Як легендарна колекціонерка Пеггі Гуггенхайм змінила артсвіт
Пеґґі Ґуґґенгайм — одна з найвпливовіших жінок ХХ століття, ім'ям якої названий музей у Венеції, про яку знімають кіно та складають легенди. У видавництві #книголав вийшла захоплива художня біографія Пеггі Гуггенхайм під назвою "Пеггі" — і ось кілька цікавих фактів з неї.
Хто така Пеґґі Ґуґґенгайм
Пеґґі Ґуґґенгайм — одна з найвпливовіших жінок ХХ століття. Колекціонерка, арт-дилерка, меценатка, спадкоємиця двох найбагатших єврейських династій і людина, яка сформувала сучасне мистецтво. Але є інший бік її життя, про який не так багато говорять.
Вона народилася 1898 року у Нью-Йорку в заможній родині: її батько Бенджамин Гуггенхайм був бізнесменом і походив із родини магната-рудовидобування, а мати Флоретт Селігман, була племінницею Соломона Р. Гуггенгайма, промисловці і засновника Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Коли Пеггі виповнився 21 рік, вона успадкувала 2,5 млн доларів США (35 млн доларів США по сьогоднішнім міркам).
Попри всі досягнення, Пеґґі не була об’єктом обожнювання. Для багатьох вона завжди була недосяжною. Нікому не було до снаги дотягнутися до її статків, зв’язків, репутації та екстравагантному способу життя. У пам’яті одних вона щедра філантропка, без якої ми не знали б багатьох митців та мисткинь, і не побачили б численні шедеври в галереях і приватних колекціях. Для інших же — вона залишилась багачкою, яка витрачає не свої гроші направо і наліво. Ребекка Ґодфрі разом із Леслі Джеймісон занурюються глибше в особистість діячки у книзі "Пеґґі".
Книга дає голос самій Пеґґі — як жінці, дочці, сестрі, матері, людині, яка загубилась, але продовжує шукати. "Пеґґі" — нестандартна біографія. Зазвичай ми говоримо тільки про початок і кінець її шляху: спадкоємиця двох багатих династій та арт-дилерка, колекція якої перетворилась на музей. Авторки ж розповідають, що було "між" цими двома точками життя. Якою Пеґґі була до того, як стала однією з найвпливовіших жінок в мистецтві ХХ століття? Ким є поза своєю залежністю від мистецтва?
Про родину
"Я — донька династії. Та я, одначе, змогла стати лише дилетанткою. Моя сестра відома як убивця. Ви здивовані? Може, ви маєте слушність. Можливо, про нас так лише казали. Для нас усе тільки починалося". Від першої особи Пеґґі розповідає, яким було її справжнє життя. Протягом свого життя вона часто чула одну й ту саму фразу; "Але ж у тебе були всі гроші світу". Та їй це не допомогло знайти справжнє щастя.
Змалку Пеґґі мала привілейоване дитинство, де обидва батьки дослухалися до кожного її прохання, та ніколи не відмовляли ні в яких забаганках. Подібне виховання зовсім не гарантувало, що вона виросте вільною та сильною особистістю із власними цілями та бажанням сягти більшого – скоріше навпаки, очікували, що навіть у дорослому віці вона залишиться вимогливою дитиною. Тим не менш, сталося абсолютно протилежне.
Коли Пеґґі було всього 14 років, її батько загинув на "Титаніку", на якому подорожував зі своєю коханкою, яку він приховував від всієї родини. Після його загибелі, в дівчини загострюються стосунки з мамою, яка не може пережити одразу дві трагедії: підступну зраду і таку неочікувану смерть любого чоловіка.
Надалі чекає не менше болю: старша сестра Пеґґі, з якою вони були дуже близькі, померла під час пологів після п’яти викиднів, а молодшу звинуватили у вбивстві двох своїх дітей (справжні обставини так і залишились невідомими). Вже після того перший чоловік Пеґґі виявився аб’юзером, і відсудив у неї опіку над сином.
Неодноразово Пеґґі втрачала близьких, і сама відчувала себе так, немов має знаходитися у перманентному режимі виживання. Саме це стало її мотивацію робити те, що вона вміла і могла, і що хоч якось вгамувало біль, що був для неї майже нестерпним. Маючи гроші, Пеґґі почала вкладати їх у справу, якою сама горіла, і присвятила цьому все своє життя.
Жінка, яка вірила у митців
Мистецтво завжди було частиною її життя: вона відвідувала галереї разом з батьком, дядьком чи вчителькою, розмірковувала про значення тих чи інших полотен, їхні сенси, кольорову гаму й емоції, які вони дарують. Зростаючи в колах так званої еліти, яка і дарувала дівчинці такі можливості, Пеґґі завжди перебувала серед мистецтва та мала дар по-справжньому його відчувати.
Знайшовши свої стилі, що відгукувалися всередині найбільше, — сюрреалізм, експресіонізм, модернізм – і потоваришувавши із творчими людьми, Пеґґі знайшла свій свій способ докластися до творення мистецтва.
Вона стала покровителькою паризької богеми: утримувала своїх друзів і подруг, доки ті присвячували весь час написанню книжок, картин чи ліпленню скульптур. Фінансувала їхнє проживання, харчування та навіть розваги у найрозкішніших місцях міста, щоб світ як можна швидше побачив нові твори, які виходять за рамки людської уяви. Зокрема вона забезпечувала двох доволі відомих письменниць: Емму Ґолдман, яка також була політичною активісткою та відігравала велику роль у розвитку анархічної політичної філософії; та Джуну Барнс, яка була відзначена за свою роботу Американською академією мистецтв і літератури, але також була сенсаційною журналісткою у майже всіх газетах Нью-Йорка, і не тільки.
Жанри, які просувала Пеґґі Ґуґґенгайм, тоді вважались маргінальними та занадто експериментальними для широкої публіки, і саме тому мало хто наважувався їх підтримувати, та інвестувати у щось, чого вони самі не розуміли. Пеґґі була тією, хто відкривав і популяризував невідомих творців і творчинь серед "непомітних" стилів. Згодом вона почала влаштовувати власні виставки, обирала так само непопулярних митців, які до цього не мали можливості ділитися своїм мистецтвом. Часто це були їхні дебюти: Пеґґі першою демонструвала роботи широкій публіці, таким чином відкриваючі ще невідомі імена. Тоді як зараз їх знає весь світ: Жан Кокто, Генрі Мур, Ів Тангі, Александер Колдер, Антуан Певзнер та інші.
Пеґґі допомагала митцям і мисткиням не померти не тільки від голоду, а й від рук нацистів. З початком Другої світової війни вона почала вивозити в Нью-Йорк, на свою батьківщину, твори мистецтва, колекцію, усе, що мала. А ще допомагала виїхати й паризькій богемі, яка не могла зробити це самостійно.
Книга не може однозначно розставити всі крапки над і, але допоможе вам скласти власне враження про особистість найсміливішої та найепатажнішої колекціонерки в історії. Вона прожила складне життя, повне обмежень, стереотипів та упереджень, суспільних очікувань та потреби відповідати вимогам сім’ї.
"Статки давали їй можливість вирішувати великі проблеми, але ніяк не допомагали з найбільшими — втратою, сімейними негараздами, відчуттям меншовартості", — пише Ганна Клименко, експертка з музейної освіти, у передмові.
Зараз кожен може відвідати музей — одну з найвідвідуваніших пам’яток Венеції, що містить колекцію Пеґґі Ґуґґенгайм. А прочитавши книгу — дізнатися про її історію із людськими переживаннями звичайної людини, яка сумнівається в собі й своїх діях. Її перші кроки у світ мистецтва започаткували шлях до нової епохи — зародження модернізму і поширення його по всіх континентах. Як вона покровительствувала над богемою, відкривала свою першу виставку та жила мистецтвом. Пеґґі показала, як жінка може змінити культурний світ. Вона мала 12 дядьків і ще більше кузинів, але саме через неї нам відоме ім’я Ґуґґенгаймів: вона провела міцну асоціацію Пеґґі = сучасне мистецтво. А її спадщина продовжує жити й знаходити відгуки в нових творах нових часів.
