю може бути те, що кривдник ізолює вас від друзів і родини; відстежує ваше повсякденне життя, наприклад, куди ви йдете, з ким бачитеся, що надягаєте і навіть коли спите. Це також може включати неодноразове приниження вас і підрив вашої впевненості; контроль ваших фінансів; залякування або погрози; а також обман та спроби змусити вас сумніватися в тому, що ви знаєте як правду.
Доктор Старк також наголошує, що незначне насильство та сексуальний примус також є ознаками примусового контролю. По суті, кривдник керує всіма аспектами життя партнера, "від того, як вона прибирає, до того, як одягається, як купається і навіть які телешоу дивиться".
Як "мова терапії" впливає на примусовий контроль?
Тег #therapyspeak наразі має понад 16 мільярдів переглядів у тіктоку, що доводить: специфічні терміни справді стали частиною сучасного побутового мовлення. "Примусовий контроль переважно здійснюється за допомогою слів, — каже Девісон. — Використання типових для психотерапії формулювань може бути одним зі способів принизити вас або знецінити вашу думку". Вживання слів на кшталт "межі" чи "кордони" також може бути частиною примусового контролю. "Безумовно, кордони в стосунках мають обговорюватися та узгоджуватися, — додає вона. — Однак це дуже, дуже відрізняється від нав’язування комусь певних правил".
Що робити, якщо ви стали жертвою примусового контролю?
"Найголовніше, що ви можете зробити, якщо почуваєтеся невпевнено, — довіряти своєму інстинкту, — каже Девісон. — Зверніться до друзів і родини. Навіть якщо ви відгородилися від них через те, що вас про це попросив кривдник, розкажіть їм, що відбувається. Якщо ви зовсім не почуваєтесь у безпеці і вам нема з ким поговорити, зателефонуйте на цілодобову національну лінію довіри з питань домашнього насильства (0 800 500 335 для України, — прим. ред.). Це абсолютно безплатно та конфіденційно".
Водночас Women’s Aid ділиться практичними порадами щодо безпеки, як-от ретельно спланувати свій вихід зі стосунків, коли ви ухвалили важке рішення кинути кривдника. Вони кажуть: "Плануйте піти в той час, коли партнера не буде поруч. Постарайтеся взяти з собою все, що вам знадобиться, наприклад, важливі документи, що стосуються вас і ваших дітей". Вони також рекомендують спробувати відкласти невелику суму грошей і потурбуватися про диджитал-безпеку — наприклад, змінити паролі в пошті та соцмережах, вимкнути пошук місцеперебування на смартфоні тощо. І, звісно, якщо ви опинилися у серйозній небезпеці, телефонуйте в екстрену службу.
Як ви можете допомогти тому, хто, як ви підозрюєте, зазнає примусового контролю?
"Найголовніша порада — бути послідовним, продовжувати пропонувати свою дружбу і зв’язуватися без жодних зобов’язань", — каже Девісон. Якщо хтось поділився з вами, що пережив насильство, пам’ятайте: потрібно багато сил, аби розповісти про цей досвід, адже часто жінок не сприймають серйозно. "Визнайте, що вона зробила важливий і сміливий крок, поговоривши з вами. Вислухайте, дайте знати, що у неї є підтримка, коли вона буде до цього готова". Покажіть, що ви розумієте перешкоди, з якими може зіштовхуватися людина. Також важливо не звинувачувати людину в насильстві, якого вона зазнає. Натомість спробуйте показати, що ви їй вірите.
За матеріалом vogue.co.uk
