Особистий досвід: як переплисти через Босфор
Щорічно впродовж 29 років плавці з усього світу летять до Стамбулу, щоби переплисти Босфор – з Азії в Європу. Що це – модна забава чи подолання себе, знає Олександра Бородіна.
"Саша, ти ж бачиш цю відстань. Якого біса?" – питаю я себе на екскурсії Босфором на кораблику. Завтра мені належить плисти в рамках міжконтинентального запливу Bosphorus Cross Continental Swimming Race. А поки я розглядаю берегові орієнтири та намагаюся запам'ятати особливості завтрашньої дистанції.
Олександра Бородіна перепливла Босфор за 1:21:55Рішення про участь у запливі я прийняла в новорічну ніч, складаючи "резолюції". Плаванням до того моменту я займалася декілька років та вже починала втрачати до нього інтерес: мені гостро не вистачало серйозної мети. Заплив довжиною в 6,7 км здався мені гідною мотивацією.
Розглядаю учасників: татуйований боксер, сухорлява дівчина в футболці Ironman Finisher, молодий хлопець з протезом замість ноги. Заплив проводить Національний олімпійський комітет Туреччини під девізом "Спорт для всіх". Усі стартують з азіатського берега Стамбулу та фінішують на території Європи. Переможця немає: оцінку проводять відразу в 12 вікових категоріях. Це дає шанс проявити себе і підліткам, починаючи з 14, і тим, кому перевалило за 70.
У 2017-му реєстрація на заплив була відкрита опівночі 3 січня, і це стало першим випробуванням. Число учасників обмежене, для країн є квоти (на Україну виділили 200), тому сайт штурмують активно. В той день я була у Фуертевентурі, інтернет підводив, і реєстрацію від мого імені проводили з Києва. 100 доларів внеску, невеликий відсоток посереднику – і я зареєстрована.
У цьому році в запливі брали участь 236 українцівПро те, що це ще не дає доступу до участі, я дізналася лише через декілька тижнів. Крім власне реєстрації, Олімпійський комітет Туреччини вимагає надіслати довідку від лікаря, висновок особистого тренера з плавання з підтвердженням рівня підготовки і сертифікат самого тренера.
"Зате коли пройшов усі кола пекла, відчуття, ніби Босфор переплив", – жартує знайомий, поки ми, 2 000 учасників, пливемо на кораблі до точки старту. За регламентом на заплив відводиться дві години. На цей час заради учасників перекривають судноплавство. Всіх, хто не встигне, підберуть рятувальні шлюпки, але спортсмени отримають образливий статус DNF (Did Not Finish). Дві години на 6,5 км – це багато чи мало? Якщо течія швидка – багато. А якщо ні, доведеться безперервно гребти.
Найскладніше – потрапити в попутну течію і не випадати з неї. Маршрут – не пряма лінія, так що плисти треба за орієнтирами. Ще в Києві я вивчала звіти, рекомендації і креслення з напрямком руху. "Центр найближчого моста – ліва опора далекого – під точкою провисання електропроводів – острів Галатасарай", – в черговий раз повторювала я про себе.
Напередодні старту хтось нервує, хтось мажеться кремом від засмаги і вазеліном (щоб не натерти шкіру гідрокостюмом), хтось розминається. Нарешті ми паркуємося, до фрегату швартують понтон з чиповой системою. Вона потрібна, щоб зареєструвати старт кожного учасника (у всіх на руках – браслети з чіпами, які активуються перед стрибком). Сонячне світло засліплює на секунду, чується писк чіпа, розбіг, стрибок у воду ... Привіт, Босфор!
Коли я читала, що всі стартують натовпом, але незабаром люди розсіюються, мені не вірилося: як можуть інші кудись пропасти? Але саме так і вийшло: лише рідкісні кольорові шапочки маячили далеко попереду і позаду. Ширина протоки – 2 км, глибина – 50 м. Як можна тут розгледіти і врятувати потопаючу людину – незрозуміло. Але організатори все контролюють: пролітає вертоліт, на дистанції курсує 40 рятувальних шлюпок.
Олександра БородінаКазали, що в центрі Босфору вода холодніша, ніж біля берегів, і це знак: ти зловив течію і на правильному шляху. Казали, вода буває крижаною, викликає головний біль і судоми. Мені пощастило: вода була приємно свіжою. Темно-блакитна, прозора – я бачила дрібних риб і безпечних медуз. Атмосфера була заспокійливою, але я не відволікалася: про сенс житті не міркувала, минуле не згадувала, про майбутнє не марила. Дистанцію пройшла спокійно і впевнено – кролем, крім кількох моментів, коли сповільнювалася і переходила на брас, щоб оглянути орієнтири на березі.
Мені здається, що я пливу хвилин 40, сил ще багато. Але видно фініш: вежа Адміралтейства і Галатасарай. Давай, Саша, тепер доведеться попрацювати що є сили. Мені розповідали, що на фінішному відрізку найважче: через зворотної течії вздовж берега треба гребти вдвічі сильніше. Але все не так страшно: я просуваюсь вперед. І раптом, як за помахом чарівної палички, навколо з'являються інші плавці – й закінчуємо ми вже щільною групою.
Я беруся за ручки фінішних сходів. Ну що? Вийду з усмішкою чи поповзу по понтону на четвереньках? – чула я й про таке. На виході похитує, але далі я йду впевненою ходою "міжконтинентального плавця" – звання, яке Олімпійський комітет Туреччини привласнює всім, хто фінішував. Перепливла – 1:21.
Шлях подолання себе у кожного свій: не завжди легкий, але завжди пізнавальний.
Читайте також:
