Що потрібно знати про фільм "Назавжди-Назавжди" Анни Бурячкової
На Венеційському кінофестивалі відбулася світова прем'єра фільму "Назавжди-Назавжди" режисерки Анни Бурячкової. Український повний метр був представлений в альтернативній програмі Orizzonti Extra, в яку вибирають стрічки нової кіномови або нових імен. Кінооглядачка Єлизавета Сушко подивилася фільм у Венеції та ділиться враженнями.
Анна Бурячкова — дебютантка в кіно. До "Назавжди-Назавжди" режисерка багато років знімала кліпи для відомих українських артистів, зокрема і для тих, чиї пісні 1998-го року написання звучатимуть у її фільмі ("Океану Ельзи", наприклад; а одна з останніх її робіт — кліп СТАСІК "Герої вмирають"), і була успішною в рекламі. В її біографії — нагороди таких важливих фестивалів, як Berlin Fashion Films, Berlin Music Video Awards та міжнародний фестиваль незалежного кіно GRAND OFF у Варшаві. Поринути у вирій кіновиробництва Анну Бурячкову підштовхнула пауза в зніманнях через пандемію, віра у майбутній кінопроєкт продюсерки Наталі Лібет і надійна партнерка в написанні сценарію — режисерка Марина Степанська ("Стрімголов").
Так у 2020 році, під час карантину, почала народжуватися історія про 15-річну Тоню. Події відбуваються в 1998 році в Києві. За сюжетом, головна героїня переходить у нову школу, де швидко стає своєю. Але ідеальне та, здавалося, ще безтурботне життя супроводжується недитячими проблемами з минулого — Тоню переслідує старший залицяльник, який скривдив її, а сама вона відчуває, що змінюється назавжди.
Свій фільм Анна Бурячкова присвятила всім підліткам з 1990-х. Але історія про внутрішніх монстрів, які змушують дитину швидко подорослішати, відгукнулася не тільки тій частині команди, яка переживала умовні 1990-ті, в які відбуваються події, а й молодим акторами та акторками, які зіграли свої ролі. Кастинг на фільм тривав кілька місяців, загалом у ньому взяло участь понад 1500 претендентів з усієї країни.
Виконавці головних ролей Аліна Чебан, Єлизавета Цілик, Захар Шадрін, Артур Алієв були присутні на прем'єрі у Венеції та, судячи з реакцій чи не на кожну сцену, вперше бачили фільм. Серед всього залу глядачів та глядачок реакція молодого акторського касту була найяскравішою. Вони сміялися з реплік, плакали, заворожено дивилися на себе на екрані одного з трьох найбільших кінофестивалів в Європі та перекидалися фразами після кожної напруженої сцени.
Сьогодні українське кіно переживає справжню хвилю уваги до теми 1990-х років. Це почалося з "Носорога" Олега Сенцова, який вийшов за тиждень до повномасштабного вторгнення, і продовжується досі стрічками Тоні Ноябрьової "Ти мене любиш?", Ірини Цілик "Я і Фелікс", Філіпа Сотниченка "Ла Палісіада" і тепер — "Назавжди-Назавжди" Анни Бурячкової.
"Цей фільм про 90-ті, тому що вони сформували нас такими, якими ми є зараз, тими, хто вміє відстоювати свої кордони у всіх сенсах? — говорить режисерка. — І так, 90-ті – це ера до гаджетів, коли ми мали вирішувати свої питання, не ховаючись за телефон, коли підліткові гормони мали вихід через прямий фізичний контакт, і все було близько, моторошно, тремтливому та можливо. Але і рівень абʼюзу в країні, яка тільки знайомилась зі своєю свободою? був набагато більший. Чи могли ми розповісти історію кохання в сучасності – так, але вона про нас колишніх, тож їй варто було існувати там".
"Назавжди-Назавжди" — робота дуже чуттєва: і дружба, і кохання серед героїв спалахують миттєво, ніби бенгальський вогник. Вони захоплено досліджують себе, власну ідентичність та сексуальність, маючи більше запитань, ніж відповідей. У цьому багато щирості та правдивості висловлювання про підлітковий вік, що відгукується і тим, хто проживав його 25 років тому, і сьогодні. Психологічна камера операторки Олени Чеховської настільки близько підпускає до персонажів і персонажок, що історія стає інтимною не тільки між тими, хто на екрані, але і між героями та глядачем.
"Моя героїня проживає стосунки, в яких насилля та любов змішуються, — розповідає про свою роль молода акторка Аліна Чебан. — Я особисто вважаю, що вона дуже сильна, подекуди сильніша за мене сьогоднішню. Я вірю, що їй вдасться вибратися з токсичних стосунків. І бажаю всім, кому відгукнулася Тоня, знайти справжніх себе та не втрачати цього під тиском суспільства. Будьте собою, завжди".
За словами продюсерки стрічки Наталі Лібет, "Назавжди-Назавжди" пройшов непростий шлях після повномасштабного вторгнення. Команда доклала максимальних зусиль, аби стрічка була дороблена. Знімання скінчилися за кілька місяців до великої війни, а монтаж і постпродакшен довелося робити вже після її початку за кордоном. Вихід цього фільму та його прем'єра у Венеції — вже удача та перемога.
На показі, окрім команди фільму, також була присутня директорка Довженко-центру Олена Гончарук, яка на фестивалі представляла відреставровану версію "Тіней забутих предків" у програмі Venice Classic, а литовський відбірник кінофестивалів Едвінас Пукшта, який цьогоріч був одним з членів журі Одеського міжнародного кінофестивалю, вигукнув "Слава Україні!" після представлення команди. Серед глядачів та глядачок були синефіли, люди з кіноіндустрії та звичайні європейські глядачі та глядачки, які мали змогу купити китки на показ, натомість, не був присутній жоден представник Держкіно, які офіційно представляли Україну у Венеції на "Українському дні" 6 вересня.
Важливо і те, що стрічка точно віддзеркалює стан України зараз. Бо наша країна теж могла би бути героїнею, яка довго знаходилася під тиском, де сприймала насилля за любов. Але в один момент стало зрозуміло, що ми маємо докласти багато внутрішньої сили і перестати боятися свого насильника, щоб вирішувати дорослі проблеми і стати незалежними.
Читайте також
