Дельфіни на світанку голосно глушать рибу на мілині. Пташиний ключ увесь ранок летить над морем на захід, а потім увесь вечір — на схід. Сонце сідає прямо у воду, і на заході всі збираються на березі — дивитися. Це йога-кемп на Кінбурнській косі, куди я приїжджаю давати лад тілу, голові й навіть справам.
Текст: Юлія Пономарева
Мої батьки були запеклими байдарочниками. Мене вони із собою не брали, але розповіді про їхні походи я могла слухати нескінченно. Може, відтоді життя в наметі й здається мені романтичним. Так що зі студентських років намагаюся вибиратися з сім’єю і друзями в такому форматі хоча б раз на рік.
Років дванадцять тому в моїй голові все стало так складно, що я за порадою знайомих пішла спробувати йогу. Вона виявилася чудовим засобом наведення ладу і в тілі, і в голові, і навіть у справах. А також місцем для знайомства з безліччю дивовижних людей і способом жити. Тож глухий кут, до якого, як мені тоді здавалося, я потрапила, згодом набув добрий десяток виходів, один ліпший від іншого.
Заняття йогою не для всіх. Є протипоказання за станом здоров’я, наприклад, ушкодження хребта, ураження серця, психічні розлади. Комусь може бути нудно довго перебувати в одній позі. Комусь навантаження здаються занадто великими. Може не сподобатися інструктор або напрям йоги. А якщо пощастить, це може виявитися любов з першого заняття. Мені пощастило.
За пів року вперше потрапила на виїзний семінар у Лисячій бухті. Намети, тераси, кримські сосни, цикади, розбите під час шторму об каміння коліно, три години йоги на день — усе, як мені до вподоби, плюс багато нових людей і практик. Наприклад, десять днів з вимкненим телефоном або пів дня повного мовчання. Загалом, дізналася про себе багато нового.
Йога ж — не тільки набір поз, асан, а й, можна сказати, методи спостереження за собою. Якщо позбутися на певний час звичного комфорту й кола спілкування, порушити автоматизм дій, тілесне дістає більше шансів бути поміченим. Фізичний стан впливає на психічний і навпаки. Змінюючи одне, можна змінити й інше.
Після 2014-го діра у формі Криму залишалася в моєму серці доти, доки черговий виїзний семінар не привів на Кінбурнську косу. Намети, тераси, сосни, море, тільки схил набагато менший, замість цикад коники, а замість гальки, якою боляче ходити, м’який білий пісок. І хоч куди глянь, нікого, крім товаришів по семінару.
На семінарах час дуже структуровано. О восьмій — півтори години ранкової хатхи, після невеликої перерви на сніданок — інші практики до обіду, за півтори години — знову заняття до восьмої вечора. До хатхи можна колективно зустріти світанок "Вітанням Сонця" — комплексом асан Сур’я Намаскар, або прилучитися до веселої компанії прихильників кількакілометрової пробіжки піщаним узбережжям, або приготувати їжу на день, або просто скупатися й позасмагати. Після восьмої вечора іноді посиденьки на пляжі допізна, або сеанс Чандра Намаскар (асани "Привітання Місяця"), або нічні купання. І розмови, розмови, розмови. Такий собі табір для дорослих. Повертаєшся до Києва за десять днів, а здається, ніби місяць минув, не менше. Можна й на тиждень їхати, ефект буде той самий. Особливо тому, що смартфон тут працює більше як будильник і фотоапарат — покриття мало де є, не кажучи вже про інтернет.
На косі є два селища й досить багато варіантів проживання під дахом, від непоганих готелів до сумного вигляду прибудов у місцевих жителів. Але це вирішують здебільшого інструктори, які організовують семінар. Головне, про що треба пам’ятати, — сонце і комарі. Сонце тут жорстке, особливо якщо плануєте практикувати йогу просто неба. Мені допомагало обмаститися з ніг до голови протисонцевим кремом не нижче від SPF 30, а для обличчя — так і всі SPF 50, десь із сьомої ранку з повторенням процедури що три години й після кожного купання. І не митися прісною водою.
Від комарів у кожного свій засіб, тому на семінарах ми перевірили багато чого. Ніякі екологічно чисті спіральки, ароматичні палички, свічки та інше не допомагало. Єдине, що тримало цих тварюк на відстані, — аерозоль Gardex Extreme "від усіх літаючих комах і кліщів". Та й то тільки години на дві-три. Власне комариний час — світанок і захід, вдень комарів набагато менше, як і вночі, а коли сильний вітер заходить з моря, їх здуває, але на це ліпше особливо не розраховувати. Ще зі страшного тут, кажуть, є гадюки й каракурти. Нам не траплялися жодного разу.
Готували ми собі самі, везли з Очакова запас продуктів (улюблені ліпше взагалі з дому прихопити) на весь час перебування, особливо овочів і фруктів, а також кілька шестилітрових бутлів води на кожного. Воду, зрозуміло, використали, а порожні пляшки — цінна річ: у них можна набирати умовно-прісну воду з колодязя, а із зайвих — робити умивальники. На косі є кілька крамниць, але на семінарах бракує часу до них діставатися, а навіть якщо знайдеться, асортимент там поганий. Готувати можна тільки на газовому пальнику: майже вся коса — заповідник, всі ліси засадили люди після Другої світової, і лісники дуже нервуються, коли бачать багаття, оскільки кілька разів за літо необережні туристи влаштовують лісові пожежі. Взагалі-то, раніше під деревами навіть і не дозволяли ставити намети, тільки на пляжі, але за останній час начебто обладнали кілька офіційних лісових кемпінгів.
Для пальника варто вирити яму або подбати про вітрову ширму, бриз там постійний і сильний, може полум’я навіть згасити. Ліпше використовувати спеціальний похідний посуд з кришками, інакше будь-яка їжа буде з піском. Окремі каструля для їжі та чайник дуже заощадять час на приготування їжі. Хороша штука — сітчаста полиця, яку можна підвісити на дерево: і сушити кухонне приладдя зручно, і мухи на нього не сідають, і соснові голки не налипають.
Тент — важлива річ: тінь від дерев на косі навіть у найкращих місцях буває зрідка, тож він ліпше захистить від ультрафіолету й дасть змогу в разі дощу не стирчати в задушливому наметі. До речі, про дощ — обкопати намет треба відразу і якісно, тому що літні грози тут не рідкість, набігають раптово, лити може півдня і довше, до того ж так, що ґрунт не встигає воду вбирати, а сушити потім усе — довго й нудно. Крім обов’язкових для будь-якого походу намету, спальника, каримата, "клмн" (кухля, ложки, миски, ножа), може стати в пригоді мотузка, прищіпки, складаний стілець і/або сидушка, ручка, зошит, термос, надувна подушка, гамак. Подушка і гамак, звісно, необов’язкова розкіш, але іноді варто себе побалувати. На кариматі практикувати йогу складно — ноги-руки ковзають. Та й діставати його туди-сюди з намету незручно. Ліпше взяти окремо килимок для йоги, щільніший дорожній варіант з огляду на те, що розстеляти його доведеться на землі, траві, соснових голках, піску тощо, а не на гладкій студійній підлозі.
З травмами нам щастило, у сенсі, не траплялося. У йозі головна профілактика — робити так, щоб не було боляче, не гнатися за успіхами інших, уважно прислухатися до власного тіла, а не намагатися за всяку ціну встигнути за чужим. Але аптечку, звісно, треба брати й збирати її під себе. Купити щось з ліків на косі складно, якщо взагалі можливо, найближча лікарня — в Очакові, тобто всюдиходом годину-півтори до причалу, катер ходить двічі на добу, і то, якщо не штормить. У крайньому разі, можна викликати катер на морську сторону, безпосередньо до лісу — втридорога, години три на дорогу і, знову ж таки, якщо немає шторму.
На косу можна дістатися кількома способами. Ми їхали автобусами на замовлення від Одеси до Очакова, там пересідали на катер, а від катера місцеві всюдихідні вантажівки відвозили нас на місце. Деякі ризикували діставатися своїм ходом через Геройське. Звісно, з автомобілем забезпечити собі комфорт легше, але тоді бажано поцікавитися телефонами місцевих трактористів — щоб було кому витягнути з пісків. Або хоча б їхати кількома машинами, одна з яких — позашляховик.
Загалом, виїзний йога-семінар у наметі на Кінбурнській косі — ціла історія. Напевно, прихильникам all inclusive не підійде, а похідникам буде нудно сидіти на одному місці. Та найповніше частиною нашого величезного сяйливого маленького світу на околиці галактики я почуваюся саме там. Особливо рано вранці, поки ще ніхто не прокинувся і весь цей білий пісок, всі ці зелені сосни, увесь цей жовтий степ, все це бірюзове море — тільки моє. І чайок.