На науковому фронті: інтерв’ю з науковицею Іриною Сулим
VOGUE UA продовжує цикл матеріалів про те, як війна вплинула на українську науку та життя українських науковиць, про підтримку міжнародної світової спільноти та про те, як зберігати ментальне здоров’я, коли росія розв’язала війну, що стала найкривавішою з часів Другої світової. Наша героїня — лауреатка української премії L’ORÉAL-UNESCO "Для жінок у науці", кандидатка хімічних наук, старша дослідниця, старша наукова співробітниця Інституту хімії поверхні ім. О. О. Чуйка НАН України Ірина Сулим.
Довідка: Премію L'Oréal-UNESCO "Для жінок у науці" започаткували 1998 року. Завдяки їй понад 3800 талановитих молодих науковиць дістали визнання й підтримку в 110 країнах світу. П’ять з них стали володарками Нобелівської премії. Українську премію L'Oréal-UNESCO вручають з 2018.
Ірина Сулим — громадянка світу. Всюди, хоч куди їде, бере із собою донечку — не декларує, як важливо підтримувати work-life-баланс, а справді так живе. Саме цей підхід врятував їх з дитиною від страхіть перших днів війни. На початку лютого в Ірини було заплановане відрядження до Університету Анкари (Department of Analytical Chemistry, Faculty of Pharmacy) терміном на три місяці. Вона навіть дістала стипендію від Ради науково-технологічних досліджень (TUBITAK) Туреччини. Вони полетіли вдвох. Тож коли Київ прокинувся під звуки вибухів, вони з дочкою були в безпеці, мали дах над головою, плани на найближче майбутнє та засоби до існування.
До відрядження (та до війни) науковиця працювала у звичному для себе режимі. Оскільки відрядження планувалося із січня, то вона встигла завершити певний об’єм експериментальної роботи, зокрема, синтезувати серію нових полімерних нанокомпозитів. Саме ці матеріали вони з турецькими колегами потім досліджували в Університеті Анкари. Саме на їхній основі було створено сенсори для виявлення антибіотику тетрацикліну в різних середовищах. Станом натепер їм удалося презентувати одержані результати на кількох міжнародних наукових конференціях та опублікувати спільну статтю у впливовому спеціалізованому журналі ("імпакт-фактор 7.8", — зазначає Ірина).
Якщо робота в Анкарі була налагоджена як годинник, то alma mater Сулим в Україні зависнув у просторі й часі. "Щодо мого Інституту в Києві, то фінансування тимчасово зупинено з лютого місяця поточного року для співробітників, які перебувають за кордоном", — каже вона. Проте їй є чим опікуватись й поза державними програмами.
"Багато моїх близьких і друзів перебували в Україні на початок війни, — каже Ірина. — Особливо дуже переймалася й переймаюся досі за рідного брата з дружиною". Ірина пропонувала їм переїхати до неї в Туреччину, але вони вирішили залишатися вдома, в Україні. Ба більше, місяць тому її рідні взяли під опіку двох маленьких діток з інтернату. Наразі все, що лишається, — сподіватися на краще й допомагати матеріально.
Енергійна Ірина опікувалася й долею колег. У межах білатерального проєкту, який вона очолює з української сторони, допомогла виїхати колезі зі свого Інституту. Зараз та з двома дітьми живе й працює в польському науковому Центрі міста Забже.
Підтримка світової наукової спільноти виявилася важливою та потужною. "Організатори премії L’ORÉAL-UNESCO "Для жінок у науці" цікавилися життєвими ситуаціями учасниць, пропонували допомогу, це було надзвичайно приємно", — згадує Ірина. Зі свого боку вона намагалася бути на зв’язку з учасницями конкурсів різних сезонів та організаторами.
На початку війни вона отримала безліч листів зі словами підтримки й пропозиціями від колег з-за кордону. Науковий контакт з Франції ("до речі, заочний", — каже Ірина) виявився в певному сенсі доленосним. Колеги з Університету Поль Сабатьє в Тулузі запропонували їй підтримку, і з серпня науковиця з донькою живуть у Тулузі. "Спершу на два місяці я дістала фінансування за програмою Erasmus+ в Університеті Поль Сабатьє в Тулузі, а 18 жовтня 2022 року розпочалася реалізація мого власного науково-дослідного проєкту в межах престижної національної програми PAUSE за підтримки фонду Collège de France у Франції терміном на один рік". Науковий проєкт присвячений розробленню нових полімерних композиційних матеріалів на основі нанооксидів, графенових структур та полісилоксанового полімеру з багатофункціональними властивостями, а саме підвищеною теплопровідністю, адаптованою електропровідністю та покращеними механічними властивостями. Місія PAUSE (Programme d'aide à l'Accueil en Urgence des Scientifiques en Exil — Національна програма термінової допомоги та прийняття науковців), що її ініціював уряд Франції за підтримки громадянського суспільства й економічних стейкголдерів, полягає в тому, щоб розміщувати й захищати дослідників з країн, у яких політична ситуація ставить під загрозу їхню роботу й родини.
"Ні в кого не викликає сумнівів: війна змінить стан української науки, — каже Сулим. — Проте, на мою думку, ніхто наразі не може сказати, як саме. Моє бачення не є оптимістичним. Фінансування на рівні держави після війни буде мінімальним, кошти спрямовуватимуть на відбудову України, а також на ті галузі науки, що безпосередньо пов’язані з військовою сферою. Можна буде розраховувати хіба що на фінансування / гранти від міжнародних фондів".
Ірина каже, що багато українців, які виїхали за кордон, влаштують своє життя за межами України, і дехто вже не захоче повертатися. "Також важливим чинником є дії адміністрацій університетів та наукових установ під час війни", — констатує вона. Від того, наскільки ефективно вони намагатимуться підтримати наукові колективи та зберегти науковий потенціал, залежить дуже багато. "Не всі змогли адаптуватися в умовах війни й ухвалювати відповідальні рішення щодо наукового колективу та функціонування наукових організацій загалом", — визнає науковиця.
Наразі Ірина зосереджується на роботі й дальших цілях. Почала вивчати французьку, відвідує курси, доглядає за собою ("Зовнішність завжди мала значення для мене, стежу за зовнішнім виглядом у будь-якій країні перебування").
Науковиця й далі працює з полімерними наноматеріалами, синтезом і дослідженням їхніх фізико-хімічних, гідрофобних, електричних та механічних властивостей. У найближчих планах — тестування цих матеріалів для герметизації високовольтних пристроїв силової електроніки, що застосовуються на транспорті, у сфері зв’язку, на багатьох виробництвах, та й у повсякденному житті ми використовуємо різні силові електронні застосунки.
