Шлях святого Якова: історія однієї подорожі 360 кілометрів завдовжки
Звісно, це не історія 360 км завдовжки, а шлях такої довжини. Історія набагато коротша, але від того не менш цікава. Нею ділиться українка Юлія Вервурт, яка подолала гірський шлях святого Якова, один із найпопулярніших паломницьких маршрутів у Європі, який зазвичай проходять з липня до початку вересня.
Шлях святого Якова веде в іспанське містечко Сантьяго-де-Компостела, а точніше, до його головного собору, де знаходяться мощі святого Якова. Один зі шляхів, яким туди можна дістатися, – Camino Primitivo. Він веде через гірський хребет і обіцяє насолоду від краєвидів на Ембалсі-де-Салімі та долини річки Навіа, але дає набагато більше.
Одного чудового літнього ранку, о шостій годині, з наплічником, я вирушила у своє перше паломництво шляхом Святого Якова (іспанці називають його Каміно де Сантьяго). Абсолютно урбанізована людина, яка наприкінці вихідних за містом вже "втомлювалася" від природи та з полегшенням поверталась до асфальтових джунглів; яка жодного разу не спала в хостелі з десятком інших людей, яка не мала жодної пари спортивного взуття, кинула собі виклик, та пройшла самостійно, іспанськими горами майже 360 кілометрів за 10 днів.
Для першої своєї подорожі я вибрала маршрут Camino Primitivo. І хай вас не вводить в оману слово 'Primitivo' в назві маршруту, – він вважається одним із найскладніших. Цей шлях проклав король Астурії Альфонсо II, ще у IX сторіччі: він починається в Ов’єдо і веде до міста Сантьяго-де-Компостела.
Ов'єдоМаршрут проходить гірськими стежками, іноді розмитими дощем, двома іспанськими провінціями – Астурією та Галісією. Найвищий підйом сягає 1 200 метрів над рівнем моря. Чому мене туди понесло, я й досі не знаю, але ця подорож одразу стала для мене своєрідним наркотиком, – тепер це щось таке, що хочеться робити знову.
Я обожнюю подорожувати та ходити пішки, тож ця авантюра здалася цілком здійсненою. Я придбала дивні для себе речі – наплічник та спальник. Взяла квиток на літак до Мадриду, а звідти – на потяг до міста Ов’єдо, взула свої золотаві міські кеди (бачили б ви, як на ті мої кеди дивилися досвідчені пілігрими!), та вирушила у дорогу.
Ов’єдо – загублена перлина в горах північної Іспанії. Автентична архітектура, розкішні парки, пам’ятник Вуді Алену, який знімав тут свою "Вікі Крістіна Барселона", стильні 80-річні сеньйори, з зачісками та у вінтажному вбранні, змушували мене почуватися ніяково в моїх спортивних штанях, – від цієї урочистості виникало бажання побігти до магазину та купити собі сукню. А їжа! Чи ви їли колись диво, що зветься "фабада астуріана"? Це суп з великої білої квасолі з різними видами м’яса. Звучить просто, смакує – божественно! Запивати його треба тільки місцевим сидром, який наливають у величезний стакан метр заввишки. А "пульпо галего" – восьминіг по-галісійськи, з червоним перцем та оливковою олією! А "пімієнтос де падрон" – маленькі зелені перчики, смажені на оливковій олії!
Та занурившись у всі спокуси прекрасного Ов’єдо, треба вчасно отямитися і встигнути до собору Сан-Сальвадора, аби взяти собі паспорт пілігрима. По-перше, він дає право на ночівлю у альберго, муніципальних прихистках пілігримів, за смішну ціну в 5-10 євро. А по-друге, згодом з цим документом можна отримати сертифікат про проходження Каміно та навіть індульгенцію всіх гріхів.
До речі, якщо ви раптом подумали, що Каміно – це щось на кшталт фітнесу, і ви плануєте піти маршрутом, аби схуднути, то облиште ці марні надії. Уявіть, що зранку ви виходите зі свого альберго, а у чистому вранішньому повітрі розноситься божественний аромат свіжоспечених круасанів з кремом та запашного еспресо із найближчого бару у вас на шляху. А десь ближче до обіду ви зовсім випадково опиняєтесь біля дверей маленької кавя'рні у лісі, де готують чудову тортилью, нарізають найкращий місцевий хамон та печуть сільський хліб із хрусткою скоринкою. А ввечері на вас чекає "меню дель пелегріно" з трьох страв та десерту, і лише за 10-12 євро. Тож ваше схуднення приречене.
У Каміно можна потрапити з будь-якої європейської країни, та у всіх цих шляхів одна мета – відвідування собору Святого Якова у місті Сантьяго де Компостела, на півночі Іспанії. Саме тут зберігаються знайдені у 813 році мощі Апостола. Вийшовши на Каміно, паломники орієнтуються за стрілками, які вказують напрямок упродовж усього шляху.
Camino Primitivo збирає якусь чудернацьку спільноту – цим шляхом ідуть люди з усіх континентів та майже з усіх країн, будь-якого віку, на милицях та в гіпсі (сама бачила!), на велосипедах, великими групами чи наодинці. Вчителі з Австралії, студенти з Аргентини, французький письменник, молоді люди з Бельгії… Для іспанців пройти Каміно є особливою честю і вони роблять це цілими родинами.
Я досі пам’ятаю всіх людей, яких зустріла на моєму першому Каміно, декого – навіть на ім’я. Пепе, іспанець із Сарагоси, допоміг мені, коли одного довгого 43-кілометрового дня я зірвала спину. І сьогодні згадую його із великою вдячністю. А ще мене вразила майже 90-річна німецька аристократка. Вона була дуже слабка, щоб самостійно йти весь Каміно, тому під’їжджала на автобусі, та все одно ночувала в альберге, у компанії пілігримів.
За десять чудових днів шлях вів мене дикими горами, мальовничими містечками та селами, де збереглося лише кілька хат, евкаліптовими лісами з їх шаленим ароматом.
І ось нарешті я дісталася мети – переді мною Сантьяго-де-Компостела! Гарний, середньовічний, гамівний, повний пілігримів та місцевих жителів. З величним собором, монастирями, мощеними мармуром вулицями, рибними ресторанчиками з величезними акваріумами, в яких живуть різноманітні морські істоти, тапас-барами, де гості галасливо насолоджуються своїм "аперитиво", зустрічаються, вітаються і навіки розлучаються.
Я не змогла одразу покинути цей рай, а провела в Сантьяго чудові три дні: подихала, насолодилась його красою, та нарешті вдягла сукню, яку купила у місцевої дизайнерки. На згадку про цю подорож спакувала на дно мого наплічника ще один скарб – чудовий жакет з Макао, знайдений у вінтажній крамничці старого міста.
Досвід Каміно виявився для мене унікальним. Я не можу порівняти це ні з чим, що знала до цього. Так, це важко фізично, доводиться вчитися відпускати контроль та жити за іншими правилами. Але коли ти довіришся цьому світу, то Каміно дасть стільки скарбів, скільки ти тільки зможеш прийняти. Для себе я зрозуміла, що допомога прийде завжди у потрібну мить, навіть коли не чекаєш і не просиш.
Колись я мрію пройти шляхами Camino Portugués, Camino Inglés (з іспанських містечок Ла-Корунья чи Ферролю) і Camino del Norte – уздовж океану країною Басків. Бо Каміно – це маленьке життя, але в дуже концентрованій формі.
Не купуйте для Каміно нові модні трекінгові черевики. Беріть із собою тільки ту пару взуття, яку ви носили як мінімум пів року. Та не робіть педикюр перед виходом.
Беріть у дорогу тільки найнеобхідніше. Кожен грам на ваших плечах до кінця дня перетвориться на тонну.
Якщо вам важко іти з наплічником, ви можете відправляти його поштою до кожного наступного альберге. Ніхто нічого ніколи не вкраде у паломника, це вважається неприпустимім. Але, звісно, гроші й документи тримайте при собі, просто тому, що вони потрібні на шляху.
Не набирайте з собою багато їжі – пачки крекерів буде достатньо, хоча у мене і того не було. На Каміно завжди є можливість поїсти та випити кави, а ще перепочити, потеревенити з власниками бару та почухати їхнього кота.
Найкращій час для маршруту Camino Primitivo – з липня і до початку вересня. До того, та після можуть іти затяжні дощі.
Може статися, що у альберге, де ви збиралися зупинитись, всі місця вже зайняті, тож в цьому випадку можна розраховувати на приватні альберге та готелі (20-50 євро).
