По закінченні Каннського кінофестивалю можна констатувати тренд: зрілі жінки перетворилися на головних ньюсмейкерок сучасної культури. Що стоїть за цим новим феноменом?
Ще кілька років тому головними героїнями червоних доріжок були it-girls, нові обличчя Netflix та Instagram-зірки. Але сьогодні 58-річна Памела Андерсон без макіяжу чи 73-річна Ізабель Юппер в вечірньому вбранні викликають більше резонансу, ніж чергова ідеальна молода зірка.
Кейт Бланшетт, Демі Мур, Мішель Йео, Меріл Стріп, Шерон Стоун – алея слави зрілих жінок шириться.
Хочеться вірити, що це симптом великого культурного зсуву: якщо раніше привілей "дорослішати як дороге вино" належав чоловікам, то сьогодні суспільство щиро захоплюється тим, якими гарними можуть бути жінки будь-якого віку.
В цьому прекрасно все – окрім того, що це нас все ще дивує. Надто довго публічні прояви були монополізовані знаменитостями, що мають однаково бездоганний – і юний вигляд. В результаті зріла краса і блиск дорослих жінок почали здаватися майже радикальними.
Чому ж стався зсув?
На перший погляд, корені явища полягають в тому, що аудиторія втомилась від надто "полірованої" естетики моделей, it girls, інстаграм зірок, коли червоні доріжки працювали як конвеєр ідеальної краси. Але справа не тільки в цьому.
Після пандемії культура загалом почала інакше ставитися до віку. Після років одержимості фільтрами та інстаграмною ідеальністю виник запит на індивідуальність. І, хоча ми звично звинувачуємо соцмережі в популяризації недосяжних стандартів краси, саме вони допомогли проявитися людям будь-якого віку. Ми банально звикли до того, що люди можуть бути різними – славнозвісну "15 хвилин слави" отримали всі, як і прогнозував Енді Воргол. Ми почали звикати, що гарний вигляд у будь-якому віці, вітальність, харизма та енергія – цінніші, ніж бездоганний овал обличчя.
Навіть anti-age риторика стала менш агресивною: тепер індустрія продає не "боротьбу з віком", а його прийняття. Поняття longevity, pro-age та aging well, здається, готові поповнити оксфордський словник. Так Ізабелла Росселліні знову стала обличчям Lancôme після 18-річної перерви. Акторка була амбасадоркою бренду з 1983 по 1997. Коли їй виповнилось 43, бренд розірвав контракт, вважаючи її "застарою" для реклами косметики. Майже дві декади по тому 63-річну Ізабеллу запросили повернутися, щоб продемонструвати красу, яка не залежить від віку.
Крім неї, до амбасадорок Lancôme доєдналися супермодель 90-х Крісті Терлінгтон та 63-річна Демі Мур.
L’Oréal Paris чимало доклався до цієї оксамитової революції: в числі амбасадорок бренду – 50-річна Єва Лонгорія, 87-річна Джейн Фонда, 67-річна Енді Макдавел, яка підкорює подіуми сивиною, та 56-річна Джиліан Андерсон. А у 2024 році до родини бренду доєдналася й 63-річна Філіппін Леруа-Больє – та сама Сільві з "Емілі в Парижі", яка перетворилася на новий архетип зрілої героїні: іронічної, сексуальної, владної та абсолютно не одержимої молодістю.
Індустрія розкоші теж сильно змінилась. Бренди розуміють: головні покупці дорогих речей — не 17-річні тіктокери. Мода дедалі частіше робить ставку на дорослих жінок – від Шарлотти Ремплінг до Катрін Денев. Впевненість, інтелект і досвід мають магнетичну силу.
Цікаво при цьому те, що феномен Демі Мур блискуче ілюструє головну суперечність сучасної культури дорослішання: суспільство захоплюється "жінками поза віком" — і водночас вимагає від них майже надлюдського рівня молодості.
Сьогодні акторку часто подають як доказ того, що у 62 можна мати неймовірний вигляд. Але проблема в тому, що такий образ майже неможливо відтворити в реальному житті — навіть для більшості дуже заможних людей.
І в цьому, мабуть, головний парадокс сучасного культу "гідного старіння". Суспільство ніби почало приймати вік — але лише за умови, що жінка залишається екстремально стрункою, має бездоганну шкіру, постійно інвестує в себе. Тож сьогодні образи дорослих жінок на червоних доріжках одночасно надихають, захоплюють – та створюють новий тип нереалістичних стандартів краси. Здається, ми входимо в нову еру з його культом ідеального старіння.
Тож навть нова культура "прийняття віку" все ще залишається дуже вимогливою. Просто замість культу вічної молодості ми поступово приходимо до культу ідеального старіння — такого ж дорогого, трудомісткого й часто недосяжного.
І все ж у цій зміні є щось важливе. Принаймні вперше за довгий час дорослі жінки перестають бути невидимими. Їх більше не ховають за формулюванням "має добрий вигляд як для свого віку". Вони стають головними героїнями — і, можливо, це найрадикальніший beauty-зсув останніх десятиліть.
