Якось я зіткнулася на одній доріжці в басейні "Юність" зі своїм колегою Венею Брикаліном. Я його впізнала за татуюваннями, він мене не впізнав у плавальній шапочці і окулярах, ми зробили взаємні компліменти біцепсам одне одного і попливли кожен своєю доріжкою. Потім від нього прозвучало сакраментальне 'Why don't you' з пропозицією опублікувати моє фото в купальнику в Instagram.
У моїх сторіз давно оселилися захоплення, пов'язані з великими каратами, "попами" ангелів з полотен маньєристів або кічевий сільський наїв. Тобто сексуальності там мало. Можливо, безперервне смакування деталей мертвої плоті фламандських натюрмортів щось говорить про мою чуттєвість. Але погодьтеся – вельми віддалено. Гадаю, це більше скаже про мою зарозумілість, але ніяк не сексуальність. Мене, до речі, цей незрозумілий образ в соціальних мережах цілком задовільняє.
Одним словом, я дозволила себе вмовити на фото в купальнику. На щастя, в роздягальні нікого не було і я провела кілька незручних хвилин у намаганнях сфотографуватися так, аби в кадрі мене було видно, а невелику розруху радянської установи – ні.
Я опублікувала фото в stories. Для мого не найактивнішого акаунта з 2700 читачів 10 коментарів були великим результатом. В основному це була жіноча група підтримки – sisterhood у чистому вигляді. Згадалася Марія-Грація К’юрі, яка присвятила сезонну колекцію Dior саме жіночій солідарності.
Більше, ніж думки інших, мене потішила власна реакція. По-перше, я ще раз переконалася, що загалом оточення думає про нас менше, ніж ми іноді схильні гадати. Звичайно, головним у цьому був власний дозвіл показати себе як жінку, причому красиву, а не редакторку, промовицю і авторку. Це фото в купальнику досі мені здається жестом досить інтимним. Я наче дозволила собі в публічній площині заявити щось нове про себе і навіть не думала, що цей пост почне внутрішній діалог, якому точно зрадіє мій психолог. За діалогом з’явилися прекрасні думки про прийняття себе, які, сподіваюся, не зникнуть і не забудуться, як ця не найбільш сенсаційна, взагалі-то, сторі.
Частина коментарів, які я почала отримувати особисто, здивувала і потішила мене не менше, ніж власні перемоги у справі творення рельєфів на тілі. "Ти молодець, що опублікувала фото. Я не думала, що у тебе гарна фігура", – приблизно так звучали підбадьорливі тексти, від яких я зависла в невеликому здивуванні.
Я знаю, що одягаюся не конвенційно "чуттєво", але ж і не ховаюся в безрозмірних коконах. Та одночасно мій повсякденний гардеробний набір не приховує, що у мене спортивна статура. Мені здається, немає нічого сексуальнішого за ідеальну посадку (без прагнення облягати більше, ніж друга шкіра) спідниці-олівця або топа з відкритими руками в парі зі штанами зі стрілками. Що може мати чуттєвіший вигляд за уніформи Прада або Calvin Klein зразка 90-х – здається, що ці суворі вчительки транслюють тонни сексу, який можна порівняти за об’ємом хіба з чуттєвістю героїні Юппер у "Піаністці".
Моє запитання навіть не в тому, як сприймається цей мінімалізм.
Справа в іншому. Без фото-підтверджень або очевидно відкритих чи приталених речей право на красиве тіло ти не заслужив. Умовним розумним відмовлено в сексуальності. "Бідні люди в Дрісі не мають права на сексуальність. У них його відібрали", – жартує Брикалін.
Але як же smartisanewsexy? Тільки для тих, хто цитує Бродського під світлинами в купальнику?
Не те, що я страждаю, що не всі думають про моє тіло або не знають, що я стою в планці або регулярно плаваю 1,5 км. Але відчути себе виключеною з плотського свята спорту і життя мені точно не сподобалося. Або протиставленою до умовних інших, що регулярно маніфестують своє тіло.
Я якось написала текст про те, як тіло стало головною інвестицією в сучасній моді. Мабуть, цю моду спіткала доля логоманії. Інвестицію потрібно виставляти напоказ і підкріплювати ефект у різних ракурсах – як сумку чи намисто. Інакше її не існує.
У моді за епохою логоманії трапилася друга хвиля мінімалізму, в якій чистоту ліній відображали в розкішних тканинах. Чи варто очікувати, що в цю моду на тіло також прийде мінімалізм маніфестації? Чи не час починати відстоювати права "розумних"?