Лебедине озеро: таємниці найкрасивішого балету
Легендарний класичний балет "Лебедине озеро" – це захоплива історія кохання, повна магії, трагедії і романтики. Про те, як постановка перетворилася на світовий шедевр, – у матеріалі vogue.ua.
Петро Ілліч ЧайковськийЛебедине озеро написав Петро Ілліч Чайковський між 1875 і 1876 роками. П'єса розповідає історію принца Зиґфріда і юної дівчини-лебедя Одетти, проклятої чаклуном Ротбартом. Це один з перших балетів, що композитор створив на прохання Володимира Бегічева, керівника імператорських московських театрів, і який оснований на п'єсі, що Чайковський створив, аби розважити своїх племінників. Саме балетмейстер Маріус Петіпа і хореограф Лев Іванов поставили найвідомішу версію балету незабаром після смерті композитора.
Є багато теорій про походження історії про Лебедине озеро. Сюжет лібрето Володимира Бегічева у значній мірі навіяний німецькою народною казкою Йоганна Карла Августа Мусауса "Викрадена вуаль", в якій йдеться про перетворення жінки в лебедя. Однак є і посилання на російську народну казку "Біла качечка". У третьому акті балету також згадується бурятська легенда, яка, можливо, стала основою казки знаменитих братів Грімм "Шість лебедів".
Чайковський, який помер 1893 року, так і не дізнався, який успіх здобуло його "Лебедине озеро". Перша постановка в московському імператорському Великому театрі 1877 року не викликала гучних овацій, тому композитор сприйняв п'єсу як "принизливе розчарування". Кажуть, що Вацлав Рейзінгер, перший хореограф балету, був настільки вражений амбітною композицією Чайковського, що йому не вдалося підкреслити величі п'єси. А рухи танцюристів критики розцінили як "хиткі". Тільки 1895 року під командуванням Льва Іванова та Маріуса Петіпа балет викликав справжній тріумф.
Однією з найяскравіших якостей "Лебединого озера" є різноманітність його хореографії. Маріус Петіпа надихався стилем традиційним для двору часів італійського ренесансу. Такий балет був сумішшю традиційних танців з усього світу. Так, Петіпа наповнив свою хореографію рухами з Польщі, Угорщини, Італії, Росії та Іспанії. Також балетмейстер замовив партитуру Ріккардо Дриго, в якій виявили сліди іспанських і угорських ступенів, а також венеційські танці.
Роль Одетти – одна з найбільш затребуваних партій серед балерин усього світу. І за більш ніж 100 років постановок, її інтерпретовували найкращі танцівниці. Однією з перших, кого уповноважили цю роль виконувати, була італійська балерина Пьєріно Леньяні, яка 1893 року підкорила публіку 32 імпровізованими, але в той же час ідеальними, фуете, характерними обертаннями, які з тих пір були інтегровані в хореографію. Версія Рудольфа Нурієва 1964 року запам'яталася грою англійської прима-балерини Марго Фонтейн, у якої склалися дивно тісні професійні стосунки з хореографом.
Рудольф Нурієв і Марго Фонтейн, "Лебедине озеро"Ще один з найвідоміших перформансів виконала Майя Плісецька, прима Великого театру, яка 1976 року до 100-річчя балету танцювала з таким поєднанням грації і драми, що виступ запам'ятався на довгі роки. Саме в цьому і полягає сила "Лебединого озера": симфонічна міць Чайковського і багатство хореографії, які разом перетворюють твір з простого балету в шедевр вселенського масштабу.
Протягом багатьох років "Лебедине озеро" адаптовували і інтерпретовували в різних видах мистецтва. Ще 1895 року Іванов і Петіпа опустили частини балету, зокрема весь четвертий акт. Саме ця версія стала класикою і з тих пір надихала покоління хореографів. У період з 1910 до 2019 року створили більше двадцяти різних адаптацій балету в таких містах, як Париж, Нью-Йорк, Гавана, Гамбург і Сан-Франциско.
Наталі Портман у фільмі "Чорний лебідь"Однією з найвідоміших є хореографія Рудольфа Нурієва, створена 1984 року в Опері Бастилії в Парижі, яка привнесла в історію психоаналітичний вимір. Він інтерпретував "Лебедине озеро" як сон принца Зиґфріда, в якому він шукає глибини озера, бо намагається уникнути влаштованого шлюбу. Білий лебідь уособлює його недосяжну свободу, а чорний лебідь – його альтер-его, захоплене зобов'язанням одружитися. Зрештою, принцеса Одетта захоплюється чаклуном Ротбартом на очах безсилого принца.
Балет, що походить з традиційних дитячих казок, неодноразово адаптовували для кіно, часто для молодої аудиторії. Найпопулярнішими є анімації 1994 року "Принцеса-лебідь" і "Барбі: Лебедине озеро" 2003 року. Безсумнівно, найвідомішою кіноадаптацією є фільм Даррена Аронофскі "Чорний лебідь" 2011 року, де Наталі Портман грає роль молодої балерини, яка перебуває в конфлікті не тільки за головну роль у балеті, а й бореться з руйнівною внутрішньою подвійністю, яка стирає межу між уявним і реальністю. Також кажуть, що перша книга "У напрямку до Свана" з циклу "У пошуках втраченого часу" Марселя Пруста теж частково натхненна "Лебединим озером".
За матеріалами vogue.fr
