У цьому матеріалі авторка Лора Антонія Джордан відверто розповідає про власний досвід відмови від алкоголю, страх перед зривом і те, чому публічні зізнання знаменитостей про повернення до алкоголю можуть бути важливими й підтримувати інших.
Січень 2016 року — десять років тому — став останнім періодом у моєму житті, коли я вживала алкоголь. В день, коли я востаннє випивала, я не знала, що в мене в руках мій останній напій. Фраза "ніколи знову" звучала для мене так само звично, як і "ще по одній?" — риторичне запитання без реального вибору. Я не планувала припиняти пити алкоголь і вживати наркотики. Головна причина була простою: я не вірила, що здатна кинути. Пияцтво до втрати контролю, провали в пам’яті, сльози, падіння, синці незрозумілого походження, ранки за кухонними столами в незнайомих людей — це було не просто частиною мого життя. Це було тим, ким я себе вважала. Поки це не перестало бути правдою.
Того січня я нарешті дійшла до свого "дна". Воно майже не відрізнялося від десятків інших кризових моментів до цього. Але саме цього разу щось у ситуації мене справді налякало, шокувало й водночас повністю виснажило. Я відчула страх, втому й нудьгу від повторення того самого кола вчинків. Саме тоді я вирішила діяти. За підтримки добрих, уважних і терплячих людей я почала все з нуля і зробила перші кроки на шляху до тверезості та відновлення.
Саме на цьому етапі зазвичай і завершують такі історії. Я була поганою — і стала хорошою. Хаос змінився порядком, темрява — світлом, алкоголь і сигарети — зеленими соками та смузі. Це зручна, наснажлива історія з чіткою розв’язкою та простим висновком. Усе нібито стало на свої місця. Титри. Кінець.
Але насправді це був лише початок. Початок складнішої, глибшої та значно чеснішої історії про тверезість, залежність і відновлення. Ми часто говоримо — і я теж — "я відмовилася від алкоголю", ніби це пункт у списку справ, який можна виконати раз і назавжди. Але тверезість і одужання від алкоголізму — це процес, який триває постійно. Він не стає статичним з часом. Він залишається живим і мінливим. Інколи мені доводиться дуже міцно триматися за свою тверезість, ніби я можу її втратити. У більшості випадків мені з нею доволі легко.
Причини пити алкоголь, як я зрозуміла, існують завжди. Інколи вони серйозні й болісні — горе, втрата, сильний емоційний біль. У таких моментах складно когось засуджувати. Інколи ж ці причини дрібні й майже кумедні. Наприклад, помаранчеве вино стало популярним. Чому б не спробувати? Я досі не діяла під впливом таких думок. Але я була б нечесною, якби сказала, що вони не виникають і не затримуються довше, ніж мені комфортно. Я сподіваюся, що то таки був мій останній напій саме десять років тому. Я в це вірю. Але я також розумію, що не можу знати цього напевно.
Для багатьох людей зрив є частиною шляху до тверезості. За ці десять років у мене не було зривів, але до цього я пережила багато невдалих спроб кинути пити. Зриви не вписуються у зручний сценарій "і жили вони довго й тверезо". Саме тому про них часто мовчать. Людину після зриву легко назвати слабкою або сказати, що вона "ще не готова". Сором, страх, розчарування й ніяковість — причин для мовчання дуже багато.
Водночас сьогодні формується нова, сміливіша відкритість у розмовах про залежність, тверезість і зриви. Минулого тижня акторка Наташа Ліонн написала в X: "Я зробила свій зрив публічним. Далі буде". Згодом вона додала: "Одужання — це процес на все життя. Якщо ви зараз боретеся, пам’ятайте: ви не самі. Ми настільки хворі, наскільки хворі наші секрети. Якщо сьогодні ніхто не сказав вам цього — я вас люблю". Того ж тижня Кріссі Тейген повідомила, що не вживала алкоголь вже 52 дні після останнього зриву. "Після року тверезості я знову почала пити. Я пообіцяла собі, що робитиму це усвідомлено, — написала вона в Instagram і пояснила, як її вживання алкоголю поступово зростало. — Це було не пияцтво з плутаною мовою чи падінням на сходах. Це було тихе й регулярне вживання. І я почувалася жахливо".
Наташа Ліонн і Кріссі Тейген, як і будь-хто з нас, не зобов’язані нікому пояснювати свій досвід залежності чи зриву. Але такі публічні зізнання потребують великої сміливості. Їхня відкритість допомагає іншим людям не почуватися самотніми у власній боротьбі з алкоголізмом. Навіть ті, хто здається успішним і бездоганним, можуть мати проблеми із залежністю.
Зсередини життя завжди виглядає складнішим і менш упорядкованим. Якби десять років тому мене попросили уявити себе тверезою в майбутньому, я б не сприйняла це серйозно. У моїй уяві така жінка була б спокійною, врівноваженою, ідеально зібраною, з глянцевим волоссям і гардеробом у нейтральних кольорах. Реальність виявилася іншою. Тверезе життя може бути нервовим, нерівним і далеким від ідеалу.
Це не означає, що тверезість не принесла мені внутрішнього спокою. Вона принесла. Але я зрозуміла важливу річ: коли прибираєш алкоголь або іншу речовину, сама залежність нікуди не зникає. Причини, через які ти пив або вживав, залишаються. Алкоголь притуплює гострі відчуття життя. Без цього знеболення іноді дуже важко. Для людини із залежністю будь-яка речовина спочатку підтримує, а вже згодом починає руйнувати.
Про це відкрито говорила й Періс Джексон. Вона писала, що тверезість не робить життя ідеальним. Через кілька років після відмови від алкоголю їй стало дуже складно. Вона зізнавалася, що не мала навичок, які допомагали б справлятися з реальністю без звичних механізмів. Їй довелося навчитися жити на умовах самого життя. Уміння приймати життя таким, яким воно є, — це універсальний виклик, незалежно від того, чи має людина залежність.
Я багато разів намагалася зрозуміти, чому пила саме так. Чіткої відповіді досі немає. Найпростішими словами це можна пояснити так: мені завжди було складно бути собою. Я дуже глибоко проживаю емоції, і часом здається, що мене самої недостатньо, щоб їх витримати. Іноді я й досі шукаю способи заглушити внутрішній шум і відчуття самотності. Залежність може змінювати форму. У моєму випадку це були покупки, стосунки, робота і їжа. На початку тверезості я сильно набрала вагу, коли відкрила для себе цукор. Різниця лише в тому, що тепер я вмію помічати ці заміни й розумію, коли вони починають шкодити.
Можливо, якщо ви ніколи не мали справи з алкогольною залежністю й не бачили, як із нею бореться близька людина, вам здається, що ця історія не має до вас стосунку. Але це не так. У чесних розповідях про тверезість, зриви й відновлення є важливе нагадування: ідеального шляху не існує. Помилки, зриви й складні моменти трапляються з усіма. Має значення лише те, як ми рухаємося далі. Як написала Наташа Ліонн: "Продовжуйте йти далі". Іншого вибору в нас немає.
За матеріалом vogue.co.uk