До Всесвітнього дня балету, який відзначають 12 листопада, ми зібрали для вас п’ять балетних вистав українських театрів – найсильніші постановки, які варто побачити наживо.
Всесвітній день балету відзначають із 2014 року — це свято покликане відкрити глядачам світ балетного мистецтва. Щороку цього дня провідні балетні компанії світу виходять до своєї аудиторії онлайн, привідкриваючи завісу сакрального процесу — репетицій, хореографічних класів і життя за лаштунками, що зазвичай лишається непомітним і недосяжним.
Попри війну, українські театри переживають справжнє творче піднесення й презентують нові прем’єри. Сьогодні український глядач може побачити як нові постановки — створені нашими авторами за національними сюжетами й на українську музику, — так і легендарні роботи хореографів зі світовим ім’ям. На які вистави варто звернути увагу, плануючи візит до театру?
"Норовлива донька", Національна опера України, Київ
Балет "Норовлива донька", більш знаний як La Fille mal gardée, — один із найстаріших у репертуарі провідних театрів світу, який цього року відсвяткував своє 236-річчя. Вистава пережила десятки редакцій і дотепер існує в кількох музичних версіях. Еталонною вважають постановку 1960 року сера Фредеріка Аштона на музику Луї-Жозефа Фердинанда Герольда для Королівського балету в Лондоні — теплу, грайливу, з гарантованим happy end. Саме ця версія — разом із хореографією, костюмами та декораціями — з’явилася на київській сцені.
Почерк Аштона — це бездоганна музикальність, що вимагає від солістів і кордебалету виняткової форми: кожен жест, кожен акцент має точно відповідати музиці. На сцені — дерев’яні сабо замість пуант у clog dance вдови Сімони (цей номер став візитівкою вистави), кури, солома, стрічки, а один із героїв буквально злітає над сценою. Сюжет класичний: Ліза кохає фермера Коласа, її мати, вдова Сімона, прагне вигідного шлюбу з наївним, але заможним Аланом — і, звісно, перемагає любов.
Ідеальний вибір для легкого вечора: харизматичні персонажі, дотепні сцени, тепло, добро і філігранна хореографія.
"Лісова Пісня", Національна опера України, Київ
"Лісова пісня" — найвідоміший твір українського балетного мистецтва. Уже понад сім десятиліть вистава зберігає звання національної перлини: емоційна, витончена, впізнавана з перших тактів.
В основі — однойменна драма-феєрія Лесі Українки та музика Михайла Скорульського, який із ювелірною точністю вплів у партитуру фольклор Волині. Його мелодії не лише супроводжують історію Мавки й Лукаша — вони формують її ритм: від романтичного пробудження до болісної тиші зради, від світла до сутінків.
Ідея балету належить Наталії Скорульській, дочці композитора. Партитуру було завершено ще 1936 року, однак політичний контекст відтермінував прем’єру: урочистий перший показ відбувся лише в лютому 1946-го — до 75-річчя Лесі Українки. З того часу "Лісова пісня" пережила кілька редакцій і поновлень; сьогодні глядачі бачать третє сценічне втілення 1991 року. Драматургія вибудувана як календар природи: весна — знайомство Мавки та Лукаша, літо — розквіт любові, осінь — розлом і втрата, зима — зустріч на перехресті вимірів.
Через метафору зіткнення людського та стихійного світів балет розповідає про любов і зраду мовою класичної хореографії, органічно підсиленою народно-танцювальними інтонаціями. "Лісова пісня" — зустріч із живою, прекрасною та щемкою історією кохання.
"Довгий Різдвяний обід" та "Жінки у ре мінорі", "Київ Модерн Балет"
Вечори одноактних балетів — фірмовий стиль театру сучасної хореографії "Київ Модерн Балет". Зазвичай це дві самостійні короткі постановки, не пов’язані змістом, які свідомо підбирають за контрастом візуальної мови, характеру, емоцій і стилю. Театр настільки точно поєднує їх в одному вечорі, що це стало його традицією.
У перші хвилини постановки "Жінки у ре мінорі" ми бачимо всю трупу: жінок і чоловіків у сірих сукнях, схожих на уніформу праль, коли ще не було винайдено пральних машин. Вони скрупульозно "чистять" одяг — і раптом у простір вривається клапоть червоного полотна, що стає викликом і іскрою змін. Геометрія ансамблю бездоганна, дует солістів — про взаємну силу. Та під клавірний концерт ре мінор Баха вистава говорить не про гендерні ролі, а про сміливість вириватися із "сірого строю" й право яскравої особистості на власне життя.
"Довгий різдвяний обід", своєю чергою, складений із окремих історій. Кожна — ціле життя. З цих історій зрештою формується оповідь великої родини кількох поколінь. Де б не блукали її члени, на Різдво всі знову сходяться за столом з індичкою — іноді приводять когось нового.
Провідницею між приходами й прощаннями стає харизматична служниця: вона майже завжди байдуже впускає нових і так само легко проводжає тих, хто йде. Вона — ніби упорядниця збірки буденних історій про кохання, хвороби, дітей, втрати, перемоги, війни, зради, жертви — про все те, що може трапитися в будь-якій родині. І зрештою трапляється.
"Драконячі пісні", Харківська національна опера
Харків Опера — театр, що сьогодні розташований найближче до лінії фронту. Попри це тут гучно відзначають сторіччя й випускають прем’єри. Театр грає на новій сцені у лофт-просторі, спроєктованому передусім для безпеки глядачів. Серед перших прем’єр цієї сцени — балет-притча "Драконячі пісні" у хореографії Антоніни Радієвської.
Постановка пропонує новий погляд на балетну форму й говорить із глядачем дорослою мовою про близькість, вибір і відповідальність. Музичне ядро вистави — електронний альбом композитора Максима Коломійця, над яким він працював три роки. Важлива деталь: Коломієць — автор, чия творчість має міжнародні горизонти, зокрема замовлення від нью-йоркської Metropolitan Opera.
Упродовж години глядач ніби переміщується до іншої реальності, де панують міфічні Дракони: хтось зрікається масок і прозріває, комусь зручніше залишатися незрячим. На цій хвилі вибудовується пластична драматургія кохання й зради, зіткнення з соціумом і пошуку себе — тем, що однаково гострі і в мирний час, і під сирени тривог.
Візуальна мова вистави побудована на контрастах: відеоінсталяції створюють ефект позаземної оптики, тоді як розсипаний на сцені торф нагадує про тяжіння до реальності. Несподіваний фінальний дощ — символ очищення.
"Соляріс", Львівська національна опера
Балет "Соляріс" — це буквально космос на театральній сцені. Натхненна романом Станіслава Лема, вистава розгортає історію пам’яті та відповідальності: планета-океан тут — дзеркало, що повертає кожному його власну правду, а в центрі сюжету — психолог Кріс Кельвін і його зустріч із невидимим.
Музику до балету написав композитор Олександр Родін. Постановку очолила молода українська хореографка Катерина Курман. Її "Соляріс" відмовляється від класики — без пачок і пуантів, натомість — тіло як провідник змісту. "Соляріс" говорить із нами мовою сучасної хореографії у стилі модерн.
Візуальну складову створила сценографка й художниця з костюмів Світлана Рейніш. Дві дії — Земля і Космос — промовляють різними кольорами, формами й температурами; між ними натягнута "нитка", якою герої ніби переносять відтінки власного минулого. Спеціально для вистави створили завісу з полотна блекаут: матеріал вирізали розжареними ножами й закріплювали сотнями ручних кріплень. "Соляріс" доводить, що сучасний балет може бути водночас філософським, видовищним і гранично особистим — із довершеними за естетикою кордебалетними сценами, як-от вечірка богів, драматичними рішеннями головних героїв та їхніми чуттєвими адажіо.
Текст: Катя Єлецьких, авторка проєкту Ballet Maniac
