Анна Гараванська розповідає про те, яким може бути особистий досвід домінатрікс – дівчини, яка професійно принижує партнерів. За гроші
Згадувати "50 віддтінків сірого" не варто – той ще моветон, але я не можу не сказати про найгіршу з прочитаних мною книг, оскільки саме вона (та її комічна екранізація) є головними джерелами інформації про БДСМ для багатьох, далеких від цього світу людей. Так ось, в реальності історії про домінування та підпорядкування аж ніяк не наївні та, звісно ж, не закінчуються весіллям з багатим красунчиком.
У мене немає особистого досвіду, та навряд чи він колись з’явиться, але я знаю дівчину, яка пройшла цей шлях. В здоровому глузді та при свідомості. Заради грошей. Заради фану. Заради цікавості. Whatever. Причини та мотивація в кожної людини свої.
Якщо зустріти на вулиці мою подругу – симпатичну дівчину зі щирою посмішкою, – ніколи не подумаєш, що в недалекому минулому вона спритно справлялася зі страпоном (на прізвисько "Муму"), і ставила на коліна чоловіків різного віку і статусу – від пристаркуватих інженерів до музикантів і успішних медійних персон. Мені особисто завжди було щиро цікаво, хто ж він, прихильник секс-домінування? Як виявилося, немає ніякого усталеного типу – ним може виявитися працьовитий сантехник Володя, сором’язливий айтішник Веніамін, канонічний хіпстер Ілля чи кандидат в депутати Анатолій Петрович. До того ж охочих стати "приниженим та ображеним", облизати жіночі ноги, відчути в собі кулак по лікоть і піддатися іншим сексуальним тортурам набагато більше, ніж я могла собі уявити навіть в найсміливіших фантазіях. Але хто я така, щоб їх засуджувати чи іронізувати?! До того ж це абсолютно легально і не заподіює шкоди оточуючим.
Кажуть, домінатрікс потрібно народитися. Та й справді є природжені Mistress, які як і зовні, так і всередині випромінюють владу та бажання поневолювати. Проте випадок моєї подруги (назвемо її просто К.) – прозаїчне виключення. В неї ніколи не було цієї темної сторони, проте були допитливість і відвага, характерні для багатьох дівчат, котрі пережили особисту драму. На сайт анонімних БДСМників вона зайшла з цікавості: шукала нові знайомства та відчуття, а знайшла – нове покликання. Плюс абсолютно неочікуваний досвід, а разом з ним – і цілий шалений світ, в якому чоловіки ладні щедро платити за те, щоб їх театрально змушували коритися. Здавалося б, звучить як робота мрії, оскільки вбиваєш відразу трьох зайців: даєш волю своїй внутрішній акторці, відіграєшся за всіх своїх кривдників і заробляєш на нову сукню (і на босоніжки також). Але, зрозуміло, все не зовсім так, та й зовсім не так.
Якщо порівняти БДСМ-всесвіт з кіно – це психологічний трилер з елементами чорної комедії та горора з заплутаним сюжетом і непередбачуваними персонажами. В ньому є місце реальній небезпеці, коли потрібно стрімголов бігти від гріха подалі. І неконтрольованому сміху, що саботує весь продуманий перформанс. І типовому "не зійшлись у поглядах", коли запланована сесія перетворюється в веселу паті з балачками в найтрадиційнішому сенсі цього слова. Тому доводиться бути психологом: відчувати, дослуховуватися, імпровізувати та адаптовуватися.
"Немає рому – немає володарювання", – заявила якось К. одному зі своїх клієнтів і тут же ретирувалася, а він так і залишився сидіти на дивані, спраглий до жорсткої порки від своєї Пані. Це дуже дотепний епізод, вартий короткометражки. Так, іноді без рому/віскі/просекко й справді ніяк не обійтись. І мова не про те, щоб напитися та забутися, а радше про те, щоб не зійти з розуму, ввійти в роль і синхронізуватися з конкретною людиною в конкретний момент. До речі, їй чудово допомагав фільм Лінча "Загублене шосе" – специфічний аперитив, що надавав обличчю необхідного загадково-драматичного виразу. Але тут уже кожному своє: тому, хто вирішив спробувати, доведеться навчитися розслаблятися, а в цій справі всі засоби гарні.
Для К. вся ця БДСМщина була лише пригодою – не більше та не менше, – тому завершила вона свою кар’єру так само неочікувано, як і почала. Без втрат і навіть зі здобутками: зберегла теплі дружні стосунки з декількома "колишніми", знайшла внутрішню свободу та залишила в пам’яті десятки цікавих історій, які навіть можна розповісти внукам. Правда, не відразу, а після досягненню ними 18-річчя.
Читайте також: