У Львівській опері поставили сучасний балет "Соляріс": розповідаємо найцікавіше
Космос, танець і філософія – Львів в очікуванні світової прем’єри. 11–13 квітня балет "Соляріс" відкриє нову сторінку в історії Львівської національної опери, яка цьогоріч святкує свої 125 років
Письменник Станіслав Лем ще ніколи не виходив на сцену. Але саме у Львівській опері – театрі, що за останні 2 роки перетворився на епіцентр культурних сенсацій, – готують до прем’єри балет "Соляріс" за культовим романом Лема на музику Олександра Родіна та лібрето Василя Вовкуна. Після грандіозного успіху вистави "Тіні забутих предків", яка принесла театру Шевченківську премію, видовищної неокласичної опери "Діалоги Кармеліток", тут знову беруться за, здавалося б, неможливе – втілити роман Лема мовою танцю у Львові, місті, де письменник народився, виріс і сформувався як особистість. Його часто називають найвідомішим жителем Львова, Лема і сам неодноразово повторював: "Я – львів’янин, і львів’янином залишуся до смерті".
За постановку амбітного "Солярісу" взялася балерина та хореографкаКатерина Курман. Спершу Курман мала бути асистенткоюбалетмейстера-постановника. Але згодом їй запропонували очолити проєкт. Хореографка вагалася, сумнівалася, і навіть спочатку відмовилася. Адже саме в цей період у Києві "народжувалась" її вистава – "Аліса в Задзеркаллі"."Мені важливо виконувати свою роботу якісно, я не хотіла підвести команду "Соляріса", боялася, що не встигну", – ділиться Катерина. Але інтуїція й магія моменту зробили своє – тепер вона творить власний космос на сценіЛьвівськоїопери.
Роман "Соляріс" неодноразово надихав кінорежисерів. Існує його три відомі екранізації: радянська телевізійна стрічка БорисаНіренбурга(1968), фільм Андрія Тарковського (1972) та американська версія Стівена Содерберга й Джорджа Клуні (2002). Кожна – це радше інтерпретація, в якій демонструється лише окремий аспект. Балет же у цьому сенсі робить ширший крок – не лише розповідає те, що написано в романі. Через рух та пластичність ми відчуваємо героїв глибше, ніж у самого Лема. Деякі персонажі, як, наприклад, схожий на Дон Кіхота фізик Сарторіус чи вчений Гібарян постануть у виставі більш багатогранними ніж у романі.
Балет "Соляріс" – це подорож у найтонші шари людської свідомості, де реальність розчиняється в ілюзіях, а розум стикається з безмежністю Космосу. Планета Соляріс – жива таємниця. Її огортає океан, а вонасвоєю чергоюоповиває ним персонажів і змушує їх дивитися в очі найінтимнішим страхам та почуттям. Кріс Кельвін – головний герой балету/твору. Він психолог, якого відправляють на космічну станцію, що обертається навколо планети Соляріс, аби оцінити психічний стан екіпажу та зрозуміти, що саме відбувається на борту. Тут Кельвін опиняється перед етичними, емоційними та філософськими питаннями: що таке свідомість, провина, любов і чи може людина зрозуміти іншу форму розуміння.
Жодних пачок, жодної пари пальців (саме так артисти балету називають пуанти), жодних класичних рухів. Натомість – модерн та космос. "Для мене цей балет – про людину як частину природи. Ми всі всередині чисті, ми всі – діти. І дуже важливо не втратити цю дитину в собі, – ділиться думками Катерина Курман. – "Соляріс" про те, наскільки в людині вистачить самопожертви аби залишатись людиною. По-справжньому. А планета – це дзеркало. З чим ти до неї прийшов, те вона тобі віддасть".
Музичний керівник театру Іван Чередніченко, який стане за диригентський пульт у прем’єрних показах "Соляріса", зізнається, що з дитинства захоплюється фантастикою. Але наукова фантастика на сцені, каже – рідкість, майже виняток.
"Працювати з музикою Олександра Родіна – це справжнє задоволення", – зазначає маестро.Зкомпозитором вони – друзі, і сам Іван жартує, що "Соляріс" був написаний спеціально для нього – настільки органічною й близькою стала ця партитура. "Музика Родіна глибока, емоційна, сповнена технократичних відтінків і психоделічної атмосфери, яка ідеально передає настрій космічного простору. Вона працює з підсвідомістю. "Соляріс" звучить як цілісний емоційний порив – щось, що народжене не розумом, а серцем. Без творчих мук".
Для Івана Чередніченка головна місія як балетного диригента дати артистам відчуття абсолютного комфорту, дихати в одному ритмі з танцівниками, відчувати їхню пластику й підлаштовувати музику до психофізики кожного соліста. "На сцені кілька ударівметрономаможуть змінити все – і навіть стати катастрофою", – каже він.
Хореографія ж "Соляріса" стала абсолютно новим досвідом для трупи Львівської опери. Артисти здебільшого працюють із класичним репертуаром – з усіма його строгими канонами та чіткими лініями. Натомість "Соляріс" – це мова модерну, гнучка, інтуїтивна. Перехід від академічної строгості до модерну вимагає від артистів технічної трансформації, переосмислення самого тіла в русі.
"Спочатку був навіть спротив – модерн здавався важким, незручним, – розповідає Катерина Курман. – Разом із постановником та моїм асистентом у цій виставі, Олексієм Буськом, артистами багато працювали з тілом: дихали, просто лежали, досліджували імпульси, шукали точки взаємодії. І тепер я бачу, як артисти свідомо проживають рух – від початку до кінця"
Так, артист балету ІлляУстиненков, виконавець партії психолога Кельвіна, з дитинства займався модерном, але як у працівника академічного театру, основу його репертуару складає класика. "Соляріс" став для Іллі особливим з кількох причин. По-перше, це його перша велика сольна партія. А по-друге – модерн, у який він занурився з головою, відкрив в артисті щось особисте. Каже, що саме у модерні відчув себе справжнім і хоче повернутися до цього напрямку, досліджувати його далі.
Найсильнішим досвідом у кар’єрі балерини Мар’яни Гресь стала партія Гері, коханої Кельвіна, яку вона виконує у "Солярісі". За сценарієм Гері вчиняє самогубство. Ніколи раніше балерина не проживала на сцені подібну драму. "Я знаю, що вбиваю не тільки себе, а й частинку чогось більшого – це нестерпно", – каже вона.
Натомість для Уляни Корчевської, солістки балету, партія Темношкірої жінки – випробуванняабсолютної довіри. Протягом чотирьох хвилин вона виконує адажіо із заплющеними очима – не заради ефекту, а щоб передати стан, у якому опиняєтьсяїїгероїня. Її несуть, обертають,підіймати, а вона не бачить нічого – орієнтується лише на дотик. "Я просто чекаю імпульсу від партнера і йду за ним тілом, – зізнається Уляна. – Спочатку було страшно, але згодом прийшла повна довіра".
Над "Солярісом" працює команда, що мислить не лише рухом, а й світлом, формою, простором. У сусідній до театру п’ятиповерховій будівлі, яку колектив між собою називає "маляркою", стоять виробничі цехи. Тут виготовляють конструкції й декорації, сценічні завіси, які трансформують сцену на очах глядача, створюють костюми й деталі образів персонажів. Усе – під керівництвом сценографки та художниці по костюмах СвітланиРейніш.
Вона однією з перших доєдналася доствореннябалету. Сценографка згадує, що на той момент була лише сторінка лібрето,музиката технічний план театру, а сама вона вивчала сценографію в Лондоні. "Соляріс" став її дипломною роботою. Але, звісно, з того часу все переосмислилось та змінилось.
Постановка поділена на дві дії: перша – Земля, друга – Космос, і вони кардинально відрізняються за кольором, формою та емоційною тональністю. У живописній залі розміром 20 на 13,5 метрів, де розписують сценічні полотна, було створено завісу зблекауту– матеріалу, що не пропускає світло. Щоб акуратно вирізати тканину, використовували спеціальні розжарені ножі, бо звичайні інструменти залишають край, що обсипається. Кожні 10 см завіси фіксували вручну, аби зріз був рівним – усього 250 цвяхів.
Важливу роль у візуальному розгортанні сюжету грають костюми. Їх для вистави створили понад 90. У першій дії кожна сцена має свій колір, і головні герої вбрані у костюми відповідних відтінків, які вони "переносять" у другу дію – космос. Саме так створюється візуальний зв’язок між їхньою людською сутністю та тим, ким вони стають у неземному просторі. Гері, наприклад, у кульмінаційній сцені першої дії буквально скидає з себе костюм – як шкіру, як минуле. У другій дії вона повертається вже як фантом – у тому ж самому купальнику, але іншого кольору, що символізує її оновлення, водночас залишаючи слід від минулого "я".
На тих, хто відвідає прем’єру балету "Соляріс", чекає чимало несподіваних і глибоко продуманих рішень. Та навіть використовуючи передові технології та сучасні художні форми, Львівська національна опера не відмовляється від глибоких традицій класичного мистецтва. І виставою "Соляріс" впевнено заявляє: тут народжується простір для сучасного, вільного українського балету.
Текст: Катя Єлецьких, авторка проєктуBalletManiac
Фото: Григорій Веприк
