7 видатних митців, які вплинули на розвиток українського театрального костюму

ART
26 жовтня

До 31 жовтня в Музеї театрального музичного, та кіномистецтва України відкрита виставка "Український театральний, костюм ХХ–ХХІ століття. Ідентичність, контекст, ландшафт". Вона занурює глядачів в історію театрального костюму в Україні, над якими працювали найвідоміші митці в історії української культури – від Олександри Екстер до Алли Горської.

image
Сцена з вистави "Газ" Леся Курбаса в Мистецькому об’єднанні "Березіль", 1923. Автор костюмів Вадим Меллер. З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

Куратор виставки – театральний режисер і художник Богдан Поліщук, засновник громадської організації "Галерея сценографії" та дослідник костюму. Спеціально для vogue.ua він розповідає про найвідоміших митців, які зробили свій внесок у розвиток українського мистецтва в минулому, або ж формують обличчя театру сьогодні.

Ескіз Анатоля Петрицького до опери "Тарас Бульба", З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва

"Практика запрошувати до створення театральних костюмів найвідоміших митців своєї епохи поширена у багатьох країнах, у всі часи", – каже Богдан Поліщук. – Так замовлення свого часу отримували, наприклад Пікассо, Коко Шанель, Берніні. Але й в Україні мистецтво театрального костюму пов’язано з іменами потужних і навіть культових митців, згадати хоча б Олександру Екстер. Український театр має не лише низку своїх видатних митців, але також він має і власне обличчя, свою мистецьку традицію, яку хочеться досліджувати і популяризувати".

Точка відліку. Іван Бурячок та Василь Кричевський – художники театру Садовського

На початку 20 століття видатний актор і режисер Микола Садовський заснував перший стаціонарний український театр, тим самим розпочав нову сторінку в історії українського театрального мистецтва. Іван Бурячок та Василь Кричевський стали першими професійними художниками в Україні, запрошені до постійної співпраці з театром. Фактично саме їхній прихід в театр можна взяти за точку відліку розвитку сучасного театрального дизайну (як би сьогодні ми це назвали) в Україні, а разом із тим і театрального костюму.

Іван Бурячок, вистава "Сава Чалий" І. Карпенка-Карого; Театр М. Садовського, м. Київ, 1906.
З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва

Кожен з цих художників потужно реалізувався і поза театром. Так, Іван Бурячок зажив славу графіка, живописця, співзасновника легендарного сатиричного журналу "Шершень", а Володимир Кричевський взагалі став однією з центральних фігур мистецтва й архітектури України першої половини ХХ століття. Згадаймо хоча б те, що він був одним з ініціаторів і співзасновників Української Академії Мистецтв, розробником державної символіки УНР і навіть названий батьком українського модерну в архітектурі. Кричевський так чи інакше вплинув на більшість відомих українських митців своєї епохи.

Василь Кричевський. Ескіз костюма Гетьмана до вистави "Богдан Хмельницький" М. Старицького 1920. Колекція Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

В театральних роботах Івана Бурячка й Василя Кричевського максимально яскраво й відверто прочитується українська національна основа, яка проявляється і в самих образах персонажів вистав, над якими вони працювали, але також і в тому, як вони вивчали й використовували традиційне народне вбрання, або ж вбрання доби козацького бароко, у своїй роботі. Особливо цікаво досліджувати, як розкішна традиційна українська орнаментика, її ритміка й кольори переосмислена в сучасний для художників модерн. Сьогодні ми маємо можливість побачити збережені тогочасні фото костюмів й навіть оригінали ескізів цих митців в колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

Український авангард

У цьому розділі розповідаємо про двох художників, які ще за життя зажили фантастичного успіху й слави, а їхня творчість фактично стала візитівкою українського авангарду.

Анатоль Петрицький – майстер вау-ефекту і король театрального ескізу. Насправді ескізи костюмів Анатоля Петрицького – це окреме явище в історії українського мистецтва. Художник ще за життя видав альбом "Театральні строї Анатоля Петрицького", який став ледь не першим у своєму роді виданням в Україні в 20-х роках XX століття.

Анатоль Петрицький. Костюм Донни Анни з вистави "Камінний господар" Лесі Українки
Державний драматичний театр ім. Т. Шевченка, м. Київ, 1921. З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

Петрицький – учень і людина ближнього кола спілкування братів Кричевських також був одним і з найталановитішим митців з київського оточення Олександри Екстер. Він як ніхто інший зміг поєднати українську національну "прошивку", яку отримав від Кричевських, із найактуальнішими на той час мистецькими тенденціями, наприклад, футуризмом та конструктивізмом. І незважаючи на те, що Анатоль Петрицький, на відміну від тої ж таки Олександри Екстер, або Соні Делоне не виїхав за кордон, а лишився в Україні, він мав міжнародне визнання. Ще за життя його роботи виставлялися в Європі, його ім’я було на слуху серед найзірковіших митців Парижу, наприклад, в колах Пабло Пікассо.

Його найвідоміша робота – це костюми для опери "Турандот", ескізи яких можна назвати перлиною світового мистецтва ХХ століття. Величезну цікавість і цінність мають і збереженні столітні оригінали костюмів до вистави "Кам’яний господар", які знаходяться в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України.

Анатоль Петрицький. Ескіз костюма Ката до опери "Турандот" Дж. Пуччині/ Столична державна опера, м. Харків, 1928. Колекція Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

Легендарною є фраза режисера Леся Курбаса: "В українському театрі з’явився художник, коли прийшов Анатоль Петрицький". Сьогодні твори й спадок і життєвий шлях Анатоля Петрицького вивчають дослідники, про нього пишуть наукові роботи і видають книги.

Вадим Меллер – європейський українець, український європеєць і ще один знаковий авангардист, який не лише реалізувався як митець, але й став засновником школи української сценографії. Художник мистецького об’єднання "Березіль" Леся Курбаса, Вадим Меллер фактично став одним із символів епохи авангарду. Він також співпрацював і з ще однією зіркою епохи – хореографкою Броніславою Ніжинською. Роботи Вадима Меллера, як і Анатоля Петрицького, були на вістрі свого часу. В компанії з Олександрою Екстер він не наслідував, а очолював процеси авангардних пошуків. Навіть на швидку оглядаючи деякі його роботи, в голові одразу виникають паралелі із діяльністю тодішнього німецького напрямку Баугауз.

Вадим Меллер. Ґаз з пантоміми, вистава "Алло на хвилі 477!", Театр "Березіль", м. Харків, 1929. З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

Цікаво, що Меллер був представником непересічної родини: його батько походив зі знатного шведського роду й працював у міністерстві юстиції тодішньої Російської Імперії, а в родоводі його матері перепліталися грецькі й італійські коріння. Вадим Меллер отримав чудову освіту у київському художньому училищі, відвідував і приватні уроки Франца Рубо в Женеві, навчався в Академії витончених мистецтв в Цюріху. Увесь свій хист він реалізував в Україні, створивши величезну кількість мистецьких робіт і виховавши низку потужних художників театру.

Вадим Меллер. Ескіз костюма Ксьондза до вистави "Мазепа" Ю. Словацького. Перший державний драматичний театр ім. Т. Шевченка, м. Київ, 1920. Колекція Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

Крок за радянські рамки. Євген Лисик та Мирон Кипріян – два леви українського театру

Неможливо обійти стороною цих двох митців, коли мова заходить про український театр, сценографію й театральний костюм середини ХХ століття. Обидва художники здобули повагу й славу ще за життя, кожен з них реалізував величезну кількість масштабних театральних постановок. Обидва основним містом своєї реалізації обрали Львів.

Євген Лисик один з тих митців, кого називають генієм. Найбільш його творчість асоціюють із величезними живописними завісами-задниками для оперних і балетних постановок. Тут помітний його унікальний стиль, який в своєму експресіонізмі й символізмі виходив далеко за рамки тотального в цей час радянського соцреалізму. Монументальний розмах його робіт як сценографа вражає, захоплює виразністю, потужною енергією, драматичністю. Проте Євген Лисик спільно із дружиною, художницею Оксаною Зінченко також був автором і театральних костюмів: їхні ескізи є блискучими графічними творами, виразними, самобутніми, вражаючими. Крім того Євген Лисик також викладав у Львівській академії мистецтв, виховавши чимало художників наступних поколінь.

Євген Лисик та Оксана Зінченко. Ескіз костюмів Капулетті, до балету "Ромео і Джульєтта" Сергія Прокоф'єва, Львівська національна опера, 1968. Збірка родини Лисиків

Через дорогу від Львівського оперного театру, в якому працював Євген Лисик, в Національному театрі ім. Марії Заньковецької впродовж довгих років головним художником був інший непересічний митець – Мирон Кипріян. Він був одним з тих, хто рухав в 60-70-х роках новітню концепцію театрального дизайну, так звану дієву сценографію, сенс якої полягав у досягненні максимального симбіозу змісту вистави, дії актора і дизайну простору й костюмів. Можна сказати, що йому вдалося перетворювати простір і костюм на ще одних безпосередніх учасників сценічної дії.

Мирон Кипріян. Костюм Ярослава до вистави "Фауст і смерть" О. Левади, Державний український драматичний театр ім. М. Заньковецької, м. Львів, 1960. З колекції театру

Мирон Кипріян, бувши представником давнього й шанованого шляхетного роду, був яскравою й навіть дещо епатажною людиною, також написав кілька книг власних спогадів і роздумів. В його текстах виразно оживає картина життя львівського театрального середовища, української богеми середини й другої половини ХХ століття.

Алла Горська – нереалізована потужність. В епіцентрі шістдесятництва.

Відома художниця-монументалістка, одна з центральних постатей руху шістдесятників, громадська діячка й дисидентка Алла Горська працювала не лише над створенням мозаїчних панно, живописних картин, але ступила в своїй творчості й на територію театру. Великою мірою в знаки далася дружба із режисером Лесем Танюком та захоплення мистецькими роботами Анатоля Петрицького, ескізи костюмів якого вона вивчала й копіювала.

Алла Горська. Ескіз костюма до вистави "Отак загинув гуска" М. Куліша, 1962–1963. З колекції Олени та Олексія Харько

Зрештою Алла Горська так і не змогла реалізувати жодну виставу на сцені, адже кілька її проєктів, над якими вона працювала із Лесем Танюком так і не реалізувалися через заборону радянською цензурою. Проте сьогодні ми маємо можливість побачити сильні й сміливі ескізи художниці до її нереалізованих на сцені театральних постановок. В ескізах костюмів Горської прослідковується відвертий і свідомий зв’язок із українським авангардом: загальні риси тяжіння до геометризації, узагальнення форм, певна гротесковість. Крім того в її ескізах є й декоративність, барвистість. В її ескізах можна знайти рими й цитування робіт Петрицького й Меллера, і якби ж радянський режим не спинив її реалізацію, можливо ми б сьогодні мали зовсім інакшу реальність сьогоднішнього українського театру. Проте Аллу Горську було звинувачено у націоналізмі, а пізніше підступно вбито НКВД.

Сучасні художники

Серед сучасних художників, які створюють обличчя нового українського театру – багато яскравих імен. Це Ганна Іпатьєва, художниця, яку багато хто знає як авторку костюмів "Київ Модерн Балету"; Наталія Ридванецька, яка працює художницею костюмів Черкаського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка і реалізувала понад сотню вистав в Києві, Полтаві, Миколаєві, Херсоні; Даниїла Колот, художниця зовсім нової генерації, випускниця Національної Академії образотворчого мистецтва та архітектури, в доробку вже не одна гучна постановка в співпраці із режисером Давидом Петросяном; Юлія Заулична, головна сценографка театру імені Марії Заньковецької у Львові, та багато інших цікавих імен.

Ганна Іпатьєва, Ескіз костюма до балету "Пер Гюнт" Е. Гріга, Татарський академічний театр опери та балету ім. М. Джаліля, 2003, Хореограф Г. Ковтун, Сценографія А. Злобін. Фотограф Б. Пошивайло
Богдан Поліщук, Андроїд-Мур, Вистава "Android. Номер на твоїй спині" Г. Листвак, Український малий драматичний театр, м. Київ, 2019. На фото виконавиця ролі Л. Шелоумова. Фотограф Б. Пошивайло
Даниїла Колот. Ескіз костюма до вистави "Земля" О. Кобилянської, Національний академічний драматичний театр ім. М. Заньковецької, м. Львів, 2023. Режисер Д. Петросян

Роботи більшості з них можна побачити на виставці "Український театральний, костюм ХХ-ХХІ століття. Ідентичність, контекст, ландшафт", що триватиме до 31 жовтня. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

Популярне на VOGUE