Художник Павло Маков – про участь у Венеційській бієнале та рідний Харків
Вже наприкінці квітня художник Павло Маков представить Україну на бієнале у Венеції, де покаже інсталяцію "Фонтан виснаження. Aqua Alta"
Павло Маков у своій майстерні в Харкові в грудні 2021 року (вовняна сорочка, Acne Studios (theicon.ua)Наша розмова з Павлом Маковим відбулася в грудні 2021 року, ще до повномасштабного російського вторгнення. Цей фічер ми планували опублікувати в номері Vogue MAN s/s 2022, що мав вийти у квітні. Тоді ми й подумати не могли, що кілька місяців по тому наш герой, харківський художник Павло Маков опиниться в укритті – у підвалі Єрмілов-центру в Харкові, який уже понад місяць щодня обстрілюють російські окупанти.
24 лютого одна з кураторок Українського павільйону, Марія Ланько, встигла евакуювати до Польщі 78 бронзових лійок, що їх підготували для бієнале. Нині дістатися до Італіі вдалося й 62-річному художникові, який уже 23 квітня презентує свій проєкт усьому світові.
З Павлом Маковим, відомим українським графіком, ми подружили минулого літа, під час роботи над виставкою Vogue UA FUTURESPECTIVE. Я відразу ж поділилася емоціями з іншим учасником проєкту, скульптором Іллею Новгородовим: "Я могла б закохатися в цього художника". Ілля тоді сміючись відповів: "Та я б сам закохався!". Складно визначити, яка серія Макова імпонує мені більше: вони наче квіти – кожна по-своєму чудова. Завдяки техніці багаторазового інтагліо, в якій працює художник, безліч графічних образів складаються в одну композицію, стають чи то ботанічним атласом, чи то географічною мапою, а часом і щоденником подій та зустрічей.
Павло Маков народився в 1958 році в Ленінграді. У його дитинстві було багато переїздів, а в підлітковому віці він опинився в Криму, у Сімферополі. Там навчався на живописному відділенні Кримського художнього училища. Після закінчив Харківський художньо-промисловий інститут, обравши факультет графіки, яка згодом стала справою його життя. Про свій вибір митець каже так: "Річ у тім, що живопис — це певне твердження. А малюнок — все ж таки дослідження. Так моєю основною мовою стали саме малювання та друк".
Павло Маков у своій майстерні в Харкові в грудні 2021 року (вовняна сорочка, Acne Studios (theicon.ua)Маков і раніше любив техніку глибокого друку, а під враженням від виставки офортів Джорджіо Моранді в Глазго, в 1991 році, і зовсім зробив її своїм художнім інструментом. "Моранді з натюрморту створив цілий усесвіт. Коли я повернувся до Харкова, мої роботи стали іншими", – згадує митець. Того року Маков намалював свій останній живописний твір.
Офорт – це спосіб друку, в якому малюнок спершу витравлюється кислотою на пластині з міді чи цинку: елементи зображення, які мають бути надруковані, заглиблені щодо решти площини. Це тривалий процес, що потребує серйозної фізичної напруги. Згодом за допомогою офортного верстата – преса – малюнок відтискається з пластини на папір. Такий спосіб друку і називають мелодійним італійським словом інтагліо.
"Я все життя працюю з відбитком. Для мене це філософське поняття. Відбиток – те, що ти залишиш після себе", – ділиться митець своїми міркуваннями. Попри трудомісткість процесу, Маков не створює тиражних робіт, тобто серій однакових відбитків. Для нього важливою є унікальність — хоча тиражування було б абсолютно виправдане, адже витравлення пластини з одним зображенням може тривати кілька місяців. Як уміє тільки він, автор використовує відбитки з кількох дощок різного розміру для створення одного твору — це і є багаторазове інтагліо. Художник каже, що йому цікаве зіставлення: стосовно готової роботи кожен відбиток – це "літера", з кожної нанесеної "літери" складається "текст", тобто композиція зображення. А композиція є основою "оповідання". Друкує Маков не лише на спеціальному офортному папері, а й на сторінках старих книг, квитанціях, географічних мапах тощо.
Павло Маков – художник покоління "нової хвилі", яке ввійшло в історію українського мистецтва своїм яскравим великоформатним живописом. Але як графік він завжди залишався дещо осторонь. Ще наприкінці 1980-х на перших Седнівських пленерах познайомився з Павлом Керестеєм, Олександром Ройтбурдом, Олександром Гнилицьким, Олегом Голосієм... Вони стали друзями, але у творчій тусівці Маков участі не брав — жив своїм трохи відлюдним життям, проте його роботи потрапили до музейних колекцій раніше, ніж колег. Одним з перших твір Макова придбав Victoria and Albert Museum у Лондоні. Коли така інституція купує роботу митця – це визнання, що цінніше за вартість твору.
Приводом для нашої зустрічі під час недавнього візиту Макова до Києва стала новина про його участь у майбутній Венеційській бієнале з твором "Фонтан виснаження. Aqua Alta".Київська галерея The Naked Room. "Я не приховую щирої радості, — розповідає Павло. — Мені дуже приємно стати учасником бієнале, виставити „Фонтан" у Венеції... Хоча я ніколи не мислив себе в такому форматі. Можеш уявити, як далеко я був від думки про бієнале в 1995 році…"
Вовняне пальто, водолазка з бавовни, все – MISBHV (theicon.ua); вовнянi штани, Nanushka (tsum.ua); шкіряні туфлі, Maison Margiela (theicon.ua)Саме там, у 1995 році, — витоки нинішнього "Фонтану виснаження". Тоді Маков створив малюнок "Збір соку", де несподівано для нього самого з’явився символ, з якого постає фонтан, – лійка. "На цій роботі зображено дві річки Харкова, а як вийшла лійка, не знаю. Я її не малював – вона намалювалася", – згадує він. Потім з’явився перший малюнок вже з цілим фонтаном – багатоярусною символічною композицією, складеною з лійок.
Згодом ця лійка так чи інак змінювалася — допоки вилилася, майже в прямому розумінні, у твір для найважливішої події у світі сучасного мистецтва. Щоправда, за словами Макова, його робота завжди викликала подив глядача: мовляв, чому фонтан виснаження, чому не насичення? Усі хотіли позитиву. Якось ця лійка навіть постала у вигляді срібної брошки — як подарунок для друзів з Німеччини. У своїх інтерв’ю автор не раз зазначав: "Дизайн не применшує статусу художника. Це просто цікаво. Досконале ювелірне мистецтво краще, ніж недосконалий живопис. Матеріал не важливий — важать емоція та думка".
Тоді ж, у 1990-х, американська поетеса Бесс Джоселоу запропонувала Макову ілюструвати її книжку віршів. Але Маков принципово не робить ілюстрацій до чужих текстів, тож у відповідь запропонував створити авторське видання, де в головних ролях будуть її поезії та його малюнки. З’явився там і фонтан виснаження. Ця книжка поєднала в собі візуальне й вербальне та вийшла з подвійною назвою — "Квітневі війни. Фонтан виснаження" — лише у дванадцяти примірниках. У 2020 році було випущено ще один артбук з віршами — "Постійне місце проживання", де малюнки Павла Макова сусідять з творами Сергія Жадана. Це видання — поетична та графічна розповідь авторів про свою присутність у місті Харкові впродовж майже тридцяти років, про власну внутрішню подорож ним. Подвійне авторство (а не співавторство) є алюзією до двох харківських річок, що паралельно існують в одному місті та є незалежними його складниками. "Те, що робить Маков, його відчуття часу, відчуття простору та міського ландшафту, великою мірою відповідає моєму баченню. Фактично я роблю щось подібне в літературі, але іншими засобами", — говорить Сергій Жадан.
Мені давно хотілося поговорити з Маковим про Венецію, адже ми обидва шанувальники знаменитої книги есеїв Йосипа Бродського "Набережна незціленних", де "краса за низьких температур – справжня краса". "Венеція – місто вмирання, місто втрати сил, місто виснаження, – описує свої відчуття Маков, — тому, коли куратори The Naked Room запропонували подати заявку на бієнале, я не мав сумнівів, який проєкт вибрати. Хоча самому й на думку не спало б подаватися: мені комфортно створювати камерне мистецтво, хай навіть для одного глядача".
На диво суголосною з Венецією виявилася ця інсталяція Макова. Вода, що зникає з "Фонтану виснаження", римується з містом, що зникає під водою. Сам фонтан міг би висіти на цегляній стіні, і вода з нього стікала б у канал — тоді цілком би здійснилася мрія автора про ідеальне представлення його роботи, але, на жаль, виставковий простір, старовинний бастіон Arsenale, такої можливості не передбачає. Варіант, створений для бієнале, дістав додаткову назву Aqua Alta – це "висока вода", місцевий феномен, що загрожує місту затопленням. А в роботі Макова зникає не місто — а вода, символ часу.
"Фонтан виснаження", 1996. Технічний малюнок"Коли виставка у Венеції з’явилася в переліку моїх справ, я подумав, що можна було б створити таку температуру повітря, щоб вода, перетікаючи з одного ряду лійок в інший, зникала". За задумом художника, вода мала б збігати з горішніх рядів у долішні, а температура останніх мала би бути такою, щоб вода випаровувалася, лише досягнувши їх. Але Павлові Макову важливо, щоб у його мистецтві не було штучності: "Це ж не в прямому сенсі фонтан – це його символ. Нехай тече, нехай капає, як є. Хай усе відбувається природно".
"Фонтан виснаження", 2003. Модель з бронзи, колекція PinchukArtCentreВенеція давно стала особливою для Макова. Це перше італійське місто, яке він відвідав наприкінці 1990-х, хоча на той час уже багато подорожував. "У свій другий приїзд до Венеції я закохався в Італію раз і назавжди. Обидва мої улюблені митці, Тіціан та Франческо Гварді, жили і працювали саме тут", — розповідає Маков. Він опанував італійську мову і каже: коли вивчаєш мову та культуру, коли з’являються друзі, місто на пласкій мапі набуває об'єму — ніби на розгорті книжки-розкладайки.
Мапи – ще одна важлива практика у творчості Павла Макова. Він малює свої особисті, що відображають реальні та значущі для нього місця, — і всі вони про Харків. Це пов'язано із поняттям місця та потребою автора осмислити себе в ньому. З'явилася ця практика на початку 1990-х як символ нового життя в новій країні, як спосіб усвідомити це нове місце.
"Я був із тих, хто не хотів продовження Радянського Союзу. Його розпад приніс мені тільки радість, — каже Маков. — І я розумів, що можу осягнути себе на цьому місці, створивши мапу". Якщо у текстах оповідь іде за хронологією, крок за кроком, то на мапі всі події постають перед глядачем у єдиній площині. Будь-яка мапа для Макова – це життєпис: "Дивишся на мапу — неначе прокручуєш фільм про те, що з тобою сталося, і бачиш свій особистий маршрут".
Приваблюють художника й мапи садів. Проєкт, що розпочався після міст і мап, так і називається – "Сади". Художник створює план ідеального саду, де мріє опинитися. Намір з'явився під час поїздки до Версаля: не маючи бажання стояти в гігантській черзі до королівського палацу, Маков гуляв у саду, висадженому в XVII столітті Людовіком XIII. "Парк справив на мене неймовірне враження, бо це витвір людини, а отже різновид мистецтва. Вражає думка: його творці усвідомлювали, що за життя не встигнуть побачити свій задум втіленим", — пояснює Павло.
"Сад для пані М.", 2009–2010. Папір, інтагліо, малюнок Багатьом відомі твори Макова із планом фантастичного саду, наче висадженого за схемою дактилоскопічних ліній, – проєкт "Дотик". Маршрути цим садом дуже особисті, адже кожен відбиток пальця належить реальній людині — і ти начебто читаєш по ньому одразу всю долю, всю життєву історію.
У 2010 році, продовжуючи тему садів, Павло Маков створює артбук "Донроза". Це щоденник уявного садівника, де замість текстів малюнки: 15 зображень запланованого донецького розарію. Якщо вилучити кріплення артбуку – сторінки неймовірним чином складаються в гігантський план "Донрози".
Сторінка з авторської книжки "Донроза", 2008–2010Сьогодні, як і раніше, художник Павло Маков живе в Харкові. На його особистій мапі — чотири основні позначки, де він проводить час. Це дім, майстерня, дизайн-студія його друзів 3Z і дача за 20 кілометрів від міста. У майстерні Павла спартанський порядок. Він коментує: "Багато хто думає, що у художників має бути бардак, а в мене всі олівці по кольорах розкладено в підставках..."
У майстерні Макова в Харкові – спартанський порядок, і навіть усі олівці розкладені по кольорахНа дачі родина Макова проводить багато часу, адже природа – його стихія. У тутешньому саду ростуть яблуні та майже казкова ялина. Там само, у заміському будинку, розташувалася й приватна колекція творів сучасних митців: двометрове полотно Павла Керестея, роботи художниці Олени Кудінової, яка довгі роки була найближчим другом, живопис добре відомих Олександра Ройтбурда, Влади Ралко та Гамлета Зіньковського, кераміка Олени Бланк. Як і колись, Маков не бере особливої участі в житті місцевої художньої тусовки, але працює активно. Минулого року пройшла його персональна виставка у приватному музеї сучасного мистецтва в Луцьку; у січні цього року нові роботи презентували в Одеському художньому музеї.
"Ранок, фікус, ластівки", 2018–2019. Папір, багаторазове інтагліо, акрил, графітний олівець, кольорові олівціДвічі на рік Маков із дружиною Мариною (Машею, як називає її Павло) вирушає на кілька тижнів до Італії. Коли їхня італійська перевищила середній рівень, маршрут став набагато цікавішим і приємнішим. "Пташиний галас навкруги перетворився на зрозумілі фрази", — каже художник. За традицією, наприкінці зими родина проводить час на термальних джерелах поблизу улюбленої Падуї. Якщо ж Павло і Маша їдуть до Італії у вересні, то прямують до моря, на південь Тоскани. Там, у містечку Порто-Санто-Стефано, художник любить посидіти в кафе на площі, випити spritz, подивитися на місцевих жителів.
Вже у квітні Павло Маков буде у Венеції, де його знаменитий "Фонтан виснаження", хоч як парадоксально це звучить, наповниться венеційською водою.
Текст: Світлана Старостенко
Фото: Dima Honcharov
Стиль: Anna Honcharova
Грумiнг: Anastasia Silevko
Асистент стилiста: Anya Matviiuk
