12 листопада відбудеться прем’ єра мультимедійного цифрового дійства "Український конструктивізм" за підтримки Українського культурного фонду. На меті проєкту — привернути увагу до проблеми збереження культурної спадщини України та представити архітектурну течію як самобутній елемент національної ідентичності. Амбасадорами проєкту стали Ната Жижченко (ONUKA) та Євген Філатов (the Maneken), які створили музику до дійства. Для vogue.ua Ната склала власний гід київськими будівлями в конструктивістському стилі й розповіла, які спогади в неї з ними пов’язані.
Багато хто з нас чув такі поняття, як модернізм, конструктивізм, кубізм, бруталізм. Однак, усі ці "ізми" настільки змішалися в нашій свідомості, що відразу виокремити та зрозуміти, що таке чистий конструктивізм — може бути складно. Архітектурна течія, якій притаманні лаконічність, монолітність, геометричність і навіть певна суворість, розвивалася в 1920-х — 1930-х. Дивовижно, що деякі архітектурні пам’ятки цього періоду вдалося зберегти в чудовому стані. Вони простояли цілий вік, бачили купу соціально-політичних змін, самі були їхнім своєрідним маркером, іноді контроверсійним, але, безумовно, епохальним.
Коли ми створювали цей гід по будівлях конструктивізму, я вирішила сфокусуватися саме на київських архітектурних пам’ятках. Кожну з них у цій добірці я знаю з дитинства й хотіла поділитися своїми спогадами та відчуттями, пов’язаними з ними. Цікаво, що дитиною ти не розумієш, яке значення має та чи інша будівля, її концепція, але все одно відчуваєш її атмосферу. В цьому списку є як і відомі будівлі, так і ті, що залишилися в темних закутках історії, але кожна з них безперечно посідає визначне місце в моїй свідомості.
У дитинстві я боялася цієї будівлі й називала її "будинок-морок", хоча вона неймовірно прекрасна та дивовижна. Будинок житлового кооперативу "Радянський лікар", або як його просто називають "будинок лікаря", став одним з перших багатоквартирних житлових будинків у Києві за часів СРСР. Автором проєкту виступив геніальний конструктивіст, архітектор Павло Альошин. Звели будівлю у 1928—1930 роках. Окрім естетичного зовнішнього вигляду, будинок відзначився функціональним і новаторським плануванням житлової площі, яке випереджало свій час. На пласкому даху навіть був розташований солярій і перший у Києві прогулянковий майданчик у житловому будинку. Є відомості, що на першому Всесоюзному з’їзді радянських архітекторів, коли конструктивістів особливо недолюблювали, саме цей будинок згадали в одній з доповідей як чудовий зразок житлової архітектури. "Будинок лікаря" — дійсно вінець, який, безперечно, прикрашає кут Великої Житомирської та Стрілецької.
Значущість цієї будівлі неможливо переоцінити. Кіностудія імені О. Довженка зберігає на своїй території все те, що свого часу було передовим, реформівним і революційним. Автором проєкту студії був Валеріян Риков. Під його керівництвом було збудовано першу велику кіностудію в СРСР на ділянці понад 30 гектарів. Пізніше цей досвід будівництва було використано під час зведення аналогічних підприємств в інших великих містах Союзу.
Магія кіно не дає спокою людям більш як сто років, а те, як її колись створювали тут — можна лише уявити. Це місце я люблю особливо ще й тому, що тут розташована студія Лесі Патоки, до якої я приїжджаю на всі примірювання й знімання. Вважаю її своїм своєрідним творчим домом. Мені дуже шкода, що територія кіностудії та її будівлі в такому занедбаному стані. Тут можна було б зробити просто дивовижний центр кінематографії, центр сучасного мистецтва, концертні майданчики, телевізійні студії та музей. Звісно, це все коштує мільярди. Тому ці ідеї залишаються всього лише фантазіями та мріями маленької дівчинки.
Мені надзвичайно подобається ця будівля в її первозданному вигляді й місце її розташування — наче в самісінькому центрі Києва, але дещо схована від усіх очей. Вона була зведена за проєктом архітектора Йосипа Каракіса у 1932—1934 роках й стала архітектурною перлиною міста. Вже на той час вважалося, що будівля має художню цінність.
Розташований у сусідстві з не менш легендарним стадіоном, ресторан "Динамо" тривалий час був місцем, де збиралася вся еліта. Протягом років, на жаль, будівля зазнала низки реконструкцій — первісний вигляд фасаду було втрачено. На щастя, навіть попри такі зміни, цю будівлю вважають одним з найкращих зразків київської архітектури.
Цю будівлю я бачила в дитинстві щонеділі. Тоді я ходила на заняття в ансамбль "Світанок" на початку вул. Дарвіна. З батьками, які завжди відводили мене на заняття, ми постійно проходили повз цей будинок. Його спорудили в 1934 році за проєктом архітектора Павла Савича для працівників НКВС. Фактично цю будівлю вважають зразком постконструктивізму, що поєднував у собі чистий конструктивізм і неокласицизм.
Цей дім закарбувався в моїй дитячій свідомості велетнем, нереальним кораблем, монументальним і величним. Цікаво, як ти в юному віці спершу сприймаєш якісь будівлі, а потім дізнаєшся в дорослому віці їхню історію, призначення, меседжі, які вписав архітектор. Знаково, що думка, яку заклав архітектор, читається дитячою свідомістю.
Проєктував теплоелектроцентраль №3 архітектор Петро Костирко. Інноваційна на той час ТЕЦ будувалася для обслуговування київського залізничного вузла, а також постачання електроенергії й тепла до прилеглих промислових об’єктів і будинків.
Сьогодні це вже не теплоелектроцентраль, а київська станція теплопостачання №1. Але в будь-якому разі ця будівля залишається яскравим прикладом чіткої конструкції, від чого й пішла назва течії "конструктивізм", вона крута у своїй величі та концепції. Однозначно — це маркер епохи.
Я часто проїжджаю повз цю будівлю й постійно на неї задивляюся. Вона особлива, виокремлюється з усього, що є на цьому відрізку проспекту, та й у всьому Києві. Будівлю клубу "Металіст" було збудовано в 1931—1934 роках коштом профспілки робітників-металістів за проєктом Якова Мойсеєвича. Ця споруда цінується в історико-архітектурному плані, як один з перших клубів радянського періоду і яскравий приклад конструктивістських концепцій.
Цей будинок — не типовий приклад конструктивізму, як, скажімо, ЦУМ. Але цей будинок також заворожував мене з дитинства. Пам’ятаю, як ми проїжджали з батьками повз нього, я дивилася на його балкони й мене наче пронизувало наскрізь. Будинок для сімей військовослужбовців також вважають одним з перших багатоквартирних житлових будинків у Києві часів СРСР. Він був збудований у 1927—1928 роках і став єдиним у місті будинком-комуною в конструктивістському стилі. Він став своєрідним комплексом з квартир і кількох приміщень громадського призначення (столова, клуб, кінотеатр).
Тепер, коли я проїжджаю і роздивляюся цю будівлю, уявляю собі, як у ній жилося раніше. Якби я мала суперздатність, то хотіла б бачити в таймлапсі все, що відбувалося в тому чи іншому місці впродовж 50 чи 100 років: з усіма людьми, подіями, розмовами. А від цієї будівлі фонить духом минулого. Залишається споглядати й домислювати, що бачили ці стіни.